— Я вас гозумію,— охоче погодився старий.— Я вас ду-
же добге гозумію. Мені також пшємно бачити ваше лице, начальнику, але все ж таки нам ского пгийдеться гозпгоща-тися, і я вам скажу чому. Але насампегед я вас попгошу звільнити цього ідіота,— великим пальцем гість указав на Свинцова, який стояв за його спиною.
— Як ви сказали? — передчуваючи великі веселощі, перепитав капітан.— Ви сказали цього ідіота?
— А поясніть мені, хто ж він є? Ви спитайте його, чого він пгичепився до мене на базагі? Що я такого йому згобив?
— Ай справді,— капітан повернув голову до підлеглого,— Свинцов, що він такого тобі заподіяв?
— Нехай сам відповість,— похмуро буркнув Свинцов.
— І гозповім, — пригрозив затриманий.— Я все скажу, як було.
— Буду дуже радий вас послухати,— щиро мовив капітан.
Він потягнувся до сейфа позад себе, дістав купку аркушів
у лінійку і поклав на стіл перед собою. На першому аркуші
було написано: *
ПРОТОКОЛ ДОПИТУ МЬ
і
Громадянина (нки)
(прізвище, ім'я, по батькові)
Рік народження
Місце народження
Соціальне походження
Національність
Партійність
Освіта
Професія
Посада і місце роботи
звинуваченого (ної), підозрюваного (ної)
(потрібне підкреслити)
в злочинах за ст. єт. КК РРФСР
Капітан вийняв з металевої скляночки самописну ручку з золотим пером, підкреслив потрібне: "звинуваченого" — і доброзичливо поглянув на свого візаві.
— Отже? — сказав капітан.
— Ви хочете записати те, що я вам скажу? — запитав гість майже втішено.
— Неодмінно,— кивнув капітан.
5*
131
— Зі ода, пишіть,— зітхнув зькнувачений.— Я стага людина, маю пенсію дванадцять кагбованців, а очі в мене від-кгиті і бачать, де що дають. В неділю вганці в двадцять хвилин на восьму мене гозбудила дгужина Циля. Записали? Вона сказала: "Мойїна, в нас нема що їсти. Тк мусиш піти на базаг і пгодати щось з гечей". А я маю нгофесію швець і в мене завжди є тгохи шкіга. Я взяв стагі хгомові халяви і пішов на базаг. І тут до мене підходить цей ваш ідіот і питає: яке я маю пгаво спекулювати. Я йому пояснюю, що спекуляція — запишіть — це коли купують дешево, а пі о дають догого. А я нічого не купую, я тільки пгодаю. Тоді він питає, яке моє Пі ізвище, і я йому сказав. І він взяв мене за петельки і потягнув у ваше відділення. А кгугом зібгався нагод, і всі стали казати, що тут спіймали шпигуна. А я вам мушу сказати одвегто, що я зовсім не шпигун. У мене є дуже доб-га пгофесія, і сьій шмат хліба я завжди загоблю. А якщо йому не сподобалося моє пгізвище...
— Яке — прізвище? — перебив Миляга і звів ручку над протоколом.
— Моє пгізвище Сталін.
Капітан здригнувся, але не забув і посміхнутися.
— Як ви сказали?
— Ви добге чули, що я сказав.
Капітан отямився. Він зустрічав усіляких божевільних, серед них і тих, які страждали на манію величності. Він моргнув Свинцову, той зробив порух рукою, і самозванець — чи ж багато йому треба? — гепнув зі стільця.
— О ой! — застогнав він, підводячись.— Ой начальнику, цей ваш ідіот таки знову б'ється! Ви бачите, в мене з носа тече кгов. Я пгошу записати це у ваш пготокол.
Насилу підвівшись, він стояв перед капітаном і тримався за ніс, з якого справді на підлогу капали великі червоні краплини.
— Ну нічого,— посміхнувся капітан.— Чоловік погарячкував. Але в нього були всі підстави. Він, може, нервовий, а ви його ображаєте, називаєте ідіотом. В його особі ви ображаєте й ті органи, які він представляє. Я вже не кажу про те, що ви посміли назвати себе іменем, яке всім нам надто дороге, яке в нашій країні може носити лише одна людина, ви знаєте, про кого я кажу.
— Ой начальнику! — похитав головою самозванець.— Нащо ви так сувого зі мною говогите? Ви навіть не можете собі уявити, що з вами буде, коли ви побачите мій документ. Ви будете газом з вашим ідіотом вилизувати з підлоги мою кгов язиком. А потім я будУ пгиходити до вас і зніматиму штани, і ви газом з вашим ідіотом будете цілувати мене нижче спини.
Новий удар Свинцова звалив його з ніг. При цьому з рота в нього вилетіла вставна щелепа, стукнулася об одвірок і розкололася навпіл. Обхопивши голову руками, самозванець стогнав і вигукував щось недоладне.
— Свинцов,— сказав капітан,— а й справді, де його документ?
— Не знаю,— сказав СУИНЦОВ,— не дивився.
— Поглянь.
Свинцов схилився над потерпілим, обмацав його і поклав капітану на стіл старий зашмуляний паспорт. Капітан гид-ЛИБО розгорнув документ, зиркнув і очам своїм не повірив. Можливо, вперше в жиггі усмішка сповзла з капітанового обличчя. Йому здалося, що в кабінеті темно, він увімкнув настільну лампу. Літери, чітко виведені канцелярською тушшю, стрибали перед очима Миляги, він ніяк не міг їх скласти докупи. Слатін, Сатлін, Салтін... Ні, все-таки Сталін. Сталін Мойсей Соломонович. Невже родич? Капітана морозило. Він уже бачив себе поставленим до стінки. Боже ж мій, що це таке? Адже батько Сталіна, здається, був шевцем?
— Свинцов! — сказав капітан, не чуючи власного голосу.— Вийди з кабінету!
Свинцов вийшов. Але це не дало капітанові полегкості. На якусь мить він просто збожеволів і виконував геть марну роботу: то присував до себе якісь папірці, то відсував їх. Потім схопив прес-пап'є, притис ним паспорт, подув на паспорт і обома руками обережно підсунув його на край столу.
А затриманий, проте, все ще лежав на підлозі. Він лежав у тій самій позі, скоцюрбившись і тримаючи голову обома руками, наче боячись, що інакше вона геть відвалиться.
Капітан відсунув стілець і, ставши "струнко", вимовив на весь голос, наче командував:
— Здрастуйте, товаришу Сталін!
Сталін прийняв від обличчя одну руку і недовірливо покосу вав на капітана.
— Здгастуйте, здгастуйте,— обережно сказав він.— Ми вже бачилися.
Треба було б допомогти йому підвестися, але капітан не наважувався. В нього тремтіли коліна і в роті з'явився керо-синовий присмак.
— Ви:..— сказав він і ковтнув слину.— Ви...— і облизав губи.— Ви — тато товариша Сталіна?
— Ой, як у мене все болить! — Сталін поліз рачки по підлозі, підібрав спершу один шматок щелепи, потім другий.— Мої зуби! — простогнав він, дивлячись на ці уламки.— Боже мій, що я тепег без них гобитиму?
Він насилу підвівся і сів перед капітаном. Поглянув йому в очі.