Новий уряд став уживати американських способів. Фронт, як величезна спорожніла крамниця, став вимагати нового асортименту людей. Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. "Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!.." — викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери. Мир для народів кожний з них міг здобути на німецькому фронті, убивши кількох німців. Від кількости убитих прусаків залежала свобода й революція...
Ідеалом республіки була революційна, демократична Америка. Вона, як ідеальний зразок, ставилась у військовій реклямі. — Дивіться, — кричали промовці, — американські жінки, жінки найвидатніших кіл американського суспільства, дружини й дочки членів парляменту, державних та громадських діячів самі вербують добровольців на війну проти світового ворога, а де наша російська жінка, невже вона байдуже ставиться до свободи й революції?.. Дивіться, в Америці жінки навчаються військової справи! Там у Нью-Йорку вже є жіночий загін під командою капітана леді Етель-Мель Ширс. Російські жінки, до зброї!.. Захищайте революційні кордони батьківщини!..
І нарід, збуджений такими красномовними гаслами, почав "рватися на фронт". Солдати рвуться на фронт, студенти рвуться на фронт, юнкери рвуться на фронт, жінки рвуться на фронт, навіть покалічені на війні безногі й безрукі вояки почали рватися на фронт. Ця реклямна фразеологія деклямувалася на всіх перехрестях новоутвореної республіки.
В Петрограді почали працювати бюра запису в загін добровольців-покалічених вояків. Ця рекляма перебільшила вже навіть американську. До бюр почали з'являтися на костурах безногі й безрукі вояки, декого привозили на повозочках. Навіть безногі жебраки, що ніколи не були на фронті, прийшли до бюра й записалися в добровольці, як відважні Георгієвські кавалери. Це було вигідно, вербувальні бюра давали добре утримання, а головне не треба було йти ні на будь-який фронт. Це була рекляма. Незабаром набрався загін добровольців-покалічених вояків, що всі були з штучними ногами, руками й деякі навіть з штучними очима. Майже всі вони були Георгієвські кавалери й по кілька разів поранені. Всіх цих Георгієвських кавалерів набралось близько 350 чоловіка. Вони почали брати участь у військових маніфестаціях.
Дивіться, кричали промовці, як зростає дух нашої славної армії! Навіть каліки рвуться на фронт. Сором здоровим солдатам, що кидають окопи й цим зраджують революцію і батьківщину!.. Але це не допомагало — солдати кидали шанці, браталися з німецькими солдатами, міняючи хліб на цигарки й тютюн, і цілими ешельонами їхали додому в тил. Загони юнкерів почали нишпорити по всіх закутках, виловлюючи цілими сотнями й тисячами цих дезертирів і, нарешті, не знаючи, що робити з цією бунтівничою масо
Тоді на захист, щоб засоромити цих зрадників батьківщини, виступила російська жінка. Вона своїм тілом мусіла прикрити зраджену батьківщину від навали страшного ворога-німця. За жіночою розкішною спиною, що вдягнена у солдатську уніформу і нею дуже яскраво виявляє свої жіночі принади, Керенський мріяв зберегти свободу й революцію. Почали організовуватись ударні жіночі батальйони смерти, що мали йти на фронт, в шанці, в атаки.
І гучномовна рекляма вигукувала;
Російська жінка, бачучи безсилля слів заклику до оборони батьківщини на фронті, вирішила зрушити своїх батьків і братів і знайомих особистим прикладом.
В Петрограді утворилася Жіноча Спілка Допомоги Батьківщині, що організує активний захист батьківщини на фронті. Відгукнувшись на її заклик, кілька сот молодих жінок утворили перший "Батальйон Смерти". Є серед цієї мужньої молоді багато інтелігентних: курсистки, сестри-жалібниці, інститутки й проститутки. Вісім з них мають Георгієвську нагороду. Груди, оздоблені вищою нагородою за подвиг милосердя, мужньо відкриті тепер ворогові.
Їхнє гасло — смерть за свободу й за честь батьківщини. В цьому запорука їхнього безсмертя.
В цьому Батальйоні Смерти воскрес "легіон безсмертних" — Леониди Спарти. Спартанська простота у всьому батальйоні, а особливо дисципліна. Встають вони о п'ятій годині ранку, потім муштра на площі до дев'ятої години вечора. Короткий відпочинок і простий солдатський обід. Подвійний робочий день і сім годин сну на голих дошках.
Військове навчання й муштра всіх чотирьох взводів жіночого батальйону мусить закінчитися в найкоротший термін. До виступу на фронт Батальйону Смерти покищо зробив огляд головний командувач війська Петроградської округи генерал-майор Половцев.
Російські жінки!.. Записуйтесь до батальйону смерти, захищайте своїми грудьми батьківщину!..
Жанна Барк, що переїхала з своїм батьком-професором до Петрограду, була щиро захоплена революцією, її батько виявив себе, як найщиріший прихильник нового уряду, і це ще більше вплинуло на неї.
Вона разом з усіма маніфестувала по вулицях, коли скинули царя, й ловила городовиків. Увесь свій запал, що його раніш вона віддавала шпиталям в ролі сестри-жалібниці й базарам на допомогу пораненим, тепер віддавала активності.
Жіночі батальйони сметри — це було те, про що вона вже давно мріяла. Бути сміливою, відважною, як найліпший вояка, жінкою був її ідеал. Російська жінка, смілива Жанна д'Арк мусила врятувати батьківщину.
В своїх мріях Жанна дуже часто їздила по Петрограду в середньовічному костюмі, вояки й захоплений натовп вітав її привітними вигуками. Жанна Барк — донька професора не могла не стати на захист батьківщини.
Беручи участь в одній з маніфестацій — Жанна бачила, як вояки-каліки, що допіру повернулися з фронту, несли великого пляката, на ньому були гасла, що остаточно зворушили її.
"Батьківщина в небезпеці!.. Кров, що ми її проляли, вимагає війни до перемоги!.. Товариші солдати, негайно в окопи! Треба повернути Леніна Вільгельмові!"