ЯВА 4
Входить Тетяна.
Тетяна. Про віщо ви тут радились з прикажчиком?.. Чи, мабуть, більш частувались?.. Де ж се вони?.. Де я їх заділа?.. (Дивиться під лавою і під полом).
Данило. А ти гляди мені, не здумай у гречку скакати з прикажчиком.
Тетяна. Чи ти осе не сказився?
Данило. Чудасія, брат ти мій! Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! Так неначе стріскати її захотів!.. Охочий до бабів!.. Все огляда її та й огляда, по всіх телесах очима так і ганя: то на перси, то на шию зведе очі, то на хвартушок...
Тетяна. У нього очі завидющі!.. От у тебе завидющі очі на горілку.
Данило. Приніс прикажчик... Звісно, свято, чому не випить? Покинув пляшку, а в пляшці ще чарок зо дві... Може, ти вип'єш?..
Тетяна. Нехай вона тобі пропаде!
Данило А я вип'ю. (П'є). Ну й чудак же, іменно чудак!.. Так очима і стриба... (Регоче). То на перси, то на шию, то на хвартушок... Так і стриба, так і стриба по всіх телесах!.. Одначе, у мене голова щось важчає...
Тетяна. Лягай краще та спочинь.
Данило. І ляжу... Нікуди не піду.
Тетяна. І слава господеві!
Данило (ліг на полу). Хм... штука!.. Очі як у гадюки, брат ти мій!.. Сюди очима, туди!.. То на перси, то на шию, то на хвартушок... (Заснув).
Тетяна (знайшла черевики). Аж осьдечки вони. Коли б швидш полатав, а то нових шкода. (Понесла).
Данило (крізь сон). Так і стриба... так і стриба...
Я В А 5
Входить Сидір.
Сидір. Христос воскрес!.. О, чи ба, нікого нема в хаті!.. Ба ні, ондечки Данило лежить... (Підходить до Данила). Данило, гов!.. Прокинься-бо, чуєш?.. Данило!.. П'яний, чи що?.. Горілкою здорово тхне!..
Данило (крізь сон). Ну чудернацький же такий — біда!..
Сидір. Хто? Чи не ти чудернацький?
Данило. Так і стриба очима... то на перси, то на шию очі зверне, то на хвартушок...
Сидір. Що таке? Який хвартушок?.. Зайду, мабуть, опісля. (Хоче йти, назустріч Тетяна і Килина). Христос воскрес!.. Заходив до Данила — спить.
Тетяна. Не тривожте, нехай спочине.
Килина (взяла з мисника шитво і сіла на лаві). Осьдечки моя робота...
Сидір. Про якийсь хвартушок верзе сонний... Чуєте? Прикажчик зараз забожився, що нібито Данило згодився на поденну по 30 копійок!.. А хто ж бунтарив, щоб дешевше як на 40 не пійти?.. Чи приходиться ж отак колобродить?..
Тетяна. А може, прикажчик бреше?
Сидір. Так забожився ж!..
Тетяна. Хіба йому важко забожитись?
Сидір. То я той... я опісля надійду. (Пішов).
Килина. Невже дядько згодились? Хіба вони й справді такі, що й сюди й туди?..
Тетяна. Доки тверезий, то й держиться слова, а як сьорбне...
Килина. Нащо ж вони п'ють?
Тетяна. То-то що нащо!.. Коли б не пив, хіба б ми такими хазяями були, як зараз?
Килина. І шкодливий же, мабуть, отой прикажчик?
Тетяна. Данило казав, нібибто до тебе залицявся...
Килина. Як звіряка, очі все витріщав та облизувався... Дядько похвалилися, що я швачка, так він зараз і присікався, що у жінки його завжди є шитво, що хотів би, щоб я за те шитво взялась...
Тетяна. Мабуть же, і заплатять добре?..
Килина. Як яка робота. (Помовчала). Та не-вже ж, дядино, у вас ніхто не читає газет?
Тетяна. Не знаю, голубко... Чого не знаю, того не знаю!.. Чула я, що колись щось таке вичитував людям Хвилимон; так урядник як наскочив, зараз одійняв бамагу, ще й в холодну хотів забрати Хвилимона та ще койкого.
Килина. У городі щодня продають газети, щодня можна вичитати, яка новина в світі...
Тетяна. Ми тут в слободі живемо, як у пущі... У городах, певно, вільніш живеться?.. Мовляв, вільніш живеться, вільніш і дихається...
ЯВА 6
Ті ж і Хвилимон.
Хвилимон (весело). Ті ж гості та в ту ж і хату. (Показує черевики). Тут інакше не можна полатать, як тільки союзи накласти; а щоб так, як ви кажете,— пристрочити, то так не можна: шкура по краях геть обтріпалась і попідгнивала... А ось тут шматок зовсім одпав...
Тетяна. Та яй сама не знаю, як краще. А дорого за союзи візьмете?
Хвилимон. Та хто його зна, що з вас і взяти.
Килина. Беріть так, щоб було і по-божому і по-людському.
Хвилимон. Шістдесят копійок дасте?
Тетяна. А чи не дорого ж буде?
Хвилимон. День цілий прийдеться згаяти... Ще ж і товар мій... Та вже і набойки прийдеться за одним заходом підладнати...
ЯВА 7
Ті ж і хлопець.
Хлопець (киває пальцем на Килину). Ідіть, вас прикажчик требують, там робота якась...
Килина. Требують?
Хвилимон. Як же се ти, хлопче, увійшов в хату та й не поздоровкався?
Хлопець. Без надобності.
Хвилимон. Невже тебе ні батько, ні мати не вчили людському поводженню?
Хлопець. Я не знаю, про віщо ти кажеш...
Хвилимон. Де твій батько?
Хлопець. Хіба я знаю?
Хвилимон. А мати?
Хлопець. На хуторах, у наймах...
Килина. Як тобі прикажчик сказав?.. (Бере з мисника крашанку). На ось тобі крашанку.
Хлопець (бере і кладе за пазуху). Сказав: піди поклич мені небогу Данилову. Адже ви небога?
Килина. А їсти хочеш? На ось тобі шматок паски.
Хлопець (ховає хліб за пазуху). Ходім швидш.
Килина. Я завтра прийду.
Хлопець. Так вони требують, щоб зараз.
Килина. Ні, зараз я не піду.
Хлопець. Та як же?
Килина. Так і скажи, що завтра прийду.
Хлопець. Отакої!.. Вже й самуваря настановили; меду, горіхів і всяких ласощів наставляли на стіл... Нуте-бо, ходім.
Килина. Сказала ж, що завтра прийду.
Хлопець (чухає потилицю). Розгніваються здорово.
Килина. На кого?
Xлопець. Та й на вас і на всіх... Я краще скажу, що ви заслабли... (Пішов).
Хвилимон. Так я вам на завтра і встругну союзи.
Тетяна. Пожалуста, зробіть, бо нових ботиків дуже шкода.
Хвилимон. Зараз і засяду за шитво.
Тетяна. А не гріх сьогодня шити?
Хвилимон. Я і вчора шив. Трудитися ніколи не гріх. До вечора один союз приладнаю, а завтра до сніданку другий... А вечір наш... Зоставайтесь здорові. (Пішов).
Тетяна. Помічаю я, що ти йому неабияк до мислі припала.
Килина (зітхає). А хто його зна... Може, й ні?
Тетяна. Невже не признався?
Килина. Ні.
Тетяна. Про віщо ж розмову ведете, як зійдетесь?
Килина. Так... як вам сказати?.. Більш про людське, ніж про своє...