— Що сталося? — прошепотів Артур з побожним страхом.
— Ми злетіли,— пояснив Слартібартфаст.
Артур лежав заціпенілий у акселераційному фотелі. Він не був певен, чи його прихопила космічна хвороба, чи релігійний екстаз.
— Гарний лошак,— сказав Форд, намагаючись приховати розчарування від недосконалості зорельота Слартібартфаста. — Та дизайн, на жаль, шкутильгає на всі чотири.
Старий відповів не відразу. Він удивлявся в панель інструментів з виглядом людини, яка намагається подумки перевести градуси Фаренгейта в градуси Цельсія в той час, коли полум'я охопило його власний будинок. Потім він очутився і перевів погляд на широкий панорамний екран, який відображав бентежну плутанину зірок, що струменіли мимо них, мов плетиво срібних ниток. Слартібартфаст ворушив вустами, ніби смакуючи орфографію якогось слова. Зненацька його очі з тривогою стрілили на панель інструментів, затим стурбований вираз його обличчя поступово змінився на звичну похмурість. Він знов перевів погляд на екран, полічив свій пульс. На мить насупився ще більше, потім відпружився.
— Намагатися зрозуміти машину, то дурне діло,— сказав він,— тільки надаремне нервуєшся. То що ти сказав?
— Дизайн,— повторив Форд,— очі б не дивилися.
— В глибинах фундаментального серця розуму та Всесвіту,— сказав Слартібартфаст,— причина тому є.
Форд прискіпливо оглянувся навколо себе. Він, очевидно, тримався думки, що це звучить аж надто оптимістично.
Інтер'єр тіснуватого, тьмяно освітленого капітанського містка був витриманий в темно-зелених, темно-червоних та темно-коричневих тонах. Як не дивно, та схожість корабля з маленькою італійською корчмою за вхідним люком не закінчувалася. Невеличкі плями світла вихоплювали хатні квіти в горщиках, глазуровану плитку і різного роду дрібні, незрозумілі мідні дрібнички.
В затінених закамарках причаїлися оплетені лозою пляшки.
Здавалося, що прилади, які захоплювали увагу Слартібартфаста, були вмонтовані в денця пляшок, які в свою чергу були вмуровані в бетон.
Форд простягнув руку і помацав інструментальну панель.
Фальшивий бетон. Пластмаса. Фальшиві пляшки замуровані в фальшивий бетон.
"Фундаментальне серце розуму та Всесвіту може стрибнути з розгону,— міркував він про себе,— чортівня якась. З іншого боку, важко заперечувати те, що "Золоте серце" порівняно з цим моторним кораблем здавався дитячою коляскою з електричним двигуном".
Він проворно скочив з фотеля. Обтрусився. Глянув на Артура — той щось тихенько мугикав собі під ніс. Форд подивився на екран і не впізнав жодного сузір'я. Глянув на Слартібартфаста.
— І яку відстань ми щойно подолали? — спитав він.
— Приблизно... — задумався Слартібартфаст,— приблизно дві третини діаметру галактичного диска. Так, по-моєму — зо дві третини.
— Якось дивно,— тихо проказав Артур,— чим далі і швидше подорожуєш у Всесвіті, тим менш важливим здається твоє місцеположення в ньому, і тебе охоплює наповнююче, а точніше, спустошуюче почуття... я б сказав...
— Так, дуже дивно,— сказав Форд. — А куди лежить наш шлях?
— Наш шлях лежить туди,— відказав Слартібартфаст,— де ми зійдемось у двобої з прадавнім злом Всесвіту.
— А де ти збираєшся нас висадити?
— Мені знадобиться ваша поміч.
— Круто. Послухай, ти міг би нас підкинути до одного веселенького закладу, на разі не пригадаю, як він там називається, де ми могли б безпечно наклюкатися, а можливо, й послухати надзвичайно моторошну музичку. Зачекай, а я понишпорю. — Він видобув свій примірник "Путівника по Галактиці" і швидко перелистав ті частини індексу, де в основному йшлося про секс, наркотики та рок-н-рол.
— З часів покритих пеленою сивих туманів постало прокляття,— проказав Слартібартфаст.
— Так, буває,— сказав Форд. — Ага,— вигукнув він, коли в око йому впала одна із статей. — Ексцентрика Галлюмбітс, ти коли-небудь її бачив? Трьохциця повія з Еротикону-6. Подейкують, що її ерогенні зони починаються за чотири милі від самого тіла. Особисто я з цим не згоден. Вважаю, що, мабуть, з цілих п'яти.
— Теє прокляття,— не вгавав Слартібартфаст,— прокотиться по Галактиці вогнем і пройдеться мечем і вірогідно приведе до передчасної загибелі весь Всесвіт. Я не жартую,— додав він.
— Зваблива перспектива,— кинув Форд: — сподіваюсь, що коли до цього дійде, я нап'юся до чортиків і мені буде байдуже. Ось,— сказав він, тицяючи пальцем в екран "Путівника",— ось воно найнечестивіше місце, от туди ми й рвонемо. Що ти на це скажеш, Артуре? Перестань бурмотіти свої заклинання, прочуняйся. Ти ризикуєш пропустити найцікавіше.
Артур підвівся зі свого фотеля і помотав головою.
— Куди ми летимо? — запитав він.
— На битву з древнім нічним...
— Облиш це,— втрутився Форд. — Артуре, ми поскородимо Галактику в пошуках розваг. Чи пристаєш на таку пропозицію?
— Чим так стурбований Слартібартфаст? — спитав Артур.
— Та так, дрібниці,— відказав Форд.
— Гряде руйнація,— проголосив Слартібартфаст. — Ходімо,— додав він з несподіваною владністю,— багато дечого я маю вам показати і розказати.
Він пройшов до сталевих кручених сходів, пофарбованих у зелений колір і незрозуміло чому установлених посеред капітанського містка, і став підійматися. Насупившись, Артур пішов за ним.
Форд похмуро запхав свого "Путівника" назад у сумку.
— Мій лікар каже, що у мене недостатньо розвинена залоза громадського обов'язку і природжений порок чеснотливої ділянки характеру,— бурмотів він про себе,— і, таким чином, спасіння всіляких там Усесвітів мені протипоказане.
Та незважаючи на це він потьопав по східцях за ними.
Те, що вони уздріли нагорі, було просто безглуздям або таким здавалося, тож Форд затряс головою, закрив лице руками і тут же спіткнувся об горщик з квітами, який хряснувся об стіну.
— Обчислювальна централя,— незворушно мовив Слартібартфаст. — Тут проводяться усі підрахунки, дотичні до життєдіяльності корабля. Так, мені відомо, на що вона схожа, та, по суті справи, це складна чотиривимірна топографічна карта, яка складається з цілого шерегу ланцюгів дуже складних математичних функцій.
— Вона скидається на фокус-мокус,— сказав Артур.
— Я сам знаю, на що вона схожа,— обірвав Слартібартфаст і зайшов усередину. В Артура зразу промайнув туманний здогад щодо сенсу посталого перед ними видовища, та він поспішив відмахнутися від неї. "Чи ж може бути, щоб істинна будова Всесвіту була такою? — думав він. — Ні, якась нісенітниця. Це було б навіть абсурдніше, навіть абсурдніше..." — і зам'явся. Більшість абсурдних речей, які він тільки міг згадати, уже сталися у нього на очах.