Олександра Василівна. Спасибі, батюшко.
Мічурін (не відриваючись від роботи). Хто тут?
Олександра Василівна. Отець Христофор.
Мічурін. Що треба отцю Христофору?
Отець Христофор. Відносно годинника...
Мічурін. Не брешіть... Годинник буде готовий за два дні. Ви це знаєте.
Олександра Василівна. Іване Володимировичу!
Отець Христофор. Ну, припустимо, просто зайшов.
Мічурін. Попи просто не заходять. Нікого не хрестимо, не ховаємо... Підслухувати прийшли, отець Христофор? Розвідувати?
Олександра Василівна. Ну, посоромся, що ти.
Отець Христофор. Іване Володимировичу, я прийшов об'яснитись.
Мічурін. Об'яснитись?.. Скажіть, яка складна натура — отець Христофорі
Отець Христофор (сідає в крісло проти Мічуріна). Не смійтесь. Двадцять п'ять літ тому був я не отець Христофор, а звичайний семінарист.
М і ч у р і н. А зараз ви — звичайний піп.
Отець Христофор. Дозвольте, не зовсім, не зовсім... Так. Так ось, закінчив навчання, вірував, молився і вирощував мій сад. Але ось прочитав я пана Дар-віна, і віра моя...
Мічурін. Вилетіла в трубу!.. Світ стоїть без бога. А вам треба було служити, посаду добру зайняти. В акцизники йти не хотілось...
Отець X р и с т о ф о р. Ні, ви послухайте.
Мічурін. Ну?
Отець Христофор. Так... Потім довелось мені якось познайомитись з трудами вченого монаха Георга Менделя, которий схрещував...
Мічурін. ...зелений і жовтий горошок і довів, що спадкове начало непізнанне і недоступне ніяким втручанням.
Отець Христофор. Саме так. Мічурін. Далі.
Отець Христофор. Ну і ось, саджаю і переконуюсь, що ознаки справді проявляються в нащадків у незмінному вигляді. І щороку біля грядки стверджується моя віра в бога.
М і ч у р і н. А чому бог у вас щороку сад виморожує?
Отець Христофор. Клімат.
Мічурін. Убогість розуму і косність, а не клімат. Чого в мене не виморожує?.. Ось, погляньте. (Показує малюнок персика). Персик. Бачите? Так от, він у мене буде рости під Тамбовом.
Отець Христофор. Персик? Під Тамбовом?
Мічурін. Такі
Отець Христофор. Яким чином?
Мічурін. Беру монгольський бобовник і схрещую його з південним персиком. Ви уявляєте віддаль? Потім, коли я побачу...
Отець Христофор (зіскакує в гніві). Це блуд, а не персик! Іване Володимировичу, не блюзнірствуйте! Не перетворюйте божого саду на будинок розпусти!
Мічурін. Ех, темнота!
Отець Христофор (забігав у хвилюванні). Не спокушайте мене! Олександро Василівно! Терентію! (До Мічуріна). О, я бачу вас! Бачу, хто водить вашою рукою, щоб осквернити землю господню, пречисту матір всього сущого!
Мічурін. Заждіть, мислителю. Вже коли почали розмову про землю, так дозвольте вам сказати, що в житті рослини земна куля грає роль батька, а не матері.
Отець Христофор. Як? Хто ж тоді мати?
Мічурін. Зовнішнє середовище природи, ось хто. Воно — справжня мати-вихователька. Розуміти треба. Треба мати фантазію.
Отець Христофор. Дозвольте...
Мічурін. Нічого не дозволю.
Отець Христофор. Дозвольте! Я кажу...
Мічурін. Не перебивайте мене!
Отець Христофор. Я кажу...
Мічурін. Я кажу, не перебивайте мене, чуєте! Нічого ви на природі не розумієтесь... або брешете. Сядьте!
Отець Христофор. Ну, знаєте, хай я нічого не розуміюсь, але я все-таки скажу вам: це так безглуздо, неможливо і гріховно, як у тваринному царстві спарувати собаку зі щукою.
Мічурін. Хороше порівняння. Але вже, видно, з цього приводу мені не з вами розмовляти.
Отець Христофор. Ах, ось як!
Мічурін. Так. От створю нове персикове дерево і напишу до Академії наук.
Отець Христофор. Це справа не Академії наук, а найсвятішого синоду.
Мічурін. Сашо, чуєш?.. Розумію. Он як. Так знайте, я теж до синоду напишу.
Отець Христофор. Що?
Мічурін. Я напишу, що ви в бога не вірите. Отець Христофор. Як?.. Як?.. Як?.. Олександра Василівна. Іване Володимировичу!
Отець Христофор. Олександро Василівно, Терентию! Будьте свідками!
Мічурін. Чого — свідками? Ви, священнослужитель, насмілились заявити мені, прихожанину, в моїй хаті, що ви в бога не вірите?!
Отець Христофор. Коли?.. Я говорив про помилкову думку юності.
Мічурін. Облиште. Це не вертається. Нема у вас бога! Пуста ви людина. Синодський чиновник у рясі, і більш нічого. Вчений! Горох розводить!..
Отець Христофор. Не смійте!
Мічурін. Він не вірить у персик. Він ні в що не вірить!
У хвіртку входить листоноша Бурьонкін.
Бурьонкін. Доброго здоров'ячка, Іване Володимировичу!
Т е р е н т і й. Тихше, йди сюди.
Отець Христофор. Ось я-а-ак...
Мічурін. Так. І ніяка ряса тебе не врятує.
Отець Христофор. О! Ти злий... Ти раб химер своїх і марень облудних! Ти пригнічуєш ближніх!
Мічурін. Я служу дальнім. (Підійшовши до отця Христофора, тихо). Хто ти? Чому при твоїй появі мене охоплює печаль, нудьга, слабість? Ідіть геть. Я не хочу лагодити ваш годинник. Він непотрібен вам. Ваш час не рухається. Ви вічні, як косність.
Отець Христофор. Іване Володимировичу, не треба. Погарячились.
Олександра Василівна. Іване, ради бога.
Мічурін. Ідіть геть... Ідіть! Ідіть!
Т е р е н т і й. Та йдіть уже, добром вас просять.
Отець Христофор (бере годинник). Добре, Іване Володимировичу. Я піду... Я піду! (Виходить).
Мічурін. А-ай...
Бурьонкін (підходячи). Заспокойте ваші нерви, Іване Володимировичу. Здрастуйте. Доброго ранку, з добрими вістями.
Мічурін. Здрастуй, Кузьмичу.
Бурьонкін. Плюньте ви на них. Ви подивіться, скільки кореспонденції приніс. Вся пошта ваша. От діла! Сьогодні, Іване Володимировичу, ми з вами побили рекорди. Шістдесят листів, шість бандеролей і чотири закордонних... Во!.. Просто забирайте з сумкою — все ваше. А ви хвилюєтесь. Адже всі оті попи, купці, справники тобто, повірте, до ста літ доживуть, а ніхто їм ніколи не написав і не напише такого шанобливого листа. Во! Дивіться — Персія, їй-богу, бачите. А ось Англія чи Голландія... Зараз, зачекайте... Во марка — король якийсь!
Мічурін. А, ну їх, королів. Поглянь, чи немає з Сибіру, з Кавказу.
Бурьонкін. Є! Заждіть. Тут ще Америка є, на пошті казали...
Мічурін. Та ну?..
Бурьонкін. Є... Де вже вона? Ага, ось. Баришня з свічкою. Ось вона. Запитує! Щось таке їй треба від Івана Володимировича, Олександро Василівно. Наша бере! Всім буду казати.