— Люшка, Люшка,— мов сухе листя зашаруділо в натовпі.
— Здорові були, земляки! — голосно сказала приїжджа і крізь публіку, яка шанобливо розступилася, попрямувала до ґанку. Дорогою окремо кивнула Плечовому, котрий дивився на неї з іронією: — Здрастуй, брате!
— Бувай здорова,— відказав Плечовий.
Раптом жінка вздріла миршавого чоловічка Єгора Мяки-шева, який скулився в натовпі.
— Єгоре! — вона метнулася в натовп і витягла Єгора на видноту.— Що ж це ти свою кохану дружину не стрічаєш? Чи ж не радий?
— Та ну,— знітившись, пробурмотів Мякишев і похнюпився .
— А ти не нукай,— сказала Люшка.— Цілуй жінку, давно не бачилися. Тільки губи спершу витри, а то знову, бачу, яйця сирі трощив,— вона нахилилася до Мякишева і підставила йому спершу одну щоку, потім другу. Мякишев витер губи брудним рукавом і приклався, куди було вказано. Люшка поморщилася.
— Тютюном тхне, не дай Боже. Та нічого, тютюновий дух мужеський заміняє. А вже ж я за тобою так знудилася, передати не можу. Як там, думаю, половина моя законна проживає? Чи не сумно йому одному в холодному ліжку? А може, вже кого притяг, га?
Мякишев, розгубившись, дивився на дружину незмигно.
— Та на біса йому когось тягти? — голосно озвався Плечовий.— Коли він з конем живе на стайні.
У натовпі хтось хихикнув, решта притихла. Прибулі з блокнотами перезирнулися. Люшка зупинилася і звела на Плечового важкий погляд.
— Усе дурня справляєш, брате? — запитала вона з прихованою погрозою.
— Справляю,— охоче погодився Плечовий.
— Ну-ну,— сказала Люшка,— гляди, дожартуєшся.
І, повільно зійшовши східцями ґанку, зникла за розчиненими дверима.
У кабінеті стало тісно од прибулих гостей. Люшка одразу всілася за головин стіл, Килін примостився збоку, кореспонденти повсідалися попід стінами. Голубєв став біля сейфу, притисши плечем його дверцята.
— Ну, що, начальники? — бадьорим голосом запитала Л юшка.— Як живете?
— Та як живемо? — розвів руками парторг.— По-простому живемо, по-селянськи. З народом ось потроху воюємо.
— А в чому річ? — поцікавилася Люшка.
— Та так,— ухилився Килін.— Ти про себе розкажи. Адже в столиці живеш. Мабуть, зі Сталіним щодня чаї розпиваєш?
— Ну, щодня, не щодня, а, бува, стрічаємося.
— Ну і який він із себе? — жваво поспитав Голубев.
— Як тобі сказати? — замислилася Люшка.— Дуже проста людина,— сказала вона, покосувавши на кореспондентів.— І дуже скромна. Як прийом у Кремлі, так неодмінно до себе підкличе, привітається за ручку: "Здрастуйте, Люша! Як живете? Як здоров'я?"— Дуже чуйна людина.
— Чуйна? — жваво перепитав голова.— Ну, а який він узагалі вигляд має?
— Добрий вигляд,— сказала Люшка і раптом заплакала.— Важко йому зараз. Один за всіх нас думає.
13
Люшка народилася і виросла в бідній селянській сім'ї. Влітку наймитувала, зиму постійно проводила на печі, не маючи ні валянок, ні штанів. До колективізації вона не могла стати знаменитою дояркою, оскільки напівздохла корівчина, що була в господі, рекордних надоїв не давала. Коли ж корівчина внаслідок скупого харчу й зовсім здохла, від неї й геть не стало користі. До такого ж сумного результату могло б прийти і Люшчине життя, але тут наспіли благодатні зміни. В колгосп Люшка записалася однією з перших. Потім дали їй колишніх куркульських корів. Щоправда, тих надоїв, які були раніше, корови вже не давали, але за інерцією продовжували доїтися щедро. Поступово Люшка ставала на ноги. Взулася, одяглася, вийшла заміж за Єгора, вступила в партію. Небавом повсюди стали висувати передовиків і ударників, і Люшка з усіх показників цілком підійшла під цю категорію. В місцевій і центральній пресі з'явилися перші замітки про Люшчині досягнення. Але справжній злет її розпочався, коли якийсь кореспондент з її слів (а може, й сам вигадав) обнародував у газеті сенсаційне повідомлення, що Люшка пориває з дідівським методом доїння корів і віднині береться смикати корову за чотири дійки одночасно — по дві в кожній руці. Тут все й почалося. Виступаючи в Кремлі на з'їзді колгоспників, Л юшка запевнила присутніх і особисто товариша Сталіна, що з відсталою колишньою технологією покінчено раз і назавжди. А на репліку товариша Сталіна "Кадри! Кадри!" зобов'язалася навчити своєму методу всіх доярок свого колгоспу. "А чи ж вийде в усіх?" — лукаво запитав товариш Сталін. "Таж у кожної доярки, товаришу Сталін, по дві руки",— хвацько сказала Л юшка і виставила наперед власні долоні. "Правильно!" — посміхнувся Сталін і кивнув головою. Відтоді вже й зовсім не бачили Л юшку в рідному колгоспі. То вона засідає у Верховній Раді, то присутня на нараді, то приймає англійських докерів, то бесідує з письменником Ліоном Фейхтвангером, то отримує орден у Кремлі. Прийшла до Люшки велика слава. Газети пишуть про Люш-ку. Радіо говорить про Л юшку. Кінохронікери знімають фільми про Люшку. Журнал "Огонёк" на обкладинці друкує Люшчин портрет. Червоноармійці пишуть, хочуть одружитися.
Зовсім замоталася Люшка. Прискочить на день-другий в рідне село, посмикає корову за дійки перед фотоапаратом і далі. Сесія в сільгоспакадемії, зустріч з письменниками, виступ перед ветеранами революції... І від журналістів ніякого спасу. Куди Люшка, туди й вони. Для них сама Люшка стала вже не гірше дійної корови. Строчать про неї статті, нариси, пісні складають. Та й сама вона, геть знавіснівши, повірила вже, що всі ці журналісти тільки для того й створені, аби готувати їй статті, доповіді, описувати її життя і фотографувати.
Виник і поширювався так званий мякишевський рух. Мя-кишівці (з'явилася така назва) брали зобов'язання, заполонили верховні органи, ділилися досвідом через газети і красувалися на кіноекранах. Корів доїти зовсім стало нікому.
14
— Ну що з вами робити? — з досадою звернувся до народу парторг.— Ось ви зібралися і стоїте. І думаєте, що організовано стоїте. А я звідсіля, згори, щось ніякої організованості не помічаю. Я помічаю тільки, що кожен намагається стати позаду, аби потім першим бігти до магазину. І вам нікому не соромно. Хоч би землячки своєї посоромилися. Адже вона в нас легендарна. Особисто з товаришем Сталіним неодноразово зустрічалася. А з нею кореспонденти. Вони ж можуть про все написати. Я вас, товаришу кореспондент,— звернувся він до одного з прибулих,— особисто прошу, напишіть і надрукуйте на весь Радянський Союз. Напишіть, що в нашому колгоспі народ несвідомий. Повсюди свідомий, а тут— ні. Нехай стане їм соромно. Розбрелися, розтяглися, як стадо, слово честі. Ану ж бо, давайте всі до гурту, та щільніше. І коли ви не вмієте стояти як належить, то я вам скажу так: чоловіки всі візьмуться за руки, а жінки посередниці. Ото й стійте. Хоча так теж кепсько. А плескати хто буде? Попідручки беріться. Тепер інща річ.