І знову Господь відкриває їм свою таємницю. Вона звучить розпачливо: він тільки-но втратив одного із своїх близьких, бо Іуду також він вибрав, хоча, можливо, любив менше від інших; але за тих три роки між ними за певних обставин були і ніжно промовлені слова, і вибачення.
— Син людський іде так, як написано йому; але горе тому, хто зрадить Сина людського. Краще було б не родитися тій людині!
Запала важка мовчанка. Петро кивнув Йоанові, який притулився до Ісусового плеча, щоб той запитав його, про кого він говорить. Йоанові вистачило підняти очі й ворухнути губами, щоб Ісус зрозумів його: "Господи, хто то такий?"
Можливо, комусь іншому Ісус не сказав би цього. Та хіба міг він приховувати щось від того, чий подих востаннє чує біля себе (яка легка ця голова і яким важким буде хрест!), дійшовши до краю життя, на цьому останньому перепочинку? І він шепоче йому:
— Той, кому я подам кусок, умочивши.
І, вмочивши кусок хліба у приправу, простягнув Іуді, що сидів з другого боку і, напевне, все чув. Принаймні бачив, як Христос нахилився до гоЛови свого улюбленого учня. І саме в цю мить "увійшов у нього сатана". Іуда несамовитий у своїй заздрості; він був надто проникливий, аби не зрозуміти, що Ісус тримає його поодаль, що коли Йоан — найбільш улюблений учень, то він завжди найменш любимий... Син людський, який мусив витерпіти всі муки Страстей, не міг більше зносити тієї ненависті, яка миттєво обуяла цю нещасну людину — ненависті справді сатанинської. Немає більше сили витримувати незаперечне існування сатани в душі, створеній для любові. Тож він попросив його:
— Що намірився робити — .роби негайно!
Інші подумали, що він відправив його роздати милостиню бідним або купити щось необхідне для свята. Безумний від ненависті, Іуда встав з-за столу. Якщо Учитель відправляє його назустріч долі, чому він має опиратися? Він, мабуть, ніколи не тулив свою голову ні до чийого плеча; серце Ісусове ніколи не билося біля його вуха. Його любили рівно стільки, щоб зрадництво його стало непростимим. Злість душила його. Він відчинив двері і вийшов у ніч.
ЄВХАРИСТІЯ
Навіть ті апостоли, які нічого не підозрювали, відчули, що повітря посвітлішало. Можливо, Іуда залишив двері напіввідчиненими. Учитель опустив очі, й усі дивилися на рідне обличчя; вони не впізнавали його: воно не залишалось однаковим, весь час змінювалося під впливом незнаних, надлюдських почуттів. Ісус тримав у пальцях шматок хліба. Розламавши його своїми святими, пречистими руками, роздавав учням, кажучи:
— їжте, це — моє тіло.
"Потім узяв чашу і, поблагословивши її, дав їм і всі вони пили з неї. І він сказав їм:
— Це — кров моя, кров нового завіту, що проливається за багатьох. Бо істинно кажу вам: віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Царство Боже".
Що зрозуміли ті, які щойно причастилися тілом і кров'ю Ісуса? Син людський сидів тут, серед них, і кожен відчував його всередині, як тремтяче спопеляюче полум'я, що водночас освіжало і приносило радість. Уперше в світі сповнилося таке чудо: можна було мати того, кого любиш, втілити його в собі, живитися ним, поєднатися з його сутністю, перетворитися в його живу .любов.
Любов до учнів, якою переповнювалось серце Ісуса, можна виміряти словами, що він їх промовив невдовзі після цього; він називає "дітоньками" цих суворих дорослих людей; і з йог^серця, яке незабаром буде пробите списом, вибухом крові виривається ніжність:
— Дітоньки, вже недовго мені бути з вами. Шукатимете ви мене, але, як сказав я іудеям: куди я йду, ви піти неспроможні,— так само і вам повідаю нині. Нову заповідь даю вам: щоб ви любили один одного, як я полюбив вас. З того усі пізнають, що ви мої учні, коли любов взаємна буде між вами.
Тепер він звертається до Симона. Цієї ночі не знатиме стриму Князь світу цього — навіть їх, бідних дітей, пересіє. Коли закінчаться випробування для Петра, він візьметься утверджувати своїх братів... Апостол гарячково перериває Ісуса, він готовий піти з ним і в тюрму, і на смерть. А Ісус у цю хвилину бачить, що Петро буде найгіркішою краплиною в чаші, ,яку йому доведеться пити. Бо ця людина, найміцніша з усіх, сповнена зараз любові й довір'я, на світанку тричі відречеться од нього. Ісус тихо попереджає його про це. Але Петро в нестямі наполягає:
— Навіть якби мені довелося й умерти з тобою, не відречуся я тебе!
Разом з Кефою запевняли й інші. Вони вийшли з-за столу й оточили Ісуса, чий погляд, ковзнувши над їхніми головами, спинився на обтесаному дереві, що здіймалося посеред ночі світу, на стовпі, до якого він майже торкався в цю хвилину. Одинадцять зрозуміли, що досить сміятися і дивувати іудеїв чудами. Вони показують свою відвагу: "Господи! Ось тут два мечі..." Ісус знизує плечима: "Облиште, досить уже!" Не мечів вони потребують, а віри: "Хай не тривожиться серце ваше..." Вони знають, куди він іде, знають дорогу... Звучить наївний голос Фоми:
— Але ж ми не знаємо, Господи, куди ти йдеш; як же можемо знати дорогу?
Вони до кінця сприйматимуть кожне слово в його дослівному значенні. Ісус відповідає йому:
— Я — і дорога, і правда, і життя; до Отця кожен прийде тільки через мене.
А оскільки Филип перебиває його: "Господи, покажи нам Отця — і цього досить", Ісус додає:
— Стільки часу я з вами, і ви мене не пізнали? Филипе, той, хто бачив мене, той бачив і Отця.
Ісуса більше не дратує їхнє нерозуміння, яке він не зміг подолати; це зробить Дух Святий. Невеличкий гурт тісніше обступає його. Як і всі люди, що боятьс^ смерті, вони тепер нагадують дітей, наляканих темрявою ночі. І Син людський, любов якого колись виявлялася у різких і гірких словах, уже стомлений і розбитий очікуванням першого удару в обличчя, першого удару бича, бере їх під своє крило, зігріває їх словами, в яких виявляється по черзі і людина, і Бог. Яка ніжність і яка сила! І він вводить їх у таїну своєї єдності з Отцем:
— Я не залишу вас сиротами; я прийду до вас. Ще трохи — і світ уже не побачить мене. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. Того дня ви узнаєте, що я в моєму Отці, і ви у мені, а я в вас. Той, у кого мої заповіді і хто береже їх, той мене любить. Хто ж любить мене, того мій Отець полюбить і я полюблю і йому об'явлю себе. Якщо хто любить мене, він берегтиме мої заповіді, і >гій Отець полюбить його, і ми прийдемо до нього й оселимося в ньому.