Свидригайлов знав тую дівчину; ні образу, ні горючих свіч не було коло сеї домовини і не чути було молитов. Ся дівчинка була самовбийниця, — утоплениця. її було всього чотирнайцять літ, та тілько се було вже розбите серце, і во-
на погубила себе, оскорблена обидою, що нажахала і зчу-дувала сю молоду дитинячу совість, що залила незаслуже-ним соромом її ангельсько-чисту душу і вирвала послідний крик розпуки— непочутий і напрасно закінчений посеред темної ночі, в мраці, в холоді, в сирій калабані, коли вив вітер!
Свгидригайлов прокинувся, встав з постелі і ступив до вікна. Він налапав засувку і отворив вікно. Вітер дмухнув несамовито в його тісну комірку і начеб морозним инеем обліпив йому лице і покриту самою тільки сорочкою грудь. Під вікном дійсно було щось в роді саду і, здається, також забз-вочного; мабуть днями тут також співали пісенники і виносився на столики чай. Тепер же з дерев і кущів летіли в вікно краплі, було темно як в пивниці, так що ледви-не-ледви можна було розпізнати хіба якісь темні пятна, що визначали предмети. Свидригайлов нагнувшись і опершись ліктями на підвіконник, глядів вже з пять мінут, не відриваючись, в Отсю мраку. Серед темряви і ночі роздався вистріл канони, за ним другий.
— А, сигнал! Вода прибуває, — подумав він, — над ранком виступить там, де низше місце, на вулиці, заллє підземелля і пивниці, затопить щурів, і серед дощу і вітру люде пічнуть, сварячись, мокрі, переносити свс^є лахмаття на горішні поверхи ... А котра то тепер година?
І тільки він те подумав, аж десь близько, тикаючи і начеб спішачись із всеї сили, стінний годинник вдарив три.
— Еге, то за годину вже буде свитати! Чого дожидати? Вийду зараз і піду просто на Петровський: там де небудь виберу великий кущ, цілий облитий дощем, так що тільки цяточку діткнешся плечима, а міліони капель обсиплють цілу голову____
Він відійшов від вікна, запер його, запалив свічку, натягнув на себе жилетку, пальтот, надів капелюх і вийшов зі свічкою на коритар, щоб відшукати десь там сплячого між всяким дрантям і свічними недогарками обірванця, заплатити йому за кімнату і вийти з гостинниці.
— Найліпша година, годі ліпше і вибрати! — думав він. Він довго ходив по цілім довгім і вузкім коритари, не
находячи нікого, і хотів вже голосно кликнути, як ось в темнім куті, межи старою шафою і дверми, побачив якийсь дивний предмет, щось ніби живе. Він нагнувся за свічкою і побачив дитину — дівчинку не більше як пяти літ, в намоклім, немов та митка, одінню, дрожачу і заплакану. Вона якось начеб і не настрашилась Свидригайлова, тільки гляділа на него з тупим зачудованням своїми великими чорними оченятами і зрідка шльохала, як діти, що довго плакали, але вже перестали і навіть утішились, а тимчасом кождої хвилі знов заплачуть.
Личко дівчинки було бліде і утомлене; вона закостеніла від студени, та тільки — "як же вона сюди попала? Мабуть вона тут сховалась і не спала цілу ніч". Він став її випитувати. Дівчина відразу оживилась і швидко-швиденько залепетала йому щось там в своїм дитинячім язиці. Тут було щось про "мамасю" і що "мамася бити-ме", про якусь там чашку, котру "лозбила" (розбила). Дівчинка говорила не умовкаючи. З бідою можна було вгадати з всіх тих розказів, що се нелюблена дитина, котрої мати, навірно якась вічно пяна кухарка, мабуть із тутешньої таки гостинниці, била її і застрашила; що дівчинка стовкла матерннину чйшку і так настрашилась, що аж втекла ще з вечера; довго відай укривалась десь там на подвірю, на дощи, наконець добралась сюди, влізла за шафу і пересиділа тут в куті цілу ніч, плачучи, дрожачи від вогкости, темноти і від страху, що її тепер болючо за все те попобють. Він взяв її на руки, пішов до своєї кімнати, посадив на ліжку і почав роздягати. Діраві черевички її, на босу ногу надягнені, були так мокрі, начеб цілу ніч перележали в калюжі. Роздягнувши, він положив її на ліжко, накрив і завинув цілу з головою в накривало. Вона зараз заснула. Покінчивши усе, він знов понуро задумався.
— От, ще прийшла охота звязатися! — рішив він вкінци з терпким і гнівним чувством. — Що за нерозум!
В гніві взяв він свічку, щоб іти і відшукати за всяку ціну обірванця, і чим скорше забратися звідси.
— Ех, дівчинка! — подумав він з проклоном і отвира-ючи двері, все-ж таки вернувся ще раз подивитись на дівчинку, чи спить вона і як вона спить?
Він обережно підняв покривало. Дівчинка спала кріп-ким і блаженним сном. Вона загрілась під покривалом, ру-мянець вже розливався по її блідих ягідках. Тільки диво, отсей румянець визначався начеб яркійше і сильнійше, ніж міг бути звичайний дитинячий румянець.
— Се горячковий румянець, — подумав Свидригайлов, — се, зовсім наче-б румянець від горівки, зовсім наче-б її дали цілу чарку. Червоні губки дослівно неначе горять, пашать, та що се?
йому нараз показалось, що довгі .чорні вії її начеб по-дрігують і мигають, начеб припіднимаються і з під них виглядає лукаве, остре, якось не по дитячому підморгуюче око, словом що дівчинка не спить і лиш чиниться, будьто би спала. Так, так і є: її усточка розтягаються в усмішку; кінчики губок подрігують, мов ще здержуючись; се вже сміх, явний сміх; щось безстидне, визиваюче, світиться в от-сім цілком не дитинячім лици; се розпуста, се лице камелії, безсоромне лице продажної француської камелії. От, вже цілком не таячись, отвираються обоє очка: вони обводять його вогненим поглядом, вони кличуть його, сміються. . . Щось безконечно недорічне і обидне було в отсім усміху, в отсих очах, в усій тій погани в лиці дитини.
— Як! пятилітня! — прошептав в справдішній грозі Свидригайлов. — Се ... що-ж се таке?
Тільки ось вона вже цілком обертається до него всім палаючим личком, простирає руки...
— А проклята, — крикнув з відразою Свидригайлов, підносячи на неї руку ... Та в тую хвилю прокинувся ...
Він на тім самім ліжку, так само завинений в покривало, свічка не запалена, а вже в вікнах біліє пЬвний день.
— Змора цілісеньку ніч.
Він гнівно піднявся, чуючи, що цілий поломаний; кости його боліли. На дворі густа мрака і нічого пізнати не можна. Близько пятої години; перестав! Він встав, надяг свій жакет і пальто, ще вогкі. Налапавши в кишені револьвер, він виняв його і поправив капелю; потім сів, виняв з кишені записну книжку і на першій, видній картці, написав великими буквами кілька стрічок. Прочитавши їх, задумався і оперся ліктями об стіл. Револьвер і записна книжка лежали тут таки, коло ліктя. Пробуджені мухи обсіла нетикану порцію телятини, що стояла також на столі.