Мотиви приховування даних перепису та переслідування тих, хто його проводив, цілком ясні, позаяк символічна цифра у приблизно 170 млн вже років за три фігурувала в офіційних промовах і мала демонструвати "життєдайні сили радянського будівництва".
Ще один перепис було проведено в січні 1939 р. — єдиний з того періоду, результати якого опублікували, але за тодішніх обставин його дані не могли бути вірогідними. І все ж вони показують величезну нестачу населення, — хоч, може, й не таку, яка була в дійсності.
Найзагальніші дані перепису 1937 р., розкриті в після-сталінські часи, показують значні розміри неприродної смертності і можуть вважатися переконливими; на них неодноразово посилалися у радянських демографічних дослідженнях 1960—70-х років. Найконкретнішою, мабуть, є оцінка населення СРСР у 163 772 000 осіб (деякі дані подають її як "близько 164 млн"). Існує й інша цифра, виведена авторами зазначених досліджень з урахуванням сучасних демографічних підходів, — приблизно 177 300 000.
Можна піти менш точним шляхом — узяти приблизно підраховану кількість населення на 1 січня 1930 р. (157 600 000) і додати до неї сталінське твердження 1935 р. про те, що "щорічний приріст населення становить близько трьох мільйонів". Це дає число 178 600 000, і воно недалеке від попередньо зазначеного. Другий п'ятирічний план передбачав число населення у 180,7 млн на початок 1938 р., що також означає для 1937 року цифру між 177 і 178 млн. Як це не дивно, голова Центрального статистичного управління за хрущовських часів В.Н. Старовський відносить цифру Держплану в 180,7 млн до 1937 року, порівнюючи її з цифрою перепису в 164 млн, "навіть після припасування", — фраза, яка означає значне перебільшення у верхньому напрямку; тобто "припасування" у 5 % означало б використання як основної цифри 156 млн, яку подав радянському вченому А. Антонову-Овсієнку урядовець нижчого рівня. Але ми вважаємо за доцільне, як і раніше, не зважати на всілякі "припасування". Без урахування цього дані Старовського показують дефіцит населення у 16,7 млн. Це можна, мабуть, пояснити тим, що цифра, подана Держпланом, як і більшість даних цієї установи, відповідає початкові жовтня 1937 р. — у цьому випадку нестача становила б приблизно 143 млн. Одначе в першому виданні цієї праці я використав найбільш поміркований підхід, навіть зігнорувавши підрахунки радянських демографів описуваного періоду, і подав цю нестачу у вигляді 13,5 млн.
У джерелі, невідомому мені під час підготовки першого виданняцієї книги, радянський дослідник колективізації В.П. Данилов стверджує, що дефіцит населення в січні 1937 р. становив 15–16 млн ("Археографический ежегодник за 1968 год". М., 1970. С. 249). Гадаю, що цю цифру можна прийняти як цілком вірогідну статистику смертності, віднявши від неї число ненароджених через ті чи інші причини, пов'язані з голодомором. Дальше дослідження показує, що голодова катастрофа могла досягти навіть 26–30 % загального дефіциту населення і дати ще 4,5 млн жертв на додаток до 11 млн померлих під час розкуркулення та голоду.
Інший підхід: якщо у 1929 р. існувало близько 25,9 млн селянських господарств, то у 1938 р. їх було приблизно 19,9 млн. При пересічній кількості 4,2 особи на одну селянську родину це означає близько 108,7 млн селян у 1929 р. і близько 83,6 млн у 1938 р. Якщо додати ті 24,3 млн, що переселилися до міст, результат становитиме близько 105 млн, тобто брак населення складе приблизно 21 млн. З урахуванням ненароджених це дасть понад 13 млн мертвих.
Але якщо все ж таки прийняти, що ця цифра становила приблизно 11 млн, то до неї слід додати засуджених селян, які вмирали у таборах після січня 1937 р., тобто заарештованих під час антиселянської кампанії 1930–1933 рр., не включаючи, однак, сюди тих селян, котрі були заарештовані за пізнішого терору 1 937—1938 рр. Це дає (за нашою пізнішою оцінкою) не менше 3,5 млн жертв додатково, внаслідок чого загальне число селян, померлих у результаті розкуркулення та голодомору, становитиме близько 14,5 млн.
Тепер обміркуємо, як цю жахливу цифру поділити між жертвами розкуркулення та жертвами голоду. Тутмистоїмо на хиткішому грунті. У демографічних колах дотримуються думки, що з числа понад 14 млн селян, котрі впали жертвами терору, кількість втрат як від розкуркулення, так і від голоду була приблизно однаковою: понад 7 млн відповідно. Одначеми можемо розглянути цю пропорцію детальніше.
Із загальної кількості жертв близько 3,5 млн загинуло в таборах — переважно ті, кого засудили до виходу травневого указу 1933 р.; до цього числа напевно входила значна частина сільських жителів України та Кубані голодового періоду, які перебували у скрутному становищі. Цих останніх, проте, не можна вважати безпосередніми жертвами голоду, і щоб виявити число смертних випадків саме від голоду, ми повинні звернутися до 11 млн померлих перед 1937 р. і спробувати поділити цю цифру між числом депортованих і тих, що загинули від голоду.
Що стосується жертв голоду, то тут впадає у вічі переважання українського населення (неофіційні дані свідчать, що близько 80 % смертних випадків трапилося в Україні та на землях Північного Кавказу, заселених головним чином українцями).
Щоб розібратися у втратах саме серед українців, ми змушені повернутися до січневого перепису 1939 р., оскільки, як ми вже сказали, жодних інших статистичних даних того періоду — ні за національністю, ні за іншими ознаками, крім суто загальних підрахунків — не опубліковано навіть до останнього часу.
За цим переписом загальна кількість населення СРСР становила 170 467 186 осіб. Західні дослідження дають меншу цифру — близько 167,2 млн, але й вона вказує на різке поліпшення справ порівняно з 1937 р., незважаючи на приблизно 2–3 млн загиблих у таборах або страчених у 1937–1938 рр. Це можна пояснити як природними, так і іншими чинниками. Підвищення рівня народжуваності після тої чи іншої катастрофи — явище цілком закономірне для будь-якого суспільства. До того ж у 1936 р. офіційно заборонили аборти і перестали продавати протизаплідні засоби.
Від загальної кількості населення (170 467 186) частка українців згідно з переписом становила 28 070 404 особи (проти 31 194976 за переписом 1926 р.). Враховуючи можливість завищеності загальної цифри, можна припустити, що кожну національну групу репрезентовано у пропорційно перебільшених кількостях (хоча щодо України ступінь фальсифікації міг бути вищим, якщо брати до уваги її реальні демографічні показники).