За наказом з Петербургу, Шевченка на 12-й день було привезено до московської столиці, а разом і його матер’яли та 354 крб. 62 коп. його грошей.
Як згадують сучасники Шевченка, арешт ніби зовні не приголомшив нашого поета: під час слідства він був бадьорий, жартував, співав пісні. А коли якийсь жандармський офіцер висловив надію, що дасть Бог все буде гаразд і ще заспіває його муза, то Тарас Григорович жартівливо відповів: "Не який біс нас сюди заніс, коли не ця бісова муза".
Помічник шефа жандармів генерал Дубельт, переглянувши друковані твори Шевченка, здивувався, як могла їх пропустити цензура. Адже він скрізь нарікає на страждання України і хоче збудити ненависть до панування росіян, хоче викликати невдоволення владою.
25-го травня Григорій Орлов написав доповідь цареві, в якій обвинувачує Шевченка в тому, що він "Писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту. У них він висловлював плач про уявне уярмлення і бідування України, то виспівував про славу гетьманського урядування і минулу волю козацтва, то з несказанною грубістю висловлював наклепи й жовч на осіб імператорського дому ... Шевченко здобув славу чудового малоросійського письменника, тому його вірші подвійно шкідливі й небезпечні... обурливим духом і грубістю, що переступає всякі межі, він мусить бути визнаний, як один з важливих злочинців".
На допитах Шевченко поводився розумно й обережно. Він заперечив свою участь у Братстві, а інші заарештовані теж не підтвердили.
Ідучи після одного з допитів поруч Костомарова, Шевченко сказав: "Не журися, Миколо, доведеться нам ще укупі жити".
Сидячи в Петербурзі в казематі, Шевченко пише 13 нових поезій, відомих під загальною назвою "В казематі".
28 травня 1847-го року був уже вирок: Шевченка визнано найнебезпечнішим і винесено найбільшу кару: вислати в окремий Оренбурзький корпус. Цар Микола І збільшив кару Шевченкові, дописавши: "Під найсуворіший нагляд, з забороною писати й малювати".
Зате київського провокатора-донощика О. Петрова, який доніс на Шевченка, вже 30 травня 1847 року було "опреділено на службу в Третій Відділ Власної Його Імператорської Величности канцелярії".
ПО ШЛЯХАХ НЕВОЛІ
30 травня Шевченкові було оголошено вирок, а наступного дня в супроводі жандарма Відлера поет уже вирушив в дорогу, приховавши свої поезії, написані в казематі. Про цю дорогу Шевченко згадує: ... "Він мене із Пітера на восьму добу доставив до Оренбурга, убивши тільки одного поштового коня ..." А на другий день, 9-го червня, місто вже облетіла вістка про прибуття засланого поета. Того ж дня Шевченка відвідали знайомі, прихильники, друзі й земляки. Ф. Лазаревський згадує, що 11 червня вони домоглися у підполковника Матвєєва дозволу для Шевченка побувати в них дома. "... Знявши з ліжок матраци, ми поклали їх на підлогу, і всі троє (Шевченко, Ф. Лазаревський і С. Левицький) полягали покотом. Шевченко прочитав нам напам’ять свою поему "Кавказ", "Сон" та інші. Проспівав кілька улюблених пісень ... "Зіроньку", "Тяжко, важко в світі жити", але з особливим чуттям виконав: "Забіли сніги ..." Ми всі співали, — згадує Лазаревський. — ... Були хвилини, коли сльози самі котились з очей..."
18 червня Шевченко вже виїхав до Орської фортеці, проїхавши 262 верстви.
Поет тяжко переживає, потрапивши на заслання, особливо через заборону писати й малювати, не дозволили малювати навіть образу Божої Матері. Це було для нього нелюдською карою, і він пробує нав’язати зв’язки з своїми друзями в Україні та в Петербурзі і просить прислати йому книжок та фарб. Його моральний стан погіршує ще й хороба на цингу та ревматизм, що спіткали його наприкінці І847 року в Орській фортеці.
На початку 1848 року Шевченко вже починає діставати листи з різних кінців, а серед них і від Варвари Рєпніної. І як же поет тремтить душею і радіє, коли дістає від свого приятеля Лизогуба пакуночок з приладдям до малювання та з томом Шекспіра, що бачимо з листа: "Не знаю, чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши свою матір, як я вчора, діставши подарунок твій, щирий мій єдиний друже, так зрадів, що ще й досі не схаменуся, цілісіньку ніч не спав, розглядав, дивився, перевертав, по тричі цілуючи всяку фарбочку, і як її не цілувати, не бачивши рік цілий. Боже мій! Боже мій! Який тяжкий та довгий рік !.. Сьогодні неділя, на муштру — не поведуть, цілісінький день буду переглядати твій подарунок..."
З листа із заслання до приятеля Гулака бачимо, в яких умовах перебуває поет: "... А якби ти побачив, між яким людом я верчуся! А я у них в кулаці сиджу, давлять, без усякого милосердя давлять, а я повинен ще й кланятися, а то візьме разом та й роздавить, як ту вошу меж нігтями".
Скучне одноманітне життя, грубе поводження, лише зрідка лист від приятелів, знайомих — все це пригнічувало поета.
... Боже милий!
Чи довго буде ще мені В оцій незамкнутій тюрмі Понад оцим нікчемним морем Нудити світом?
Частих моральних ударів і неприємностей зазнає Тарас Григорович від меншого і більшого начальства, серед якого чимало було самодурів, що хотіли показати свою силу, внаслідок чого Шевченко особливо зненавидів військових. Серед них всюди він бачить тупість, безкультурність, жорстокість і нечесність.
Шевченко почав був писати ще в перші роки заслання свій щоденник, але під впливом обставин і морального пригнічення він спалив його вночі 27-го лютого 1848-го року.
Проте становище нашого поета значно покращується, коли його з наказу командира Оренбурзького корпусу генерала Обручова, переведено в укріплення Раїм, а ще більше зрадів Тарас Григорович, коли того ж місяця (у травні 1848-го року) організовується експедиція по вивченню Аральського моря на чолі з О. Бутаковим і до неї призначили й його, де поет мав працювати як художник. Під час перебування в цій експедиції, що тривала від 11 травня 1848 року до 22-го вересня 1849 р. Шевченко виконав біля 200 різних малюнків. Будучи в експедиції, Тарас Григорович перебував серед людей різних фахів, що допомогло йому здобути додаткові знання з ботаніки, геології та інших природничих наук.
Місячна ніч на Кос-Аралі. Акварель, папір. Тарас Шевченко, 1849.