Хоч мені й жилося тепер не краще, ніж попереду, зате на серці в мене полегшало. Від постійного читання святого письма й молитов мої думки були скеровані на речі вищого порядку. Я зазнав внутрішнього спокою, якого не знав раніше; здоров'я та сили мої повернулись, і я заходився обставляти себе всім, чого мені бракувало, щоб жити якомога впорядкованіше.
Від 4 до 14 липня я ходив здебільшого з рушницею, але потроху, як людина, що не зовсім ще одужала після хвороби; бо важко уявити собі, як я тоді знесилів і виснажився. Моя система лікування від пропасниці була цілком нова, її, мабуть, ніколи до цього часу не вживали. Спробувавши її на собі, я не зважусь радити її нікому. Правда, вона припинила мою пропасницю, але разом з цим страшенно ослабила мене, і протягом деякого часу мене мучили корчі й нервовий дрож. Крім того, хвороба навчила мене, що залишатись під голим небом під час дощів, особливо під час грози та бурі, є найшкідливіша для здоров'я річ, і що дощі, які йдуть дощової пори, тобто у вересні та жовтні, не такі небезпечні, як ті, що перепадають у посуху. [84]
Я вже прожив на цьому нещасному острові коло десяти місяців; я був певний, що ніколи передо мною нога людська не ступала на ці пустинні береги, і вважав, що мені треба зовсім відмовитись від надії на визволення. Тепер, коли моє житло було забезпечене, я вирішив грунтовніше обслідувати острів і подивитись, чи не знайду я на ньому ще інших, не знаних мені досі благ природи.
15 липня я почав уважніше досліджувати острів. Насамперед я пішов до бухти, де приставав з своїми плотами. Пройшовши миль з дві проти води, я переконався, що приплив не сягає далі і, починаючи з цього місця й вище, вода в струмку чиста та прозора. Через суху пору року струмок місцями майже пересох і ледве точився. По берегах його стелилися гарні савани, чи то луки — рівні, гладенькі, вкриті травою, а далі, на вищих місцях, що прилягали до горбків, мабуть, зовсім не досяжних для поводі, ріс рясний тютюн з високими й дебелими стеблами. Там були й інші рослини, яких мені раніше не доводилось бачити. Можливо, якби я знав їхні властивості, то міг би скористуватись ними. Я шукав касави, що її коріння індійці цих широт вживають як хліб, але не знайшов. Я бачив також величезні рослини з породи алое, але не знав, на що можна їх ужити; бачив і цукрову тростину, яка росла в дикому стані і тому була поганої якості. Поки що я задовольнився цим відкриттям і пішов додому, роздумуючи дорогою, як би навчитись розпізнавати властивості й добрі якості овочів та рослин, що я знайду; але нічого не вигадав. Під час мого перебування в Бразилії я так мало звертав уваги на тамтешню рослинність, що не знав навіть звичайних польових рослин; одно слово, моє знання майже не придалось мені при лихій годині.
16-го я пішов знову тією ж самою дорогою, але пройшов трохи далі, до гирла струмка й до луків, де починалась лісиста місцевість. В цій частині острова я знайшов різні овочі і, між іншим, багато динь на землі і винограду на деревах. Виноградні лози плелись по стовбурах дерев, і їх розкішні грона саме наливались, спілі та рясні. Це було несподіване відкриття, і я надзвичайно зрадів йому, хоч, навчений досвідом, їв мало винограду; я згадав, як під час мого перебування в Берберії кілька невільників-англійців померли там від дизентерії та пропасниці після того, як об'їлись виноградом. [85]
Але я вигадав чудовий вжиток для цього винограду, а саме — сушити його на сонці й виробляти з нього родзинки. Я думав, що вони будуть для мене смачною та здоровою стравою тоді, коли свіжого винограду вже не буде.
Я провів там цілий вечір і не вернувся додому. До речі, це була моя перша ніч поза житлом. На ніч я, згадавши свій попередній досвід, зліз на дерево і добре виспався на ньому, а вранці пішов далі. Судячи з довжини долини, я пройшов милі чотири в тому ж самому напрямі, тобто на північ, орієнтуючись на пасма горбів на півночі та півдні від мене. Наприкінці цієї путі лежала відкрита місцевість, що помітно знижувалась до заходу, а струмочок, що пробивався десь угорі, біг у протилежному напрямі, тобто на схід. Уся місцевість зеленіла, цвіла й пахла, як насаджений сад. Я спустився трохи в цю чарівну долину і з якоюсь таємною приємністю, хоч і не вільною від суму, нерозлучного зі мною, подумав, що все це моє, я владар і господар цієї землі; мої права на неї незаперечні, і, коли б я міг перемістити її, вона зробилася б такою ж безперечною власністю мого роду, як маєток англійського лорда. "Тут була сила кокосових пальм, апельсинових та лимонних дерев, але скрізь дикорослих, і лише на деяких із них були плоди, принаймні в той час. Проте я нарвав зелених лимонів, що були не тільки приємні на смак, але й дуже корисні для мого здоров'я. Згодом я пив воду з лимонним соком, що робив її дуже поживною; вона прохолоджувала та відсвіжала мене. Я мав тепер багато праці, збираючи фрукти та переносячи їх додому, бо вирішив запасти винограду та лимонів на дощову пору року, що, як я знав, уже наближалась. Для цього я назбирав винограду й склав його великою купою в одному місці, і меншою — в другому. Так само зробив я й з лимонами, склавши їх у третю купу. Потім, взявши з собою трохи винограду й лимонів, я пішов додому й вирішив прийти знову з мішками або з торбою та віднести додому решту. Отже, витративши на свою подорож три дні, я вернувся додому (так я буду тепер називати свій намет та печеру), але, поки я прийшов туди, виноград мій зовсім зіпсувався. Важкі, соковиті ягоди почавили одна одну і стали негодящими; лимони збереглись добре, але приніс я їх дуже мало. Другого дня (це було 19 липня) я знову рушив у путь, узявши два невеличкі мішки, в яких я думав перенести [86] зібрані мною фрукти. Але я дуже здивувався, коли прийшов на місце, де склав виноград: мої розкішні грона були стоптані й розкидані по землі, а соковиті ягоди почасти з'їдені, почасти знищені. З цього я зробив висновок, що тут були якісь тварини, але які саме — я не знав. Переконавшись, що складати виноград у купи та переносити його в торбах неможливо, бо те, що я зберу, буде знищено та попсовано, я добрав іншого способу: нарвавши чимало винограду, я порозвішував його на деревах так, щоб він міг сохнути на сонці. Що ж до лимонів, то я забрав їх з собою, скільки мав сили підняти.