Зомлілі від п 'янкої насолоди.
Кружляючи в зворушливому танці.
Сміялися й співали, мов у трансі:
"Ми вільні, вільні!.."
Та цей сміх і спів Озвався ледь луною між горбів.
Луна відповідала сміхом їм.
І звуки сміху танули, як дим:
"Ми вільні, віль…" — і нанівець згасали.
У пошепті далекім воскресали,
1 знову починали завмирати…
Співайте славу святові! Честь святу!
Він охайно згорнув аркуш і засунув його в кишеню. Непоганий вірш, таки справді непоганий. Однак до чого ж тхне від цього натовпу! Він запалив сигарету. Корови й то пахнуть краще. Через хвіртку в мурі він вийшов у сад. У плавальному басейні — галас і метушня.
— Другий заплив у жіночих змаганнях. — Це був чемний голос Генрі Уїмбуша. Його оточував гурт дівчат, схожих на тюленів у своїх чорних лискучих купальниках. Сірий котелок, гладенький, круглий і нерухомий посеред розбурханого моря, здавався островом аристократичного спокою.
Тримаючи своє пенсне в черепаховій оправі в кількох сантиметрах перед очима, він прочитав імена зі списку.
— Міс Доллі Майлз, міс Ребекка Балістер, міс Доріс Г ейбелл…
П'ять дівчат вишикувалися на краю басейну. Старий лорд Молейн і містер Колламей із найжвавішим інтересом дивились на них із своїх почесних місць на другому кінці басейну.
Генрі Уїмбуш підніс руку. Запала очікувальна тиша.
— Коли я скажу: "Марш" — стрибайте… Марш! — гукнув він. Почувся майже одночасний сплеск.
Деніс пропихався крізь юрму глядачів. Хтось смикнув його за рукав; він подивився вниз. Це була стара місіс Бадж.
— Рада вас бачити, містере Стоун, — сказала вона своїм глибоким, хрипким голосом. Розмовляючи, стара леді важко зітхала, немов болонка, що страждає від задухи. Це була та сама місіс Бадж, яка, прочитавши в "Дейлі Міррор", що урядові потрібен хлоритовий сланець — вона так ніколи й не дізналась, навіщо, — енергійно заходилася збирати в допомогу фронтові персикові кісточки В її обгородженому муром саду було тридцять шість персикових дерев; крім того, вона мала чотири оранжереї, і, таким чином, їла персики цілий рік. У 1916 році з'їла 4200 персиків, а кісточки переслала урядові. 1917 року трьох її садівників призвали на військову службу, і з цієї причини, а також тому, що рік був неврожайний для тепличних дерев, їй пощастило з'їсти протягом цього критичного для нації періоду лише 2900 персиків. У 1918 році вона досягла вже кращих результатів і від 1 січня до дня укладення перемир'я з'їла 3300 персиків. Після перемир'я місіс Бадж послабила свої зусилля; тепер вона з'їдала не більш як два–три персики в день. Її здоров'я, нарікала вона, постраждало, але постраждало в ім'я благородної справи.
Деніс відповів на її вітання якимось невиразним і чемним звуком.
— Просто любо дивитись, як розважається молодь, — провадила місіс Бадж, — та й старі також не відстають. Подивіться–но на старого лорда Молейна та милого містера Колламея. Ну, хіба ж не приємно бачити, як вони веселяться?
Деніс подивився. Він не був певен, що це аж так приємно. Чом би їм не піти подивитися біг у мішках? Саме в цей момент обидва старі джентльмени вітали переможницю запливу. З їхнього боку це було виявом аж надто великої честі; кінець кінцем вона тільки виграла заплив.
— Гарненька дівчина, правда? — хрипко спитала місіс Бадж і зітхнула, раз і вдруге.
— Так, — кивком ствердив Деніс. Шістнадцять, струнка й дозріла, сказав він собі і відклав цю фразу в пам'яті як вдалу. Старий містер Колламей начепив окуляри, щоб привітати переможницю, а лорд Молейн, спираючись на палицю, нахилився вперед і зголодніло посміхався, показуючи довгі жовті зуби зі слонової кістки.
— Чудове досягнення, чудове, — говорив містер Колламей глухим голосом.
Зніяковілій переможниці дуже кортіло сховатися. Вона стояла, тримаючи руки за спиною, і нервово чухала однією ногою другу. Її мокрий купальник виблискував, мов торс із чорного мармуру.
— Дуже, дуже добре, — сказав лорд Молейн. Здавалося, його голос зароджується прямо в зубах, зубний голос. Неначе раптом заговорив собака. Він знов посміхнувся. Містер Колламей поправив окуляри.
— Коли я скажу: "Марш", — стрибайте. Марш!
Шубовсь! Стартував третій заплив.
— Знаєте, я ніяк не могла навчитись плавати, — сказала місіс Бадж.
— Невже?
— Але я вміла триматися на воді.
Деніс уявив, як вона тримається на воді — вгору і вниз, вгору і вниз на великій зеленій хвилі. Надутий чорний пузир; ні, це кепсько, це зовсім кепсько. Нова переможниця приймала віншування. Вона була страх яка присадкувата й кремезна. Та, що виграла заплив перед нею, висока, гармонійно збудована, була Євою Кранаха; а ця була просто поганий Рубенс.
— …марш — стрибайте — марш! — ще раз проголосив формулу рівний голос Г енрі Уїмбуша. Пірнула ще одна партія дівчат.
Деніс трохи стомився від розмови з місіс Бадж і до речі згадав, що обов'язки розпорядника кличуть його в інше місце. Він пропхався крізь шереги глядачів і пішов геть. Він знову думав про те, що його душа — бліда й тоненька перетинка, але раптом здригнувся, почувши в себе над головою тонкий пронизливий голос, що раз у раз вимовляв одне–однісіньке слово:
— Мерзенно!
Деніс рвучко підвів голову. Доріжка, якою він ішов, бігла під стіною підстрижених тисів, над якими високо вгорі нависала тераса будинку. Людина, що там стояла, могла все бачити через верхів'я дерев. Глянувши угору, Деніс помітив дві голови, що видніли з-поза тисів просто над ним. Він упізнав залізну маску містера Бодихема й бліде, безбарвне обличчя його дружини. Вони дивились через його голову, через голови натовпу, що зібрався біля басейну, на змагання дівчат.
— Мерзенно! — повторила місіс Бодихем з тихим присвистом.
Пастор повернув свою залізну маску до густої синяви неба.
— Коли ж? — мовив він ніби сам до себе. — Коли ж? — Він знову опустив очі, і його погляд упав на задерте цікаве обличчя Деніса. На терасі зчинилася метушня, і містер та місіс Бодихем зникли з очей.
Деніс продовжував свою прогулянку. Він пішов за карусель, через заповнені людом вулиці шатрового містечка; серед галасу й сміху бентежно тріпотіла перетинка його душі. На майданчику, обгородженому линвами. Мері керувала дитячими іграми. Навколо неї гасали крихітні істоти, що верещали так, аж у вухах дзвеніло; інші цілими гронами чіплялися за спідниці матерів або штани батьків. Обличчя Мері пашіло від спеки: вона розвинула колосальну енергію і саме дала старт бігу на трьох ногах. Деніс був у захваті від цього видовища.