ПІСНЯ
Автолік
Прощайте, я ж піду туди —
Ніхто не знатиме, куди.
Доркас
Куди?
Мопса
Скажи!
Доркас
Благаю.
Мопса
Від мене,— присягався ти,—
Секретів більш не берегти.
Доркас
Візьми мене, мій раю!
Мопса
Куди ж? На хутір? До млина?
Доркас
Чи там, чи тут, — біда одна!
Автолік
Я, може, й сам не знаю.
Доркас
Ти обіцяв мене кохать.
Мопса
Хотів мене за любку мать:
Ти йдеш, а я конаю.
Блазень
Пора нам кінчати цю пісню. Мій тато й ті двоє панів мають по-важну розмову, тож не треба їм заважати.
(Автолікові)
Йди-но за мною зі своєю скринькою. Я куплю подарунків обом вам, красуні мої. Ми беремо тільки щонайліпше, хлопче. Йдіть за мною, дівчатка.
(Із Доркас та Мопсою виходить)
Автолік
І ти за них дорого заплатиш.
(Йде за ними співаючи)*
Мереживо чи до смаку?
Прикрасу хочеш ти яку?
Моя ти пташко мила!
Чи шовку хочеш, чи ниток?
Не бійся, підійди на крок,
Глянь: гарних перснів сила!
До продавця ти поспішай,
У всьому гроші, так і знай,
Бо їм до всього діло!
(Виходить)
Входить слуга.
Слуга
Пане, там троє колісників, та ще троє пастухів, та троє погони-чів, та троє свинарів, усі вони перевдяглися в зарослих шерстю хлоп-ців, назвалися "затирами",* витанцьовують таке, що дівки звуть усе те стрибаниною, бо їх до того танцю не беруть. Але вони думають усе ж таки, що тим, хто вміє лише грати в кулі, такі танці можуть стра-шенно сподобатися.
Пастух
Досить! Цього нам не треба: вже й так маємо тих усіх сільських дурниць по саму зав'язку. Я певен, що ми вас знудимо, панове.
Поліксен
Ви знуджуєте лише тих, хто нас розважає. Погляньмо, прошу, на ці чотири тріо пастухів.
Слуга
Одне з тих тріо, кажуть, танцювало перед королем; найкращий з трьох підстрибує точнісінько на двадцять з половиною футів.
Пастух
Досить балачок. Як уже ці добрі панове так хочуть, то нехай увійдуть танцюристи. Але швиденько!
Слуга
Гаразд, вони вже коло дверей, пане.
(Впускає пастухів, що виконують танець сатирів і виходять)
Поліксен
(до пастуха)
О діду, ви багато ще новин
Почуєте невдовзі.
(До Камілло)
Чи не надто
Далеко це зайшло? Вже час настав
Їх розлучити. Надто він наївний
І звик багато говорити.
(До Флорізеля)
Друже!
Ви щось на серці маєте важке,
Й воно вам заважає веселитись.
Коли я юним був і так тримав
Любов за руку, я вкривав її
Прикрасами, всі скрині торговців
Спустошуючи. Чом же ви нічого
Їй не купили? Начувайтесь, друже:
Красуня ваша міркувать почне,
Приписуючи неуважність вашу
Чи скнарості, чи бракові любові,
Й вам нічого відповісти їй буде,
А ви ж хотіли б, щоб вона була
Щасливою.
Флорізель
Мій добрий пане, я
Чудово знаю, що вона байдужа
До тих дрібниць. А щодо подарунків
Моїх, то ними серце в мене повне,
І я вже всі віддав їй, хоч нічого
З них вибирати не пропонував.
О, як хотів би висловити душу
Оцьому пану літньому. Здається,
Колись кохав і він! Подай же руку,
Немов голубки пір'я, ніжну й білу,
Як зуби ефіопа чи як сніг,
Що двічі пересіяли його
Північні бурі.
Поліксен
Що ж то буде далі?
Як спритно миє юний пастушок
Цю руку, що й без того надто біла.
Але урвав я вашу мову. Далі,
Послухаймо заяву вашу.
Флорізель
Так,
Послухайте і будьте свідком.
Поліксен
Добре,
І приятель мій також?
Флорізель
Він, і всі,
І люди, і земля, і небеса:
Якби мене короною вінчали
Монарха наймогутнішого в світі,
Якби я гідний був цього вінця,
Якби я був найкращим з юнаків,
Мені байдуже все було б оте,
Коли б вона мене не покохала.
Бо тільки їй служити прагну я
Усім, що маю. А без неї хай
Те все загине!
Поліксен
Сказано прекрасно.
Камілло
Це свідчить про глибоке почуття.
Пастух
А ти йому, дитино, все те скажеш?
Утрата
Не вмію я так гарно говорити
І навіть думати, але я маю
Канву думок своїх і вже по ній
Гаптую чистоту його думок.
Пастух
Рука в руці — і ділу вже кінець!
Незнані друзі будуть нам за свідків.
Я доньку віддаю йому — і посаг
Однаковий із тим, що має хлопець.
Флорізель
Той посаг — доньки вашої цнотливість.
Бо хтось помре — і матиму я більше,
Ніж ви собі спроможні уявити.
Ото здивуються усі навколо!
Тепер же перед свідками з'єднайте
Ви наші руки!
Пастух
Дай свою
І ти, моє дитя.
Поліксен
Заждіть, юначе,*
Ви батька маєте?
Флорізель
То й що, як маю?
Поліксен
Чи знає він про це?
Флорізель
О ні, й ніколи
Він не дізнається.
Поліксен
А я гадаю,
Що батько на заручинах у сина
Найпершим гостем бути б мав. Невже
Він до важливих справ уже нездатний?
Чи він від старості уже здитинів
І від подагри рухатись не може?
Чи він іще говорить? Розрізняти
Людей ще може? Радитись із ними?
Лишаючись у ліжку, чи спроможний
Утриматись від того, що дитина
Робити звикла?
Флорізель
Ні, мій добрий пане,
Здоров'я має він ще навіть краще,
Ніж інші люди у його літах.
Поліксен
Я ладен присягтися сивиною
Моєї бороди: несправедливо
Ви чините, не по-синівськи, справді.
Хай син мій сам для себе вибирає
Дружину,— це розумно. Тільки ж батько,
Що мріє бавити своїх онуків,
Повинен мати право на пораду
В такому ділі.
Флорізель
З вами згоден я,
Мій пане, тільки ж інші є причини,
Через які не запросив я батька,
Однак про них сказати вам не можу.
Поліксен
Пошліть йому запрошення.
Флорізель
Нізащо.
Поліксен
Благаю вас про це.
Флорізель
О ні, не треба.
Пастух
Дай, синку, звісточку йому й повір:
Твій вибір неодмінно схвалить він.
Флорізель
Ні, не повинен знати він про це.
Прошу благословити наш союз.
Поліксен
(знімає маску)
Розлучення благословити ваше!
Я не наважуюсь назвати сином
Тебе, хто впав так низько. Спадкоємець
Корони й скіпетра, ти за ґирлиґу
Чабанську ухопився! Що ж до тебе,
То, зраднику старий, шкодую я:
Повісивши тебе, лише на тиждень
Тобі я віку вкорочу. А ти,
Гарненька відьмочко, що мала справи
З цим королівським дурнем...