5 березня 1848 року з’явився в Оренбурзі капітан-лейтенант О. І. Бутаков, офіцер Чорноморського флоту, учений географ-гідролог, що мав керувати експедицією для вивчення майже недослідженого перед тим Аральського моря. Бутаков ще в Петербурзі під час організаційних конференцій у військовому міністерстві не міг не поставити питання про укомплектування експедиції потрібними фахівцями. Обслідувати море мав він на двох суднах. Отже треба йому було ще другого гідрографа, кількох топографів та хоч одного природознавця й хоча б одного митця-рисувальника. Є всі підстави припускати, що Бутакову, якому найтяжче було знайти маляра-митця, що згодився б надовго виїхати в небезпечну й тяжку експедицію, ще в Петербурзі порадили використати Шевченка, – він був, сказати б, на місці.
Не один Брюлов знав про бажання Шевченка за всяку ціну дістати дозвіл малювати, – безумовно про це писав Шевченко й іншим митцям-малярам, своїм петербурзьким знайомим і приятелям. Коли взяти до уваги, що запитання III Відділу, чи заслуговує Шевченко на дозвіл малювати, прийшло раніше, ніж Чернишов устиг побачитися з Дубельтом, то можна висловити припущення, що запитання це було результатом розмов Бутакова про бажання використати в експедиції Шевченка, та й на "службове" рисування легше було дістати дозвіл царя. Добру характеристику Шевченка вислали з Оренбургу ще 20 березня.
Надходив травень, Бутаков уже закінчував будову великої шкуни "Константин", що її, розібрану, мав везти аж на Арал, і експедиція от-от мала вирушити, а відповідь про Шевченка з Петербургу не надходила. Бутаков розмовляв, мабуть, не раз про це з Обручевим, але той чекав, очевидно, відповіді. Тим часом наближався вже останній термін, – треба було справу так чи інакше розв’язати: без митця-маляра Бутаков не міг обійтися. 11 травня експедиція мала вже вирушити з Орської, куди звозили всі матеріали, інструменти й запаси.
Обручев знайшов вихід. Узявши до уваги ту обставину, що III Відділ ще 30 січня 1848 р. сам запитував його про поведінку і "образ мыслей" Шевченка і, очевидно, від доброї опінії (а вона була добра) узалежнював дозвіл Шевченкові малювати, Обручев фактично згодився на те, щоб Шевченка зробити рисувальником експедиції, але формально про це ніде не згадуючи. Він постановив перевести Шевченка до батальйону ч. 4, роти якого стояли в Раїмському форті, а комендант форту, приділяючи до морської експедиції людей, що мали служити на суднах Бутакова, мав приділити йому й Шевченка. Нічого не згадуючи про функції, що їх мав виконувати Шевченко, командир бригади ген. Федяєв надіслав 5 травня відповідний наказ командирові 5 батальйону:
"По волі командира корпусу прошу… рядового Тараса Шевченка, включивши в число двох сот людей, що виступають з ротою Вашого батальйону, якою Ви командуєте, виправити до лінійного батальйону ч. 4 в Раїмський форт, куди він переведений на службу, а тому із списків батальйону ч. 5 виключити".
З формального боку все було так зроблене, що й "вовк був ситий, і вівця ціла"; фактично ж Обручев на словах згодився дати Бутакову Шевченка як рисувальника, бо за рік Бутаков згадував про це навіть в офіційному папері, пишучи, що Шевченко "був призначений його високопревосходительством командиром корпусу для знімання видів у степу й на Аральському морі". 7 чи 8 травня прийшов до Орської цей наказ ген. Федяєва про Шевченка, а 9 Шевченко вже писав Лизогубові на Україну: "Прийшло мені розрішеніє малювать, а на другий день приказаніє у поход виступать. Беру з собою усю Твою малярську справу, не знаю тільки, чи доведеться малювать". У цьому наспіх написаному листі відбилася непевність ситуації: з одного боку, Шевченко знав, що його для того й приділюють до експедиції, щоб він був її рисувальником, з другого ж, знав, що з Петербургу ще не прийшов дозвіл! Очевидно, мав про це розмови з самим Бутаковим, що прибув уже до Орської і напевне з ним познайомився.
Поетична творчість
Незабаром по приїзді до Орської Шевченко, не зважаючи на царську "найсуворішу заборону", що над ним висіла, як Дамоклів меч, відновив свою літературну працю. Першим із визначніших творів, написаних на засланні, була повна глибокого шекспірівського драматизму поема "Княжна". У заспіві до поеми автор підкреслював фатальну конечність своєї творчої місії, необорний внутрішній наказ оповідати про те,
…що діється
В нас на Україні…
Цим заспівом розпочав свої "Tristia" в далекому краю киргизів над Уралом, як колись римський вигнанець свої – в краю диких ґетів над Чорним морем. Написавши поему, зробив мініатюрний зшиточок, такий, щоб можна його було сховати до халяви солдатського чобота, і перед тим, як переписати туди "Княжну", написав загальний заспів-вступ до нового циклу своїх поезій: "Думи мої, думи мої! Ви мої єдині!…" Кликав свої думи-пісні, щоб прилітали
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти
З киргизами убогими…
Не зважаючи на найсуворішу заборону, не мав найменшого наміру переривати свою літературну творчість, принаймні для себе самого:
Прилітайте ж, мої любі!
Тихими речами
Привітаю вас, як діток,
І заплачу з вами.
Не міг поховати в собі потреби творити, знав, що не може цього зробити, –
Нехай хоч розіпнуть,
А я без вірші не улежу –
як сказав по двох роках, але те саме усвідомив собі, мабуть, уже незабаром по приїзді до Орської.
Не хотів він, щоб хоч щось пропало й з його попередньої творчості. Щодо забраного жандармами альбома з поезіями циклу "Три літа", то тут міг бути спокійний: копії з більшої частини тих поезій були в руках багатьох його приятелів. Усе створене в камері "III отделения" зумів якось перевезти з собою на заслання, – може дрібнесенько написане на берегах Біблії, може сховане в чоботі, а може в якійсь частині одежі зашите. Постановив прилучити ці 13 петербурзьких, теж уже "невільницьких", поезій до нового літературного доробку й слідом за "Княжною" вписав їх усі до своєї першої "захалявної книжечки". У думках присвятив увесь цей в’язничний цикл колеґам-співв’язням ("соузникам") [У 1858 р., переписуючи ці поезії до нового альбома, дав їм заголовок "В казематі"] і замкнув його новим віршем-апострофою до них: