Жіночі образки з Галичини

Страница 2 из 4

Леопольд фон Захер-Мазох

Коли поляк бачить гарну малоросіянку, то каже, що це попівна або донька священика. Принади польки та українки не в останню чергу підкреслюються гарно допасованим одягом.

Селянка ще скрізь залишилась вірною домашньому одягові і, мабуть, ніколи не буде спокушена наслідувати незвичне вбрання німецької колоністки, навпаки, на галицьку швабку слов'янський елемент впливає подібно до того, як мадярський — на саксонців. Краків'янка носить косу, як знатна польська дівчина, жінка — трикутну хустку в неаполітанському стилі. Стрункий світлий горзет вона з кокетливою сором'язливістю обгортає білою шаллю. Гарний фартух закінчує витончену картинку.

Тоді як мазурка вдягається подібно, хоч і з меншим смаком, гуралька закутується в сіре полотно, як черниця. На Сході одяг стає більш орієнтальним, він виграє на пишноті те, що втрачає на красі. Малоросійська селянка обв'язує голову яскравою хусткою, як тюрбаном, а дівчата заплітають на голові коси, як корону. Шию прикрашають коралові намиста, сукмана, довгій верхній одяг з темною, нерідко блакитною хустиною, обшитий взимку хутром щільно (і до лиця) облягає тіло, а яскраві сап'янові чобітки (жовті або червоні) — ноги.

Гуцулка не має ніяких прикрас на голові, крім її розкішного волосся — в косах, чи просто розпущеного із вплетеними стрічками. І, як ще й личить вершникові, коротку куртку.

Прикрашена перлами діадема властива великоросіянці та козачці, а також дукати на шиї, додають красуні величності, яка повністю відповідає її стриманій, свідомій істоті.

Своєрідним є як тілесний, так і духовний тип польки та українки в Галичині, передусім — її характер. Для чужинця він є однією з тих загадок, які тим повніше беруть в полон почуття і серце, чим менше їх можна розгадати. Воля сильна в обидвох, не якийсь один миттєвий порив, а ота незмінна свідома воля, що сама із себе розвиває великі та благородні характери.

Маколі в есе про Макіавеллі одухотворено і переконливо пояснив, як мало при оцінці людських характерів можна керуватися загальноприйнятими принципами моралі, як кожен із них буде сприйматися у певний час певним народом. Гідним уваги є те, як кожний народ створював за своєю подобою те, що називають моральним характером. Так німець вважає непристойним те, що здається добрим французові, а британець глузує з того, що видаєтьгя гідним поваги німцеві. Слов'янський характер та його ідеали докорінно відрізняються від романських та германських. Через християнство народи Європи отримали спільно моральне обличчя, проте на Сході всюди передусім виявляється первісна людська природа,

Слов'янська натура є надзвичайно доброю, людяною. Військові здобутки створили полякам та росіянам репутацію людей войовничих, таких, що шукають сутичок. Ця слава тут, як завжди, є наполовину брехнею. Поляки та росіяни як і всі слов'яни, з роду мирні. На противагу до войовничих германців, вони входять до світової історії як орачі та гендлярі. Перші князі германських племен були вдалими провідниками у війні, слов'янські ж — вдалими господарями і мудрими суддями у спірних справах.

Те саме можна спостерігати у нас в Галичині, в Богемії і в Каринтії, вроджена розсудливість слов'янина тільки тоді перетворюється у хитрість і навіть підступність, коли він стає до бою з німецькою натурою і знаходить в хитрості переважаючу зброю проти обачності та вміння панувати над собою презирливого сусіда.

Романцеві німець видається розсудливим, обережному слов'янину — гнівним і квапливим. Ту енергію, за яку вихваляють поляка і росіянина, слов'янин вперше показує тоді, коли підходить до виконання рішень. "Кожну справу треба довго обдумувати і скоро робити", — каже русинська приказка. Так само проявляється його упертість та завзятість, які ввійшли у приказку, — не у власне манерах, а в самому опорі. Він — непоступливий, але в будь-якому випадку охоче пробуватиме уступити дорогу. Тому він так високо цінує слово. "Слово зраджує, слово перемагає". "Слухай багато, говори мало", але "З гарних слів ти можеш приготувати цілий обід". Ще одна типово слов'янська риса — мовчки, приховуючи своє внутрішнє "Я", бути красномовним і балакучим, погоджуючись з іншими. Гордо він називає себе людиною слова (слов'янин від слово), а німця — німим (німець від німий).

Усі ці особливості східнослов'янського характеру в жінок проявляються сильніше, оголеніше, щиріше. Оскільки жінка взагалі через виховання, освіту, спосіб мислення, рід занять є менше спотвореною, ніж мужчина, то й природа її народу виявляється у ній більш оголено і незаймано.

Полька ніколи не буває такою ніжною, як українка. А та віддається меланхолійній схильності свого племені: вона мріє захоплюється, її почуття підносяться і спадають і потім ще довго бринять, як малоросійські мелодії, звучання яких має щось трагічне, і цей глибоко симпатичний настрій зберігається в первісних танках радості.

Повне, живе відчуття ворожого протиставлення людини і природи, почуття смерті і живо пульсуючого життя — найхарактерніша риса східних слов'ян. Їхні почуття можуть повністю опанувати ними, і будь-яка боротьба з ними є даремною. Тут Шопенгауер мав би здійснювати свої студії про відмову від бажання жити. Полька буде сумніватися, чи кинути їй тіло мертвого чоловіка і чи зможе вона незабаром знову сміятися, чи у холодній величі відвернутися від життя.

Українка або помре від свого болю, або й тоді, коли її волосся вже давно посивіє, все ще буде оплакувати темні кучері свого милого. Польська пані, що бачила, як її син загинув у боротьбі за польську справу, повернулася, ще у повному блиску її вроди, у самотнє помістя і прожила довге спокійне життя бідної хворої страдниці. Відома малоросійська письменниця незадовго після смерті своїх дітей пішла за ними в могилу.

Якщо темперамент повинен показувати приблизну температуру людської природи, то у польки він жвавий, але без того, щоб бути пристрасним. Полька є холодною, її афекти — це афекти не сильні і нетривалі. Вона виявляє безтурботну, легковажну істоту і як експресивно вона проявляється!

Вона не має жодного співчуття до своїх власних поривань — знає, як їх впорядкувати, як зберігати чоловічу дисципліну, ніби Валлєнштайн, впровадити керівництво, як Наполеон. Українка, на противагу цьому, має спокійне достоїнство іспанки. Її хода, її рухи, мова та її дії спокійні, завжди видаються розважливими, вона спостерігає і при тому є такою ж пристрасною, як іспанка, вона любить і ненавидить всією душею, але без фраз і роздумів, її афекти виникають з її вдачі, вони є такими різкими і стихійними, бо фантазія безперервно дає їм поживу.