7
Повертався додому з каламутним осадом на душі. Горілка, а випив я її три чарки, не пішла: здавалося, що ті випиті чарки стали ніби три згуслі на гуму м'ячики — важко бовтались у шлункові. Десь там-таки пливали розмочені, розтовчені, але неперетравлені через свою цілковиту неїстівність шматки чиєїсь канапи, тобто канапки. До речі, я, очевидно, трохи з'їхав з глузду, бо конче чомусь поклав собі побачити верхню одягачку нової коханки свого шефа; зрештою, й побачив: була то досить коштовна й вельми ошатна шуба з натурального хутра, але блакитної в ній не помітив і цятки. Отже, все ніби складалося на те, щоб я отверезів, тим більше, що алкоголь на мене не подіяв, ніби пив воду, повикидав із голови всілякий містичний мотлох, не трудив себе розгадкою загадок реінкарнацій, а мирно повернувся в буденне, а отже реальне, кубельце, де хоча й вислухаю нарікання за нез'їджений обід (це неприємність тимчасова), зате відчую себе в спокої та затишку, де всі речі стоять на місці і сказані слова також ніби речі, які стоять на місці. Окрім того, матиму законну підставу не їсти й вечері, адже повертаюсь із фуршету, а що й справді втомлений, швидко дістану можливість пірнути в сон, і, сподіваюся, мене не навідуватимуть жодні обличчя і жодних не матиму в тих видженнях романтичних пригод. Можна також визнати сьогоднішній день за невдалий, адже саме такі нам присилаються зорями чи небом, про що ненастанно терен-дить радіо в своїх астрологічних прогнозах. Чим же він був невдалий? Виконував те, що завжди, зі мною нічого не трапилося, ніхто на мене не напав. Але було інше — змішаність і сум'яття у почуттях; про віщось це свідчить, але має рацію мій друг-скеитик: не треба так багато приділяти уваги непотрібним речам. Отже, досить поринути в нові сни, перейти рубікона нової ночі, дістатися до нового ранку, увійти в новий, цього разу сталий та спокійний день — і всі мої колошм'ятички (улюблене слово дочки) зникнуть, як "білих яблунь дим", тобто зможу знову стати тверезим та розважливим, відтак не корчитиму із себе вар'ята, а коли цього не чиниш, то ніколи вар'ятом не станеш. Речі прості, самозрозумілі й навіть банальні. З усвідомленням цього, майже заспокоєний, я й повертався додому.
Але біля самого будинку раптом знову гостро відчув: за мною хтось стежить. І вирішив не просто зігнорувати цю стежу, як попереднього разу, а спробувати таки вияснити, чи справді це так, а чи, може, сьогодні в мене таки не усе гаразд із системою почуттів. Тому звернув не до свого будинку, а до сусіднього, відтак раптом повернувся й рушив назад. Уже було темно, вулицю тьмяно освітлювали ліхтарі, знову починався сніг, мерехтячи у світляних смугах. І мені здалося, що попереду мигнула блакитна пелена чи пляма, але відразу ж зникла. Кинувся в той бік, посковзнувся, гримну вся, а коли звівся, то нікого навколо не було: ані людей, ані машин, навіть бродячих псів, що туляються день і ніч довкола будинків. Отож не міг сказати напевне: чи справді щось бачив блакитне, чи то мені просто мигнуло в очах, найпевніше — друге. Тому вже цілком спокійно рушив додому, остерігаючись, щоб не гримнутись удруге.
Зайшов додому з усмішкою, яка буває у пса, котрий ще не відає конечно: будуть його бити чи гладити; очевидно, такий ошкір з'являється в мене завжди, коли під мухою, бо моя дочка, яка в цей час дефілювала від кімнати до ванни (вона щовечора приймала ванну), зламала штучно окреслені брови й проспівала:
— О, таточко під мухою!
У дверях кухні вивищувалася, як пам'ятник якомусь вождю, моя половина.
— Задовго тягнуться ваші фуршети, — сказав сталевий голос, а коли .наблизився, безпристрасно додала: — Фу, як від тебе несе!
— Фуршети, мої дорогі, — по-резонерсьскому мовив я, підіймаючи пальця, — реакція суспільства на недавню заборону алкоголю та антиалкогольну кампанію. Так само як спалах інтересу до церкви є реакцією на недавній, люто проповідуваний, атеїзм.
— Що ти хочеш сказати? — примружилася підозріливе моя половина: річ у тім, що і її захопив новітній церковний, як казали недавно матералісти, чад, і вона таки добре вчаділа.
— Хочу сказати, — мовив тим-таки ідіотським тоном, — що фуршети — складова робочої рутини, які чомусь вважаються приємними актами.
— Не було цікаво? — заспокоєно, бо я перестав говорити про церкву, спитала моя половина.
— Як на похороні, — проголосив я. — 3 тією різницею, що тут не ховалася, а виставлялася глупота.
— Ну, тобі не вгодиш, — сказала дружина.
— Мамо, помий мені голову! — верескнула з ванни дочка: незважаючи на повну дорослість, голову їй і досі мила мати.
— Вечеряти будеш? — спитала жінка. — До речі, чомусь не їв обіду.
— Перехопив у буфеті, — збрехав стоїчно я, — не було коли заїхати. А вечеряти після фуршету було б образою цією урочистої акції. Не раз там мимовільно засинав, то залюбки те діло продовжив би.
Знав, що мій голос фальшивий, як і ці просторічні речення із іронічною, а більше штучною патетикою.
— Зараз помию Ларисі голову й постелю, — мовила жінка й, оминувши мене, рушила до ванни.
Я ж відчував себе кораблем, який прибув до гавані, щасливо оминувши прибережні рифи.
— До речі, — почув за спиною сталевий голос, — чому ти весь у снігу?
— А тому, — сказав я, знявши і струшуючи шапку, — що на вулиці посковзнувся й бебехнувся.
— Ну, випивши, не дивно, — кольнула жінка. — Кістки цілі?
— Як бачиш, — мовив я, скидаючи пальто, воно й справді було все в снігу.
— Тобі дзвонила якась жінка, — почув я той-таки сталевий голос. — Але не назвалася й не сказала, що їй треба.
— Коли дзвонять незнайомі жінки, — мовив я, миттю подумавши про ту, в блакитному, що на сніговому тлі, — то щось організовують або ж хочуть напакостити.
— У тебе сьогодні сумнівний гумор, — сказала дружина.
— Ну, мамо! — крикнула з ванни дочка. — Ще довго чекати?
— Випивши, не дивно, — повторив я жінчин афоризм, а коли вона сховалась у ванній, почав струшувати пальто.
— Труси на сходах! — крикнув з-за дверей сталевий голос.
— Чиї? — спитав я, і жарт мій і справді був сумнівний, що дозволяю собі тільки тоді, коли, як сказала моя дочка, під мухою.
— Не смішно, — озвався хтось із моїх жінок, не розібрав і хто. Але зауваження було справедливе, тож вийшов у передухіддя, де ніколи не горіла лампочка, отже, панувала глупа темрява. Чомусь не виходив із голови отой жіночий дзвінок. Річ у тім, що всі знайомі жінки, які могли дзвонити з якогось діла, були присутні на фуршеті, коханки я не мав, а коли б і мав, то не була б така дурна, щоб телефонувати ввечері, а інших жінок знати не знав. Ось про що ретельно думав, активно трусячи своє засніжене убоге пальтечко. На душі невідь-чого стало кисло.