— Що — все?
— Як Марійка заспівала "Широка..."
— Думаю, що могли.
— Я ж так і знала! — просяяла Марійка.
Опівдні Серьожка вирушив на Полтаву.
Сніг каламутився, зриваючись у заметіль, співав під лижами, вітер підгонив у спину. За радгоспом Серьожка ще раз оглянувся. Крізь сиву імлу червонів напис на черепиці майстерні.
— Чудово! — сказав Серьожка. Вуха йому щипало, мамина хустка лежала в кишені.
Чи тому, що завдання було так вдало виконано, чи від того, що мамі він привезе хороші вісті про Любу, про те, як вони тут цілий вечір хихотню справляли, чи тому, що Марійка напливає на нього крізь сніг золотими крапелиночками,— хлопець не знав чому, тільки йому було так, що він не йшов на лижах, а справді летів, вони аж співали під ним. Був зараз сам для себе молодим життєлюбцем Уленшпігелем з птахом на плечі, з піснею на вустах. Які хороші на світі є люди!.. І секретар обкому, і Марійка, і тьотя Даша, і Люба, і дід Левон, що не захотів бекати перед німцями... Серьожка хотів би завжди говорити з такими людьми тільки мовою пісні! Мчався понад землею дужим підлетом, ледь торкаючись її бамбуковими палицями, легкими, мов крила.
Вітер розтулювався, день сутенів, сивіло поле, Стаючи з білого попелястим, як розвихрена металева пилюка.
З цієї каламуті вже далеко від радгоспу назустріч
Серьожці несподівано виринула колона чоловік з тридцять. Люди йшли по двоє, відкотивши на вуха пілотки, мовчки подавшись навпроти зустрічного вітру. Всі були в сірих, забитих снігом шинелях, всі — босі. Тільки озброєні конвоїри ішли по боках у чоботях.
Іллєвський, не затримуючись, пролетів повз конвоїрів, дужче звичайного вдаривши своїми бамбуковими крилами.
Обличчя його після цієї дикої картини одразу втратило юнацьку безтурботну ясноту і ніжність, спохмурніло, затвердло, мов обморожене до білої крихкості. Добившись до шляху, зрівняного снігом і помітного тільки по лінії телеграфних стовпів, Серьожка ще раз озирнувся. Ні колони, ні конвоїрів уже не було видно — сама лиш вируюча попеляста туманність.
Хлопець мчав вподовж шляху, лижі сичали під ним, як зміюки, стовпи бігли назустріч і зникали за спиною один за одним. Сивим, металевим попелом вихрилося все — від землі до неба, забиваючи рот, застилаючи зір. А він, стискуючи зуби, ішов тим же упертим підлетом, орієнтуючись по високих стовпах, а пекуча думка вкладалась сама у ритми:
Розлютованим диким звіром Завиває в степу зима, Білі ідуть конвоїри. Біла тьма.
Біла тьма у степах голосить, Полонених валить з ніг. Ідуть полонені босі — Горить сніг!
XVIII
Відбущувало, намело, вляглося. Стояли безвітряні сонячні морози.
Небо вдень мигтіло твердою порцеляновою блакиттю, а ввечері, при заході сонця, воно бралося грандіозним палахкотливим рум'янцем, відсвіти його падали рожевістю на сніги, і все це холодне світіння небес і мерехтіння снігів єдналось, зливалось, виповнюючи всю просторінь між небом і землею дивним мигтінням, танцем світла, фантастичним грай-вом кольорів.
В таку пору над Полтавою, вперше після довгих місяців розлуки, з'явився радянський літак. Він ішов невисоко, з великою швидкістю і був сріблясто-рожевий. Щоб Полтава побачила, хто він такий, літак, як птах, трохи вигнувся до сонця, і на блискучім крилі спалахнула червона зірка.
Люди висипали з будинків і, підвівши голови, стежили, як він упевнено шугає між клубуватими вибухами зенітних снарядів. Скільки спраглих поглядів, безмірно вдячних і невичерпно радісних, мусив би відчувати на собі той льотчик, на долю якого випав цей незабутній політ! Скільки очей, сповнених то тужби, то палкої молодої відваги, линули у цей момент у високість до нього!.. На Кобищанах стояла, відкинувши назад голову, слухаючи рівний гул мотора, жовтоволоса, не знана льотчиком дівчина Ляля Убий-вовк. Стояла як зачарована музикою недосяжних далеких світів. На подвір'ї заводу "Метал", затискаючи масний ключ у руці, зупинився високий юнак у сірій замасленій шинелі. Здавалось, його поривний погляд потягне за собою все тіло і воно, відірвавшись від землі, полетить до сріблястої птиці, як металева стружка до потужного магніту. З Первомайського проспекту, може, і зовсім не помітного тому льотчикові з висоти, стежив за літаком Іллєвський, повертаючись на місці, ведучи за ним ясний погляд, як за своєю барвистою заповітною думкою. Серед Корпусного саду зупинився нахмурений Сапіга, стиснувши міцні щелепи. Вони нервово смикалися після кожного небезпечного для літака вибуху зенітного снаряда, А внизу, на глибокому Подолі, спершись один об одного плечима, стояли серед юрби сусідів Борис і Валентино
Вся Полтава дивилася в небо.
Зенітки скаженіли, б'ючи й б'ючи десь із району аеродрому. А він, високий гість, мов заворожений бажаннями тисяч сердець від усякого лиха, вишуго-вував над містом справді як сокіл. Він наче знущався з тих скаженіючих зеніток.
— Запевняю тебе,— штурхав Борис Валентина в плече, не відриваючись поглядом від неба,— запевняю, що там сидить у кабіні молодий Чкалов! В усякому разі, чкаловець!.. Ти дивись, що він виробляє! Що він тільки виробляє! — Борисове кепі сповзало на потилицю.
— Дає клас,— згоджувався Валентин.— Це "яструбок" нової системи. Вперше такого бачу.
— Запевняю тебе, Валько, що той чкаловець родом з Полтави,— висловлював Борис нові догадки про пілота.— Хіба мало наших полтавчан — відважних льотчиків? Карташов, Лимаренко, Мальований — вони ще на Халхин-Голі відзначилися!.. Це не інакше, як хтось із них!.. Уявляєш собі, Валько, як це йому над рідним містом з'явитись, шугонути в небі, побачити і рідні квартали, і сади, і собори, і пам'ятники...
— Пам'ятників звідти не видно,— зауважив Валентин.
— То на яке око... Тьотю Насте! — гукнув Борис через дорогу сусідці.— Це не ваш Володя в гості прилетів?
Жінка дивилася в небо, як заворожена.
— Може, й мій...
Це був не простий, звичайний політ, це було справжнє свято людської енергії, буйство молодого духу, вигравання міцніючої сили, втілене у нестримних красивих віражах. Мовби в цьому польоті вже передчувались майбутні надберлінські польоти, передчувалась далека поезія перемоги.
В цей вечір літак не кинув жодної бомби. Але чи не більше, ніж вибуховою силою авіабомби, німці були приголомшені саме цим буйним каскадом радісних віражів, сміливим зухвальством невідомого пілота.