Леонт
Ця дівчина насправді є принцеса?
Флорізель
Її принцесою назвуть усі
В день нашого одруження.
Леонт
Проте —
Як поспіх батька вашого засвідчив —
Цей день не скоро. Дуже я шкодую,
Що втратили ви батькову любов,
Забувши свій обов'язок синівський,
Що та, кого обрали ви, не має
Нічого, крім краси. Шкодую я,
Що гідності бракує вашій дамі.
Флорізель
О люба, не ховай свого обличчя!
Хай доля зловорожа разом з батьком
Нас переслідує, вона безсила
Змінити хоч на йоту нам серця.
Володарю, ви пригадайте дні,
Як не були ви часу боржником,
А молодим, як нині я. Прошу,
Моїм ви станьте адвокатом. Батько,
Як ви попросите, нам подарує
Свою прихильність, як дрібничку.
Леонт
Добре,
А я в такому разі попрошу
Гарненьку вашу дівчину, яку
Вважає за дрібничку він.
Поліна
Владарю,
Багато юності у вас в очах,
Аж забагато. Ваша королева
В останні дні життя була вартніша
Захопленого погляду такого,
Ніж та, котру ви бачите в цю мить.
Леонт
Про неї й нині думав я.
(До Флорізеля)
Та ваше
Заждалося прохання. Тож негайно
До батька вашого іду. Я певен:
Бажання ваші не вбивають честі,
А я лишаюсь другом і його,
І вашим. Пам'ятаючи про це,
Спішу до нього. Ви ж ідіть за мною.
Зважайте, як я справу поведу.
Виходять.
Сцена 2
Перед палацом Леонта.
Входять Автолік і дворянин.
Автолік
І ви самі були, пане, при тому, про що мені розповідаєте?
Дворянин
При мені розгорнули сувій. Я чув на власні вуха розповідь ста-рого пастуха про те, як знайдено той сувій. І тоді, після невеличкого сум'яття, усіх нас попросили вийти з зали. Та, здається, я чув слова пастуха: він знайшов дитину.
Автолік
Найбільше мені кортиїь знати, чим усе те скінчилося.
1-й дворянин
Я вам розповідаю всю історію шматками та уривками. Але об-личчя в короля Богемії і в Камілло так витяглися, що нагадували зна-ки оклику. Вони так дивились один на одного, ніби полуда їм з очей спала. їхнє мовчання промовляло краще за слова, на мигах вони гово-рили ніби справжньою мовою. Виглядали вони так, ніби щойно почу-ли — чи то про загибель світу, чи то про його врятування. То було нестямне зачудування. Наймудріший свідок, який би нічого не знав, а тільки бачив їх, не сказав би, чи все те їм сталося з жалю чи з радості, але одно правда: то був найвищий ступінь того чи того почуття.
Входить 2-й дворянин.
Ось прийшов дворянин, який, може, знає трохи більше. Що там ново-го, Роджеро?
2-й дворянин
Нічого, крім святкових вогнів: пророцтво сповнилося, король знайшов свою доньку. За якусь годину сталося стільки див, що й сам баладник не втиснув би їх у свою баладу.*
Входить 3-й дворянин.
А ось і управитель пані Поліни: він може вам іще дещо сказати. Що там коїться, пане? Ця новина, яку вважають правдивою, так нагадує чарівну казку, що годі й повірити, ніби все те — істина. Невже король віднайшов-таки свою спадкоємицю?
3-й дворянин
Це чистісінька правда, якщо правда те, що підтверджується об-ставинами. Докази так добре узгоджуються між собою, що ви б за-присяглися, ніби бачили все те, про що тільки-но чули. Плащ короле-ви Герміони, коштовна запона на його комірі, Антіґонові нотатки, знайдені разом із цими речами, — і почерк його всі впізнали, — ве-лич її особи, що так нагадує матір, шляхетність, яку природа ставить над вихованням, і низка інших свідчень проголошують з усією певні-стю, що вона — справді королівська донька. Чи бачили ви зустріч двох королів?
2-й дворянин
Ні.
3-й дворянин
Ви проґавили видовище, якого не можна описати.* Це треба бу-ло бачити. Ви спостерегли б, як одна радість вінчає іншу. Можна ска-зати, що сум плакав, залишаючи їх, а веселощі прокладали собі доро-гу крізь сльози. Вони зводили очі до неба, міцно стискали один одно-му руки, а їхні обличчя так відмінилися, що впізнати їх можна було лише з одягу, а не по рисах. Мало не втративши тями від щастя, що знайшлася донька, наш король кричав так, нібито щастя перетопило-ся в жалобу: "Бідна твоя матуся!" Потім він став просити богемця простити його. Після того обіймав зятя. Потім мало не задушив донь-ку в обіймах. Згодом став дякувати старому пастухові, що лив сльози, наче проіржавіла ринва, яка пережила багатьох королів. Я ніколи на-віть не чув про таку зустріч. Цікавість ладна покалічитись, аби тільки видряпатись якнайвище, щоб усе побачити, а слова розбиваються на друзки, прагнучи віддзеркалити ту зустріч.
2-й дворянин
А що ж сталося, скажіть, будьте ласкаві, з Антіґоном, який вивіз звідси дитину?
3-й дворянин
Це нагадує давню казочку, яку без упину переповідають, а віра спить, затуливши собі вуха. Його розтерзав ведмідь, — це каже син пастуха, — і щоб переконати нас у, тому, він має не тільки надмірну простакуватість, а ще й носовичок та кілька перснів, що їх упізнала Поліна.
1-й дворянин
А корабель, а його супутники? Що з ними скоїлося?
3-й дворянин
Корабель розтрощило в ту саму мить, як загинув їхній пан, — і все те далося перед очима в пастуха, і то таким чином, що все, чим відпроваджено дитину в пустелю, загинуло тієї ж хвилини, коли її знайдено. Але яку ж благородну боротьбу вели в душі Поліни радість і смуток! Одне її око смутилося з жалю за чоловіком, та друге сяяло, побачивши, як справдилося віщування оракула. Вона підвела з землі принцесу і так стиснула в обіймах, наче хотіла прикувати до серця, боячися знову її втратити.
1-й дворянин
Така шляхетна сцена заслуговує на глядачів — королів та прин-цес, рівних із тими, хто її розігрує.
3-й дворянин
Що мене найбільше вразило, закинувши гачка в мої очі й витяг-ши з них коли не рибу, то воду, то це розповідь про смерть королеви, коли король уже висповідався і так ридав, що донька кинулась його обіймати, вражена в самісіньке серце. Нарешті, переходячи від одно-го вияву скорботи до іншого, вона скінчила вигуком: "Ой лихо!" — і вигук цей кровоточив сльозами, а моє серце, я певен цього, плакало кров'ю. Навіть ті, у кого серця з мармуру, — навіть вони поблідли. Дехто знепритомнів, усі були зажурені. Якби увесь світ міг те поба-чити, то настала б суцільна жалоба.