Тепер величний спокій запановує серед них, страх відступає. Вони друзі Ісуса, об'єднані з ним і в ньому. Вони вже з насолодою смакують той спадок, який він їм обіцяв,— палкий мир.
— Мир залишаю вам, мій мир даю вам; даю не так, як світ дає. Хай не тривожиться серце ваше.
Наближається його година. Він не може більше лишатися тут: "Уставайте ж, ідімо звідси". Ісус виводить їх з кімнати, зупиняється на хвилину в сінях. Ніколи не розмовляв він з ними так, як цієї ночі. Тепер вони знають, що їхній друг — Бог, і що Бог — це любов. І той, що схиляв свою голову на плече Сина людського, назавжди запам'ятовує кожне слово:
— Я — виноград, ви — лоза. Як Отець полюбив мене, так і я вас полюбив. Перебувайте у моїй любові... іцоб була у вас моя радість...
Чи потрібно було їм знати щось інше? Весь Новий Завіт крився у цьому єдиному, найбільш прозаїчному слові в усіх мовах світу — любов.
— Це моя заповідь: щоб ви любили один одного, як я вас полюбив! Немає більшої любові, як віддати своє життя за друзів.
Не вони вибирали свого улюбленого Учителя, це він вибрав їх із середовища світу. Відкинутий світ ненавидить їх, як ненавидить Христа; їх переслідуватимуть за любов, але на них буде Дух Святий.
Одинадцять знову стривожилися, бо він сказав їм: "Ще трохи — і світ уже не побачить мене. Ви ж мене побачите..." Сповнений жалю, Ісус хоче вже тепер запевнити їх у тій радості, з якою вони будуть пити і їсти разом з ним, воскреслим:
— Істинно кажу вам: ви будете плакати і голосити, в той час як світ радітиме. Але сум вам обернеться в радість. Страждає жінка, що родить, бо настала година її. Коли ж подарує вона світ дитині, то вже не пам'ятає болю із-за радощів від того, що людина зродилась на світ...
Ці слова обпікають їх, наче вогнем. Вони перебивають його у якомусь захваті: "Ось тепер ти говориш відкрито, ніякими притчами не послуговуєшся. Тепер ми бачимо, що ти знаєш усе... Віримо, що ти вийшов від Бога".
Син людський, який упродовж трьрх років так страждав від їхнього маловір'я і небажання швидко зрозуміти його, зовсім не радіє з цього вибуху визнання. Він зітхає: "Тепер ви вірите..." І враз суворим тоном продовжує:
— Ось настає година, вона вже настала, коли ви порозбігаєтесь по своїх домівках, а мене покинете самого.
Але, побачивши ці нещасні, засмучені обличчя, відразу ж схаменувся. Ні, він не гнівається на своїх улюблених ді-тейУВін знає, яке лихо їх спіткає, сам страждає від цього. Одинадцять будуть найслабшими людьми, їхній переможений Учитель цієї ночі так само торкнеться смерті. І враз він випрямляється на весь зріст, цей Назарянин-простолюдин, на якого чигає озброєний загін, цей іудей, оголошений поза законом, якого обпльовуватиме сторожа. Величавим тоном кидає він виклик, який, здійнявшись понад суддями, катами, навіть самим Цезарем Тіберієм, досягає цієї ночі небесного тріумфатора:
— Бадьоріться! Я переміг світ!
СВЯЩЕНИЦЬКА МОЛИТВА
Він переміг світ, але відділив від світу невелику отару, яка не загине. Він прославиться нею перед своїм Отцем, вступаючи цієї ночі на арену — перший із численних братів, які будуть кинені на поталу звірові через ненависть до його імені. Перед тим, як зробити вирішальний крок, він заглиблюється в себе і молиться.
Коротка фраза, яка декілька разів повторюється в Євангеліях, містить у собі безконечну таємницю: "Ісус відійшов убік, щоб помолитися". Він молиться до Бога-Отця, від якого невіддільний. Як це збагнути? Ми, створені за подобою Божою, подумки звертаємося всередину нашого єства, немовби розмовляємо самі з собою. Найсмиренніший християнин після причастя чц просто під впливом благодаті і присутності Трьох Божественних Осіб, ще не повернувшись у своє власне існування, відчуває, як його сповиває й очищає Бог.
Віддалена аналогія допомагає нам осмислити цю таємницю — молитву Богочоловіка, який становить єдине ціле з Тим, до кого він молиться. Він промовляє до себе самого і водночас до іншого. Та цього разу, на порозі темряви, розмова Отця і Сина відбувається у присутності молодої особи — Йоана, сина Зебедея. Можливо, він нечітко сприймав вимовлені слова. Можливо, йому дано було стати учасником
цієї німої молитви, і молитва улюбленого Учителя, що не порушувала мовчанки, закарбувалася кожним стихом у серці пильного учня. І
Він єдиний пригадав цю молитву, бо лише він чув її. Не тому, що був кращим від інших — найбільш запальним і найбільш пристрасним. "Син грому" ще вчора вимагав для себе і свого брата місця біля трону, шукав для себе переваг, бо знав, що його люблять. Був зухвалий, мов дитина, котрій усе вибачають. Одного дня він перервав свого Учителя, аби похвалитися, що заборонив якомусь чоловікові проганяти бісів іменем Ісусовим — немовби Ісус належав лише йому одному! Як кожен юнак" він був жадібним, запальним і жорстоким: хотів навіть наслати вогонь небесний на самарянське місто, котре не зволило прийняти їх.
І все ж Ісус найбільше любив цього юнака, який не мав великих статків (хоч і походив із заможнішої сім'ї, ніж більшість учнів: його батько Зебедей мав на службі найманих робітників, а Йоан, здається, був частим гостем у будинку первосвященика). Учень, якого любив Ісус, не просто відзначався проникливим і широким розумом, він аж променів-ся ним. Як майже всі святі — від апостола Павла до Отців Церкви перших віків, до Августина, Бонавентури, Фоми, Франціска, Хуана де ла Круса; але він найбільше" від усіх був сповнений дарів Святого Духа.
Чи достатньо було Йоанові цього розуму, розпаленого любов'ю, щоб проникнути у таємницю останньої молитви Сина людського? Мабуть, ні; але голова його ще недавно схилялася на груди Господа, І за цю нескінченну мить він став іншим: "син грому" віднині буде сином Любові, тим, хто під час Тайної вечері тулився своїм лицем до серця Божого; він пізнав таємницю, якої вже не забуде,— те, що бачили його очі, що чули його вуха, до чого торкалися його руки, що стосувалося Слова Життя.
Переможні слова Ісуса, проголошені незадовго перед гефсиманською трагедією, які нам передав Йоан, вражають. МЬлитва Христа, яку згадує Йоан, промениться спокійною впевненістю, немовби Господь використовує останні хвилини, перш ніж влада перейде до сил темряви: "Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син твій тебе прославив, оскільки ти дав йому владу над усяким тілом... Вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного істинного Бога, і тобою посланого Ісуса Христа... Молю за них; не за світ молю, лише за тих, яких ти передав мені, бо вони — твої..."