Це розвідка, що зветься розвідкою у безпосередньому стиканні з ворогом, — через те треба набратися нових сил перед тим, як знову рушити вперед.
— Відпочинемо трохи тут під кущами! — каже Зеленко і стомлено простягається на землі.
Всі простягаються на землі, як і він, але раптом Сльозкін тихо скрикує й хапається за рушницю.
— Кіннота!
Кінна розвідка німців, несподівана, як землетрус, маревом відокремлюється від ліска. Треба протерти очі, щоб повірити, що це не омана. Тихо й несподівано кілька вершників вилітає з лісу і мчить у бік солдатів, що лежать під кущем. Ця кіннота здається такою нереальною й облудливою, що можна подумати, що її створив сон, що її створила містична й химерна уява якогось символіста.
Кінна розвідка ворога вже зовсім близько. Треба негайно обстріляти її, поки вона не налетіла й не втоптала в пісок тіла людей. Треба негайно її спинити.
Солдати хапають рушниці й гарячково стріляють майже навмання. Але вже трохи пізно, кінна розвідка вже перед очима. Лунають постріли й крики наляканих людей. Коні стають диба й повертають свої коричневі й чорні тулуби.
Муславський підводиться з землі на ввесь свій зріст, розмахується й кидає наперед себе ґранату. Ґраната рветься з глушним грюком, вона збиває з ніг і сліпить очі.
Німецькі вершники збиваються в гурт. Коні падають і тягнуть за собою людей. Вони завертають назад до ліска, хапають карабіни й, одстрілюючись, утікають.
Бойко бачить, як раптом сіріє обличчя Муславського. Він, тримаючись рукою за груди, важко сідає на землю.
— Що з тобою? — скрикує Бойко.
Муславський з хрипким стогоном лягає навзнак на землю і скочується на бік. Його пальці, що вхопилися за бік грудей, вкриваються кров'ю. Бойко кидається до нього, але Муславський лише стогне, трохи похитуючись тілом з боку на бік.
Раптом з усіх сторін вибухає стрілянина. Стріляють з рушниць, з кулеметів і з маленьких шанцевих гармат. Набої рвуть землю й шматують кущі. Маленька група солдат оточена вогнем з усіх боків. Як потурбований осиний рій, дзижчать кулі і розлютовано кашляють гармати.
— Назад! — кричить Сльозкін. — Назад!..
Але, щоб бігти назад до своїх, треба кинути Муславського. Він не може підвестись, він лежить і лише хрипко стогне.
О, дружбо, ти розриваєш серце, як шматок ганчірки, коли вмирає друг! Ти зціплюєш вуста і спиняєш кров. Тіло холоне і вкривається потом, як скло під подихом. Спиняється розмірений біг думок і думки, як бідні мандрівники, повертаються назад, що їх чекають спогади й зруйнована оселя. Там кожний крок нагадуватиме твоє веселе обличчя й тепле слово, дружбо! Яким ножем, якою лянцетою вишкребеш накреслені тобою лінії? Нові зморшки ляжуть на чоло й нові думи обтяжуть голову. Срібна стрілка прониже волосся й сум легким шаром намулу відстоїться в грудях.
— Назад! Назад!
Вибухи набоїв наближаються. Бойко напружує всі свої сили й підіймає з землі Муславського. Торока допомагає звалити його на спину Бойкові. І Бойко, згинаючись під тягарем друга, несе його вперед, як грішник несе свій тягар перед лицем Страшного Суда в картинах клясичних майстрів.
Тільки це не картина. Бойка оточує смертоносний огонь гармат і кулеметів і тут дійсність страшніша за фантазію фарб. Бойко важко, але вперто ставить ногу, він іде, як вигнанець з раю, що на нього послано огненний дощ.
— Іра!.. — стогне Муславський.
І це ім'я пекучим болем пронизує все тіло Бойка. Він ще більше згинається під своїм тягарем, що важчий за тонни найстрашніших гріхів.
І-ра! І-ра-ра! Ра-ра!..
Сурмлять набої свою божевільну пісню. І ці сурми туманять голову, розбивають її молотом вибухів.
— Іра!.. — стогне Муславський.
Новітнє пекло, що його вигадали самі люди, оточує солдат, що несуть тіло пораненого друга. Огонь жалю спалює серце Бойка і цей огонь пекучіший за огонь набоїв.
Їх охороняє всемогутній випадок, закономірний, як хода історії, і вони непошкоджені виходять з огневого дощу.
Бойко обережно кладе тіло Муславського на землю. Він уже не стогне й не ворушиться. Посіріле обличчя його приховує риси страшного болю.
О, дружбо, ти розриваєш серце, як шматок ганчірки, коли вмирає друг!..
Простір скупчується, конденсується й зсувається з будівлі літер. У рухові трансформації зникають події й обличчя героїв. Вони входять назад у лист Стефана Бойка, що лежить на столику в кімнаті Жанни.
Клаптик паперу, як забутий герой, який зробив усе, що міг, лежить на столику. Він лежить тут, як лежать останки героїв у пантеонах нашої землі.
IX. Поїзд Ероса
Двері вагону відкриті. Жанна сидить на підлозі в дверях вагону, спустивши ноги, і вона бачить, і відчуває, як під ними швидко мчить залізничний насип і стукотять колеса. Поруч з нею сидить Франя Чорненко й інші батальйонерки; їм тісно сидіти в цьому проході, але весело. Вони дивляться на ліси, на поля, на озера, що швидко біжать назад. На обрії іноді з'являється вітряк або дзвіниця далекого села й вони крутяться перед ними, як красуні, що пишаються своїми прикрасами перед сватами, доки не зникають за лісом або горбами, що між ними несподівано пролітає потяг, створюючи ввесь час нові краєвиди й вриваючись у нові обрії.
Вагон повний батальйонерок; дехто з них лежить на дерев'яних лавах, що двома поверхами стримлять у військових вагонах, і сплять, дехто грає в карти й палить цигарки, як справжні солдати, дехто наспівує, бо нічого робити.
Військовий поїзд з простими червоними вантажними вагонами, що в них раніш возили коней, корів і різний вантаж, повний батальйонерок та амуніції. В середині поїзда причеплено кілька клясних вагонів зеленого кольору. Це пульмани для офіцерів та вищого командування.
Поїзд мчить крізь ліси й поля на фронт, туди, де гармати й кулемети жеруть людей. Це транспорт війни, він годує її людським матеріялом і в теперішньому своєму маршруті везе нову порцію людей з найніжнішим м'ясом та шкірою. Війна, ця потвора, канібал, що живиться людським м'ясом, ще ніколи не мала такого подарунку, що його везе цей поїзд.
Після бородатих сибіряків, вусатих українців, чорнявих грузинів, татар, фінів, латишів війна одержить партію російських жінок по кілька примірників всіх видань та ґатунків. А жінки в солдатських уніформах навіть не думають про це, вони безтурботно гойдають ногами, їдять цукерки й палять цигарки, оповідаючи різних інтимних історій з свого жіночого життя.