— Дихає на ладан,— заперечив полковник.— Облиш його, Філюков. Можете обидва йти.
Розвідники пішли.
Полковник стояв, розглядаючи полоненого.
— Це ж треба було його так виваляти в багні, що не розбереш ні форми, ні розпізнавальних знаків,— пробурмотів він наче сам до себе. І підвів голову: — Молодший лейтенанте!
— Я! —озвався Букашев.
— Ви в шкалі яку мову вивчали?
— Німецьку, товаришу полковник.
— Якщо полонений опритомніє, зможете допитати? Букашев завагався. Взагалі він німецьку, звичайно, вчив,
але як? З цього предмету найчастіше тікав у кіно. Звісно, дещо пам'ятав. "Анна унд Марта баден", і "Хойте іст дас. вассер варм". Та ще кілька окремих слів.
— Постараюсь, товаришу полковник.
— Постарайтеся. Все одно перекладача немає. Полковник натягнув на кашкета каптур і вийшов.
34
Хоча ліквідацію банди Чонкіна було доручено одному полку, загальне керівництво всією операцією з огляду на її важливість узяв на себе особисто командир дивізії генерал Дринов.
Цей генерал за короткий строк зробив карколомну кар'єру, бо донедавна він носив лише одну шпалу і командував ротою. Але якось йому дуже поталанило. Командир батальйону в бесіді сам на сам сказав йому, що про Троцького можна казати все що завгодно, але під час громадянської війни головкомом був усе ж таки він. Можливо, того командира і без згаданого висловлювання замели б у свій час, але тоді важко сказати, як це позначилося б на Долі майбутнього генерала. А так усе склалося якнайліпше. Дринов доповів Кому Слід і зайняв місце комбата. Відтоді справи його йшли мов по маслу. Через два роки вже з трьома шпалами потрапив він на війну з білофіннами.
Тут яскраво проявилися його командирські здібності. Дринов відзначався тим, що вільно й швидко орієнтувався в будь-якій, найскладнішій ситуації, щоправда, з усіх можливих рішень вибираючи найбезглуздіше. Це не завадило йому вийти сухим із води, і після закінчення фінської кампанії він уже з чотирма шпалами в петлицях з'явився до Москви, де сам дідусь Калінін в Георгіївському залі Кремля потрусив його тверду руку двома своїми і сказав декілька слів, вручаючи орден Бойового Червоного Прапора. Генерала ж отримав він зовсім недавно за видатне досягнення в галузі військової науки, а саме: на навчаннях наказав обстрілювати особовий склад своєї частини справжніми осколочними снарядами, максимально наближаючи обстановку до бойової. Дринов стверджував, що в таких навчаннях гинуть тільки недолугі бійці, які не вміють окопуватись. А в людині, котра не вміє окопуватися, Дринов узагалі не вбачав ніякого пуття. Сам він полюбляв окопуватися.
Доки полк займав вихідні позиції, бійці окремого саперного батальйону розібрали на колоди чиюсь лазню і спорудили бліндаж у три накати. В цей бліндаж і з'явився полковник Лапшин. Пред'явивши вартовому біля входу перепустку, полковник опустився по чотирьох дерев'яних сходинках і рвонув на себе вологі двері. В бліндажі було дуже накурено і дим клубочився, як під час пожежі. Посеред бліндажа стояло цинкове корито, напевне, з тієї ж лазні, котру розібрали, і в нього падали зі стелі важкі брудні краплі.
Декілька чоловік у плащ-накидках з'юрмилися довкола збитого з неструганих дощок столу, а над усіма головами височіла дринівська папаха.
— Дозвольте бути присутнім, товаришу генерал,— спокійно, з тією невимушеністю, яку собі дозволяють тільки близькі за званням, полковник недбало скинув руку до козирка.
— А, це ти, Лапшин,— крізь хмари диму розгледів генерал.— Побудь, побудь. А то підлеглі зібралися, а командира все нема.
Підійшовши ближче, Лапшин, крім господаря бліндажа, побачив усіх трьох своїх комбатів, начальника штабу, командира артдивізіону і начальника СМЕРШу, маленького, миршавого чоловічка. Схилившись над столом, вони обговорювали бойове завдання і вивчали схему, пояснення до якої неголосно давав незнайомий Лапшину чоловік у брезентовому плащі з відкинутим каптуром і хромових чоботях, аж до колін заквецяних глиною. Його вбрання мало відрізнялося од одягу командирів, які були тут, тільки пом'ята кепка на голові свідчила, що він цивільний.
— Познайомтесь,— кивком указав на цивільного генерал.— Секретар тутешнього райкому.
— Ревкін,— назвався секретар, подаючи Лапшину холодну руку.
— Лапшин,— відгукнувся полковник.
— Ну що, Лапшин,— сказав генерал,— які новини?
— Сержант Сирих і рядовий Філюков щойно повернулися з розвідки,— спроквола відповів полковник.
— Ну й що?
— Принесли язика.
— І що він каже? — пожвавішав генерал.
— Він нічого не каже, товаришу генерал.
— Як "не каже"? — обурився генерал.— Примусити!
— Важко примусити, товаришу генерал,— посміхнувся Лапшин.— Він непритомний. Розвідники, коли брали його, надто сильно вдарили прикладом.
— Оце так! — грюкнув кулаком по столу генерал. Він починав сердитися.— В той час, коли нам конче потрібні розвіддані, вони цінного язика глушать прикладом. Хто ходив у розвідку?
— Сирих і Філюков, товаришу генерал.
— Сирих ростріляти!
— Але вдарив Філюков, товаришу генерал.
— Розстріляти Філюкова.
— Товаришу генерал,— спробував відстояти свого розвідника' полковник.— У Філюкова двоє діток.
Генерал випростався. Очі його гнівно зблиснули.
— А я, товаришу полковник, мені здається, наказую розстріляти Філюкова, а не його дітей.
Начальник СМЕРШу посміхнувся. Він цінував добрий гумор. Полковник у цьому гуморі теж трохи розбирався. Він приклав руку до козирка і слухняно сказав:
— Слухаюсь, товаришу генерал, розстріляємо Філюкова.
— Ну от, нарешті домовилися,— знову ж таки з гумором, вдоволено мовив генерал. Гумор його полягав у тому, що полковник одразу мусив відповісти "слухаюсь!" по-військовому, а не торгуватися з генералом, ніби базарна перекупка.— Підсувайся ближче до столу,— сказав він уже спокійно.
Командири посунулися, звільняючи місце полковнику.
На великому ватманському аркуші олівцем було накреслено приблизний план села Красного та прилеглої місцевості. Будинки зображувалися квадратиками. Два квадрати посередині було позначено хрестиками.
— Ось поглянь. Він каже,— генерал указав на Ревкіна,— що тут,— тицьнув олівцем в один із хрестиків,— і тут,— тицьнув у другий,— знаходиться правління колгоспу й школа. Гадаємо, що саме в цих приміщеннях, як найпросторі-ших, і розташовані головні сили супротивника. Значить, перший батальйон звідсіля завдає удару сюди,— генерал накреслив широку вигнуту дугою стрілу, яка вістрям своїм уткнулася в квадратик, що зображував колгоспну контору.— Другий батальйон б'є звідси,— друга стріла протягнулася до школи.— І третій батальйон...