"Якби то ти, Богдане п’яний,
Тепер на Переяслав глянув!
Та на замчище подивись!
Упився б! здорово упивсь!
І, препрославлений козачий
Розумний батьку !.. і в смердячій
Жидівській хаті б похмеливсь,
Або в калюжі б утопивсь,
В багні свинячім...
Поет своїм великим серцем збагнув усю трагедію України. Він розумів, що наперекір гетьмановим планам — "щоб москаль добром і лихом з козаком ділився", Україну грабує Москва: "Байстрюки Єкатерини сараною сіли".
Це старовинне козацьке полкове місто, колись красиве й горде — тепер було зруйноване, занедбане а з людей окупант поробив рабів. І ця картина, що стояла перед ним, ніби уособлювала всю Україну. І як бачимо, наш поет повертався до російської столиці ще з більшим переконанням, що все те нещастя принесла з Україну Московія.
Т. Г. Шевченко. Понад Россю. Папір, олівець (21,8 × 30,4 см). [VII. 1859]. Національний музей Тараса Шевченка.
Пробувши в дорозі 20 днів, Тарас Шевченко 7-го вересня вранці приїхав до Петербургу. Тим часом ще до виїзду Тараса Шевченка з Петербургу і під час його відсутносте провадилося листування міністерства освіти, жандармерії, цензора, де брав участь і сам цар, у справі дозволу на видання "Кобзаря" та інших творів, і після багатьох викреслень було дозволено друкувати.
В одному з листів в Україну поет 26-го листопада так згадує про цензурні обмеження: "Сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так проклята одчистела, що я ледве пізнав свої діточки".
НОВЕ ВИДАННЯ "КОБЗАРЯ"
Між 15 і 20 січня вийшло з друку нове видання "Кобзаря" з портретом автора, який намалював художник Мікешин. За друк 6050 примірників "Кобзаря" Тарас Шевченко заплатив 1048 крб. 10 коп. Гроші на цей друк поет позичив у Симиренка.
Вихід у світ цього важливого видання ще більше піднесло славу нашого поета. Для того часу шеститисячний тираж був досить великим, проте "Кобзар" швидко розходився, здобуваючи успіх не тільки авторові, а і всій Україні та її культурі.
Поет сам розсилає це видання для продажу, пише листи до знайомих, шле "Кобзар" друзям з присвятою. Посилаючи свою книгу Марку Вовчку, Шевченко написав: "Моїй єдиній доні — Марусі Маркович — і рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко". Подарував поет свою книгу і славнозвісному кобзареві Остапові Вересаєві.
Слідом за "Кобзарем" вийшли окремими книжками в серії "Сільська бібліотека" тиражем по три тисячі поеми "Тарасова ніч", "Гамалія", "Катерина", збірка віршів "Псалми Давидові".
Звідусіль надходять прихильні відгуки, рецензії. Вірші Шевченка систематично з’являються в багатьох виданнях, в оригіналі і в перекладі на російська та інші мови.
Про успіх нового видання "Кобзаря" серед народу чи не найкраще бачимо з листа самого Панька Куліша, що саме побував у Полтаві. Він писав до Тараса Шевченка: "Оце ж я, виповняючи свою обіцянку, запевняю вас, що ніде в світі таких щирих і прихильних до себе дітей не знайдете, як у тій Полтаві. Тут бо не то пани і паненята; а всяка душа письменна й щира з вашим "Кобзарем", наче з яким скарбом дорогим носиться, та хутко їм і книжок не буде треба, бо повитверджували усі ваші вірші напам’ять, — і стрівайте, чи не по "Кобзареві" вони й богу моляться", — додає Куліш у жарт.
Один з творів, що викликав в ті часи багато захоплюючих відгуків і суперечок, був лист Тараса Шевченка до редактора журнала "Народное чтение"; де він надрукував свою автобіографію, що закінчувалась словами: "Мої рідні брати і сестри, про яких мені тяжко було згадати у своєму оповіданні, ще й досі кріпаки. Так, пане добродію, вони ще й досі кріпаки". Цей лист викликав сильне враження ще й тому, що розмови й дискусії на цю дразливу для уряду тему захопили вже не тільки інтеліґенцію, а й ширились по селах, як про реальну близьку волю — про знесення кріпацтва.
Цей лист передрукувала низка інших газет російських і польських.
Тим часом в газеті Герцена "Колокол", що виходила в Лондоні, надруковано "Доповнення до біографії Тараса Шевченка", де з обуренням змальовано свавілля черкаського справника Табачникова в Межиріччі та київського жандарма Гессе і в гострій формі згадано про арешт Шевченка тим самим Табачниковим минулого літа.
Та найбільшого тріюмфу зазнає Шевченко під час його виступу на літературному вечорі в Петербурзі, в залі Пасажу 11 листопада 1860 року.
Письменник Обручов про цей вечір писав за кордон своєму другові — відомому критикові Добролюбову: "Було літературне читання в Пасажі з участю Достоєвського, Бенедіктова, Майнова і Шевченка... Шевченка ж прийняли з захопленням, яке буває тільки в італійській опері. Шевченко не витримав, пустив сльозу і щоб заспокоїтись, мусив на кілька хвилин вийти за лаштунки. Потім читав малоросійські вірші... Публіка насолодилась мелодійністю його мови".
Це саме підтверджує і студент-грузин Кіпіяні у своєму листі додому.
Але говорячи про надзвичайну популярність Шевченка після повернення із заслання слід згадати, що вона декого з росіян дратувала. Журналістка Е. Штакеншнейдер у своєму щоденникові за 1860 рік з деякою амбіцією пише про згаданий вечір: "От вік вивчай і нічого не зрозумієш того, що називають публікою, — пише вона, — Шевченка вона так прийняла, ніби він геній, що зійшов до залі Пасажу просто з небес. Ледве він устиг зайти, як почали плескати, тупотіти, кричати. Бідний співець зовсім розгубився... Шанували мученика, що потерпів за правду... Але Достоєвський ще ж більший мученик за ту ж правду ... Тим часом Шевченка приголомшили оваціями, а Достоєвському плескали багато, але далеко не так. От і розбери..." — закінчує вона з невдоволенням.
Шевченкові успіхи в літературній галузі ішли впарі з успіхами в ділянці малярства і гравірування. Майже одночасно наш поет дістає звання академіка. У "Відчиті імпер. Академії мистецтв" з 10 травня 1859 року по 4 вересня 1860 року зазначено, що урочисті річні збори Академії мистецтв удостоїли Тараса Григоровича Шевченка звання академіка: "Імена Шевченка та інших вибраних членів Академії проголошені були, при звуках труб і літавр, на загальних річних урочистих зборах Академії 4-го вересня конференц-секретарем Ф. Ф. Лавовим" .. .