У 1843 році Шевченко повертається в Україну, відвідує рідне село, у Києві знайомиться з багатьма поетами, письменниками та прихильниками його творчости. У тому ж році гостює в маєтку генерал-губернатора України, князя Миколи Рєпніна. Дочка князя, Варвара Рєпніна, закохується в поета. Він присвятив їй свою поему "Тризна" та подарував свій автопортрет.
Діставши в 1845 році працю в Київській археографічній комісії, Шевченко мандрує по Київщині, збирає народню творчість, малює історичні пам’ятки, старовинні церкви, споруди, укріплення. Одночасно весь час пише нові талановиті поезії.
У 1846 — 1847 роках утворилось у Києві підпільне Кирило-Мефодіївське товариство, що мало на меті боротися демократичним способом за права народу, рідну мову, культуру — проти кріпосництва й царизму. У 1846 році вступив до нього і Т. Шевченко. На сходинах Товариства Шевченко іноді читав і свої протицарські поезії, зокрема поему "Сон". Але в 1847 році на донос провокатора, росіянина О. Петрова, що жив за стіною в сусідньому мешканні й підслухував розмови членів товариства, Шевченка та інших учасників товариства заарештували.
Суд над арештованими відбувся в Петербурзі. Найсуворіше засудили Шевченка, особливо за його протицарські поезії. Сам цар написав на вирокові: "З забороною писати й малювати". Його було вислано на 10 років до Оренбургу, біля Каспійського моря, відбувати тяжку солдатську службу. Проте він таємно писав і малював. За це був знову заарештований у 1840 році.
На клопотання багатьох друзів, а особливо віцепрезидента Академії мистецтв Ф. Толстого, йому дозволили після 10-річного заслання повернутися до Петербургу, де з надломленим здоров’ям жив під наглядом поліції. Але далі відвідував Академію, писав поезії й малював портрети та картини.
У 1859 році Шевченко дістає дозвіл відвідати Україну, рідню. Але в липні того ж року його знову арештували на донос пристава, ніби поет підбурював селян проти царя та уряду. Незабаром його випустили на поруки й наказали негайно виїхати назад до Петербургу.
31-го жовтня 1860 року Академія мистецтв видала Шевченкові диплом академіка за його офорти та Гравірування. Того ж року Шевченко став нездужати. Жив у приміщенні Академії мистецтв. Помер 10-го березня (за новим стилем) 1861 року. Згідно його заповіту, його друзі перевезли його тіло в Україну й поховали на Чернечій горі, біля Канева над Дніпром. На похорон прибуло багато людей з навколишніх сіл та особливо багато студентської молоді з Києва. На його могилі тепер стоїть величний пам'ятник.
За матеріалами: Дмитро Чуб. Живий Шевченко. (Інтимне життя Шевченка). Видання третє, перероблене і доповнене. Австралія, Мельборн, видавництво "Ластівка", 1987
.... Шевченко "один з найбільших майстрів світової поезії". (Кляренс Меннінґ, професор Колумбійського Університету)
"Я не знаю в світовій літературі поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим оборонцем за права жінки на повне і людське життя". (Іван Франко)
"Російський літературознавець проф. Овсяніко-Куліковський в 1911 році писав, що Шевченко, поперше, поет національного відродження, подруге, поет загальнолюдський. На його думку, Шевченкова лірика напоєна такою красою, що її не перевищувала й лірика Пушкіна, Ґете, Шіллера, Гайне". (Проф. д-р Юрій Бойко)
Постать нашого велетня Тараса Шевченка зростає в нашій свідомості і в очах культурного світу з року в рік. Новознайдені матеріали, нові праці про життя і творчість поета, невтомна боротьба за Шевченка в Україні і на чужині — все це поволі звільняє образ нашого пророка від фальшування й спотворення, яке уперто провадить ворог від появи першого "Кобзаря", не припиняючи й донині. Та ніякі ворожі заходи невсилі применшити його значення для нас, для історії України, для майбутнього нашого народу. Його твори перекладені вже на 52 мови, його невмирущий "Кобзар", навіть в умовах окупації, щороку виходить тиражами від 100 до 300 тисяч, чого, здається, не має жоден поет у світі, а загальний тираж видань його творів давно перевищив десять мільйонів примірників. Досить сказати, що лише Черкаська область у 1961 році замовила 30 тисяч "Кобзаря".
Будова пам’ятників Тарасові Шевченкові в Канаді й Америці — це новий доказ того, що його вага, його значимість, давно переступили кордони власної країни, бо він не тільки духовий провідник всього українського народу, не тільки його символ, його пророк, — його боротьби, ідеї і неоціненна творчість стають складовою частиною ідей і культурних скарбів вільного світу.
Все це, як бачимо, ще більше підносить цікавість до його особи, навіть серед чужинецького загалу. Одна австралійка з Річмонду (Вікторія), зацікавившись Т. Шевченком, звернулась до Київського Державного Університету імені Тараса Шевченка з таким листом: "Я була б дуже рада, якби ви змогли надіслати мені великий українсько-англійський або англійсько-український словник. Мені дуже подобається ваша чудова мова, яку ви називаєте "милозвучною". Тому я б хотіла й вивчати. За свого життя я чула багато мов, бо в Австралії живе багато чужинців. Але ваша мова мені найбільш приємна, ось чому я хотіла б оволодіти нею". Ті прохання, як довідуємося з преси, було задоволене. А ось інший приклад: до 100-річчя з дня смерти нашого поета доцент університету в Кобе (Японія) Комаце Сіосуке опублікував цикл перекладених ним віршів Шевченка. Він пише: "Вивчив українську мову, щоб мати змогу читати Шевченка в ориґіналі. Я дуже люблю шевченківську поезію і маю намір перекласти всього "Кобзаря".
А ось інший японець Фукуока Сейндзі з острова Хоккайдо, захопившись мовою та літературою батьківщини Шевченка, приїхав до Київського Державного Університету, щоб вчитися в аспірантурі на катедрі української мови.
Такі зворушливі успіхи і впливи творчости Тараса Шевченка, така цікавість до поезії нашого славного поета і до мови цілого народу, який він репрезентує. зобов’язує і нас посилити вивчення його життя і творчости. А тим часом, як нам здається, досі мало хто з нашого українського загалу та, навіть і з інтелігенції, особливо на еміґрації, добре знає творчість і життя людини, якою гордиться весь наш народ, наша культура — людиною, що стала прапором наших ідей, нашої боротьби, наших найдорожчих стремлінь.