Жінка в пісках

Страница 41 из 42

Кобо Абэ

Збудження нагорі миттю спало, як парасолька з поламаними спицями. Невдоволення, сміх і заохочувальні вигуки — все це ще долітало до нього, але невлад, з перервами. Навіть п'яні, непристойні жарти не могли підняти настрою глядачів. Хтось кинув щось униз, хтось інший сварив його за це. Кінець був такий само несподіваний, як і початок. Коли відлунали протяжні окрики, що нагадували про роботу, а ряд ліхтариків зник за краєм ями так, наче хтось потягнув його нагору ниткою, подув північний вітер і розвіяв останні крихти недавнього збудження.

Побитий, обліплений піском, чоловік, однак, вважав, що все пройшло згідно зі сценарієм. Ця думка ледве тліла в кутку його свідомості, схожої на мокру білизну, і тільки серце гупало до болю виразно. Він відчував під пахвами гарячі, мов жар, жіночі руки, а запах її тіла колов у ніздрі, як терня. Йому здавалось, що він у її пестливих руках, ніби плескатий камінчик на дні річки.

31

Минуло ще кілька одноманітних тижнів, прожитих у піщаній ямі.

Як і раніше, ворони обходили "Надію" стороною. Тим часом і сушена риба перестала бути сушеною. Бо якщо ворони нею нехтували, то бактерії — ні. Одного ранку чоловік торкнув її кінцем палиці — з неї лишилася шкіра, наповнена якоюсь чорною липкою рідиною. Міняючи принаду, вирішив перевірити саму пастку. Коли відгорнув пісок і зняв кришку, то не повірив своїм очам: на дні цеберки зібралася вода! Сантиметрів десять завглибшки! Прозора, набагато чистіша за ту, яку щодня привозили селяни. Хіба недавно падав дощ?.. Ні, його не було протягом останнього півмісяця. То, може, вона збереглася від давнішого дощу?.. Хотілося б думати, що так воно й було, однак цеберка протікала. Бо коли чоловік спробував її підняти, з неї полилася вода. Оскільки на такій глибині не було джерела, то довелося припустити, що вода безперестанку якось поповнюється. Принаймні в теорії така річ можлива. Але ж звідки бралося стільки води в цьому пересушеному піску?

Збудження поступово наростало, й чоловік не міг його перебороти. Відповідь була тільки одна. Очевидно, йшлося про капілярні властивості піску. Його поверхня завжди суха, та якщо копнути трохи глибше, там пісок завжди вологий. Напевно, випаровування з поверхні виконує роль своєрідної помпи, яка викачує воду з-під землі. Коли чоловік до цього додумався, все стало зрозумілим — густий туман над дюнами зранку та ввечері й незвична вологість, від якої гниють дерев'яні стіни та балки. Отже, сухість піщаного грунту не є

наслідком нестачі води, а скоріше того, що її викачування завдяки капілярним явищам не встигає за випаровуванням. Іншими словами, вода прибуває без упину, але її циркуляція в піску відбувається з такою швидкістю, якої не можна уявити собі у звичайному грунті. Та, мабуть, зовсім випадково його "Надія" десь перервала ту циркуляцію. Можливо, саме розміщення вкопаної цеберки й мала щілина навколо кришки перешкоджали випаровуванню і сприяли накопиченню води на дні. Чоловік ще не повністю з'ясував собі роль положення цеберки та інших чинників, але сподівався згодом успішно повторити дослід. Не виключено, що таким способом він зуміє побудувати високоефективний водозбірник.

Якщо цей дослід йому вдасться, то він не муситиме капітулювати перед селянами, коли перестануть привозити воду. Більше того, він зробив відкриття, що ввесь пісок — це велетенська помпа. Йому здавалось, наче він зараз сидить на ній. Щоб серце так шалено не калатало, вирішив затамувати на хвилину віддих. Ні, ще не треба нікому про це говорити. Краще приберегти цю грізну зброю на крайній випадок.

Мимоволі чоловік вибухнув сміхом. Якщо про свою "Надію" ще міг мовчати, то приховати душевне хвилювання було важко. Зненацька він пронизливо закричав і обхопив жінку, що готувала постіль, ззаду за стан. Вона вирвалася з його рук, а він упав навзнак і, дриґаючи ногами, реготав, наче йому лоскотали живіт паперовою кулею, наповненою особливо легким газом. Йому здавалося, ніби рука, якою затуляв обличчя, вільно літає в повітрі.

Жінка й собі засміялася, неохоче, аби підладитися до чоловіка. Він уявляв собі плетиво водяних жилок у піску, схожих на бавовняний пух, а вона, напевно, думала, що починається любовна гра. Ну що ж, нехай думає. Лише той, хто зазнав катастрофи на морі й чудом урятувався, спроможний збагнути психологію людини, яка хоче сміятися тому, що дихає.

Хоча ніщо не змінилося,— чоловік і далі перебував на дні ями,— він почувався так, ніби піднявся на високу башту.

Здавалося, що світ перевернувся догори ногами — горби й западини помінялися місцями. Так чи інакше, він знайшов воду серед дюн: Поки розпоряджатиметься тим пристроєм, селяни не зможуть нав'язати йому свою волю. Навіть якщо припинять постачати воду, він анітрохи не злякається. Від самої думки про те, як вони заметушаться, сторопіють, його знову брав сміх. Він усе ще був у ямі, та йому здавалося, що вибрався звідти. Обертаючись, оглядав усе навколо. Щоб належно оцінити мозаїку, треба дивитися на неї з певної відстані. Бо коли підступиш надто бли^-ко, загубишся у дрібницях. Виплутаєшся з однієї і відразу спіткнешся об іншу. Може, й він бачив досі не пісок, а тільки окремі піщинки.

Те ж саме він міг би сказати про н е ї, про ту, іншу жінку, й про своїх колег. У його пам'яті виринали тільки окремі, страшенно збільшені подробиці: м'язисті ніздрі... зморщені губи... тонкі губи... грубі пальці... тонкі пальці... Блискучі, мов зірки, очі... рядок бородавок під ключицею... фіолетова вена на жіночих грудях... Тільки від таких подробиць, бачених зблизька, його нудило. Однак крізь окуляри для короткозорих усе здавалося малесеньким, як комашка. Он там щось повзає — це його колеги п'ють чай в учительській. А ось у цьому кутку на вогкому ліжку незворушно лежить гола жінка, заплющивши очі, хоча з її сигарети ось-ось упаде попіл — це вона. Та чоловік аніскільки не заздрив тим комашкам, наче то були формочки для тістечок, порожні всередині. Невже йому треба уподібнюватися до нещасного кондитера, який випікає не потрібні нікому тістечка лише для того, щоб користуватися формочками? Якщо йому доведеться знову відновити стосунки з ними, то доведеться починати все спочатку. Зміни в піску були змінами і в ньому самому. Наче разом із водою він знайшов ще одне своє "я".