— Вас? — запитав він.
Молодший лейтенант повторив запитання. Він не був певен, що правильно будує фразу, і починав втрачати терпець.
Капітан знову не зрозумів, але, завваживши, що білявий гнівається, вирішив заявити про свою лояльність.
— Ес лебе геноссе Гітлер! — вставив він нове слово в знайоме сполучення.— Хайль Гітлер! Сталін капут!
Молодший лейтенант зітхнув. Цей фашист — справжній фанатик. Однак не можна відмовити йому в хоробрості. Йдучи на смерть, він прославляє свого вождя. Букашев хотів би, потрапивши в полон, триматися так само. Скільки разів уявляв він собі картину, як його катуватимуть, заганятимуть голки під нігті, пектимуть вогнем, вирізатимуть на спині п'ятикутну зірку, а він нічого не скаже, він тільки вигукуватиме "Хай живе Сталін!" Але він не до кінця був певен, що знайде в собі для цього достатньо мужності, і мріяв загинути з тими ж словами на полі бою.
Молодший лейтенант не став реагувати на безглузді вигу ки німця і вів допит далі. Він задавав запитання ламаною російсько-німецькою мовою. На щастя, й полонений трохи кумекав по-російськи. І дещо з нього вдалося все-таки витиснути.
Капітан докумекав, що, очевидно, фербандою білявий називає Установу, в якій служив він, Миляга.
— Там,— сказав він, охоче показуючи рукою невідь-куди,— іст хауз, нах хауз іст Чонкін. Ферштейн?
— Ферштейн,— сказав лейтенант, не подаючи виду, що саме Чонкін його особливо цікавить.
Полонений, морщачись од головного болю і напруги, продовжував давати показання, насилу добираючи чужі слова.
— Іст Чонкін унд найт айн, цвей, драй... сім... зібен рус-сіш гестапо... зв'язані штріппе, мотузкен... Ферштейн? — капітан спробував жестами зобразити зв'язаних докупи людей.— Унд найт айн флюг, літакен,— він замахав руками, немов крильми.
— Ластівка, ластівка! — почулось із сусіднього приміщення.— Що ж ти, чорти б тебе забрали, не відповідаєш?
Капітан Миляга здивувався. Він і не підозрював, що в німецькій мові так багато спільного з російською. Чи...
Але думку свою він не додумав. Голова боліла, і до горла підступила легка нудота. Капітан проковтнув слину і сказав білявому:
— їх бін хворен. Ферштейн? Голова, майн копф бум-бум,— він злегка постукав себе кулаком по тім'ю, а потім примостив щоку на долоню.— їх бін хочен бай-бай.
Не чекаючи дозвблу, він непевною ходою, хитаючись від слабкості, пройшов до своєї підстилки, ліг і знову знепритомнів.
36
Тим часом нарада в командира дивізії тривала. Була тільки невелика перерва, коли командири батальйонів ходили, щоб перемістити свої підрозділи на зазначені вихідні позиції. Давши вказівки окопатися на нових місцях, командири повернулися в бліндаж.
Тепер обговорювалася проблема зброї і набоїв. Виявилося, що в полку в наявності лише одна сорокап'ятиміліметро-ва гармата і до неї три снаряди, один кулемет системи "максим" без стрічок, два батальйонні міномети без мін, по дві гвинтівки з обмеженим запасом набоїв на кожне відділення і по одній пляшці з запальною сумішшю на три чоловіки.
— Усе зрозуміло,— сказав генерал.— Зброї і набоїв мало. Максимально використати фактор раптовості. Набої економити. ,
Відчинилися двері. В бліндажі з'явився якийсь червоно-армієць в мокрій шинелі.
— Товаришу генерал! — закричав він, приклавши руку до пілотки.— Дозвольте звернутися до товариша полковника?
— Дозволяю,— сказав генерал.
Боєць обернувся до полковника. Його шинеля парувала.
— Товаришу полковник, дозвольте звернутися?
— Ну що там у тебе? — запитав полковник.
Боєць вручив йому пакет і, поспитавши дозволу, вийшов. Полковник розірвав пакет, прочитав донесення і мовчки простягнув генералові. У донесенні було написано:
Командиру полку полковнику Лапшину
від молодшого лейтенанта Букашева ДОНЕСЕННЯ
Цим повідомляю, що мною, молодшим лейтенантом Букашевим, був допитаний військовослужбовець німецької армії, полонений розвідниками Сирих і Філкжовим.
На допиті полонений посвідчив, що він є офіцером гестапо Мил-легом. Під час служби в гестапо відзначався жорстокістю і особисто брав участь у масових розстрілах комуністів і безпартійних радянських громадян.
Водночас він посвідчив, що штаб так званого Чонкіна знаходиться в крайній хаті, яка належала до окупації поштарці Бєляшовій, і охороняється посиленим загоном гестапівців, пов'язаних між собою найтіснішими узами. Поряд є посадочний майданчик і один літак, очевидно, для зв'язку з регулярними частинами гітлерівської армії.
Від детальніших свідчень вищезгаданий Миллег ухилився. Під час допиту поводився з викликом, фанатично. Не раз вигукував фашистські лозунги (зокрема "Хайль Гітлер!"), дозволяв собі обурливі заяви щодо суспільного і політичного устрою нашої країни. Декілька блюзнірських випадів стосувалося особи товариша Й. В. Сталіна.
Молодший лейтенант Букашев
— Ну що ж,— сказав генерал.— Відомості дуже цінні. Молодшого лейтенанта Букашева представити до нагороди. Вихідні позиції змінити згідно з новими даними. Щоб не розпилятися, зосередити всіхили для атаки на штаб так званого Чонкіна,— він присунув до себе план, закреслив прямокутники, які зображували місця дислокації батальйонів, і пересунув їх на інші. Закреслив стріли і провів нові. Тепер усі три стріли сходилися на хаті Нюри Бєляшової.
37
Допитавши полоненого, лейтенант Букашев склав донесення і з одним із вільних караульних відправив до командира полку. Тепер можна було б трохи й подрімати, але спати не хотілося, і він вирішив написати листа матері. Поклав перед собою розкритий блокнот,, присунув каганця і своїм ще не впевненим школярським почерком почав швидко писати:
"Моя мила, люба, дорога матусю!
Коли ти отримаєш цього листа, твого сина, можливо, вже не буде серед живих. Сьогодні на світанку за сигналом зеленої ракети я піду в бій. Це буде перший бій у моєму житті. Якщо він виявиться й останнім, я прошу тебе: не журись. Хай тебе втішає думка, що син твій, молодший лейтенант Букашев, віддав своє молоде життя за Вітчизну, за партію, за великого Сталіна.
Вір мені, я буду щасливий загинути, коли моя смерть хоч якось змиє пляму ганьби, що її поклав на нас твій колишній чоловік і мій колишній батько..."