* * *
Незважаючи на всі зусилля партійного керівництва, наприкінці 1932 р. на заготівельні пункти було доставлено лише 4,7 млн т зерна — тобто 71,8 % плану.
"Чорний список", складений у Криницькому районі на Дніпропетровщині, включав селян, які на 1 січня 1933 р. не виконали своїх зобов'язань щодо здачі зерна та натурального податку. До нього було занесено 70 селян із 11 сіл. Лише дев'ять із них змогли пізніше виконати свої норми, решта здала лише половину, а то й чверть того, що від них вимагалося. Один випадок перевиконання норми здачі зерна пояснювали так: "усе його зерно повитягали з ям, а самого засудили". В цілому засудили шістьох (на добавок жінку з сином через відсутність двох "винних" селян), решту тримали під арештом, аж доки хтось із родини, розпродавши усе майно, не "розраховувався із державою". 21 селянинові вдалося утекти з села. І так було по всій Україні. А в результаті на початку 1933 р., незважаючи на жахливі умови, в яких опинилося з вини властей село, вони оголосили про третє оподаткування. Це означало новий наступ на хлібні запаси українського селянства, яких уже давно не існувало.
Однак Сталіну та його прибічникам здавалося, що Україна не хоче виконувати державних планів заготівель зерна, що її слід "примусити", і вони звернулися до крайніх засобів тиску на українську владу.
На спільному засіданні політбюро ЦК ВКП(б) та ВЦВК 27 листопада 1932 р. Сталін заявив, що труднощі, на які наштовхнулася країна при заготівлі хліба в минулому році, виникли, по-перше, в результаті "проникнення у колгоспи та радгоспи антирадянських елементів, які організовували саботаж і диверсії; а по-друге, неправильного, не-марксистського підходу значної частини наших сільських комуністів до колгоспів та радгоспів…". Він додав до цього, що ці "сільські та районні комуністи занадто ідеалізують колгоспи", вважають, що з організацією колгоспу нічого антирадянського чи саботажницького там не може виникнути. "А якщо дізнаються про факти саботажу і антирадянські явища, вони оминають ці факти… Нічого й говорити, що такий погляд на колгоспи не має нічого спільного з ленінізмом!"
"Правда" від 4 і 8 грудня 1932 р. закликала до рішучої боротьби з "куркулями", особливо в Україні: 7 січня 1933 р. газета надрукувала редакційну статтю, у якій звинувачувала Україну у зриві державних заготівель зерна, підкреслювалося, що завдяки потуранню українського партійного керівництва склалося становище, коли "класовий ворог в Україні організовується".
На спільному засіданні ЦК партії та ВЦВК у січні 1933 р. Сталін заявив, що "причини труднощів, пов'язаних із заготівлею зерна", треба шукати в самій партії. Перший секретар Харківського обкому партії Терехов спробував заперечити: мовляв, в Україні лютує голод. Сталін висміяв його як "романтика", а всі спроби українських керівників по-діловому обговорити справу було рішуче відкинуто.
Каганович у своїй доповіді знову наполягав на тому, що в українському селі "все ще існують представники куркульства… куркулі, яких не депортували, заможні селяни, прихильні до куркульства, і куркулі, що втекли із заслання і яких переховують родичі, а часом і м'якосерді члени партії… фактично показуючи себе зрадниками інтересів трудящих". А крім того, ще були "представники буржуазно-білогвардійської, петлюрівської, козацької, есерівської інтелігенції". Сільська інтелігенція у ті часи складалася з учителів, агрономів, лікарів і т. д., і згадування цих груп як таких, що підлягають "очищенню" від антирадянських елементів, показове.
Знову пролунав заклик до війни з "класовим ворогом". "Які, — запитував Каганович, — основні вияви класової боротьби на селі? Передусім, організаційна роль куркуля в саботажі заготівель зерна та посівів". Саботаж, стверджував Каганович, трапляється на кожному кроці, у тому числі в "деяких центральних сільськогосподарських органах". Він критикував порушення виробничої дисципліни, а далі заявив, що "куркуль" використовує дрібнобуржуазні тенденції, що зберігаються в середовищі "вчорашніх селян-одноосібників", і звинуватив ці елементи в "тероризуванні чесних колгоспних трудівників" (див.: "Большевик". 1933. № 1–2).
24 січня 1933 р. всесоюзний ЦК партії ухвалив спеціальну резолюцію про українську партійну організацію (на яку пізніше посилалися як на "поворотний пункт в історії КП(б)У". "Правда" від 24 листопада 1933 р. писала навіть, що ця резолюція "відкрила нову сторінку в переможній боротьбі більшовиків на Україні"). У цьому документі українське керівництво звинувачувалося у зриві заготівлі зерна, особливу увагу звернуто на "ключові області" — Харківську (на чолі з Тереховим), Одеську та Дніпропетровську. Було заявлено, що партійні та радянські керівники цих областей "втратили класову пильність". Пленум оголосив про призначення Павла Постишева — секретаря ЦК ВКП(б) — другим секретарем КП(б)У та першим секретарем Харківського обкому партії; Хатаєвич, який на той час був секретарем ЦК КП(б)У, призначався першим секретарем Дніпропетровського обкому; першим секретарем Одеського обкому став Вегер. Трьох попередніх секретарів усунули з цих посад.
"Притуплення більшовицької пильності" було головною причиною відставання у сільському господарстві, оголосив пізніше Постишев, і це вважалося "одним із найсерйозніших обвинувачень ЦК ВКП(б) проти більшовиків України".
* * *
Постишев, по суті, призначався спеціальним уповноваженим Сталіна, і він ефективно виконав його завдання, яке полягало в "більшовизації" компартії України і подальшому "видобуванні" зерна від населення українських сіл, що вмирало з голоду.
Прибувши в Україну, Постишев заявив, що рештки "куркулів і націоналістів", які проникли в партію та колгоспи, продовжують саботувати виробництво. Він категорично висловився проти відправки харчових продуктів у села і водночас заявив, що не може бути й мови про допомогу держави насіннєвим зерном, яке селяни самі повинні знайти (див.: "Правда". 1933. 13 лют.) Але загрозлива ситуація, що складалася в регіоні, змушувала партійне керівництво вносити певні корективи в свої дії. 25 лютого 1933 р. центральний уряд видав постанову "Про надання допомоги насінням колгоспам України та Північного Кавказу", згідно з якою у розпорядження України передавалось 325 тис. т насіннєвого зерна, а для Північного Кавказу — 230 тис. т (див.: "Правда". 1933. 26 лют.). Навіть Постишев, навіть Москва тепер розуміли, що інакше ніякого урожаю у майбутньому взагалі збирати не доведеться (але фактично цю допомогу надали набагато пізніше).