Він врешті настав. Рано, ще вдосвіта, ледве тільки пробили зорю, відчинили казарми, і караульний унтер-офіцер, увійшовши лічити арештантів, поздоровив їх усіх із святом. Йому відповідали тим же, відповідали привітно й ласкаво. Нашвидку помолившись, Яким Якимович та й багато інших, хто мав своїх гусей і поросят на кухні, квапливо рушили дивитися, що з ними діється,
як їх смажать, де що стоїть і так далі. Крізь темряву, з маленьких, заліплених снігом та кригою віконець нашої казарми видно було, що в обох кухнях, в усіх шести печах, палає яскравий вогонь, розпалений ще до світу. Двором, поночі, вже шмигляли арештанти в своїх кожухах, у рукави й наопашки; все це ринуло до кухні. Але деякі, правда, дуже небагато хто, встигли вже побувати й у шинкарів. Це були вже найнетерпля,-чіші. Взагалі ж усі поводилися благопристойно, сумирно к,якось не по-звичайному статечно. Не чути було ні звичної лайки, ні звичних сварок. Усі розуміли, що день великий і свято велике. Були такі, що сходили до інших казарм, поздоровити декого з своїх. Проявлялося щось подібне до приязні. Зауважу мимохідь: поміж арештантами майже зовсім не помічалося приязні, не кажу загальної,— це вже й поготів,— а так, часткової, щоб один якийсь арештант заприятелював з іншим. Цього майже зовсім у нас не було, і це відмінна риса: так не буває на БОЛІ. У нас взагалі всі в поводженні один з одним були черстві, сухі, за дуже рідкими винятками, і це був якийсь формальний, раз заведений і встановлений тон. Я й собі вийшов із казарми; починало ледь-ледь світати; зірки меркли; морозяна тонка пара зводилася вгору. З димарів на кухні шугав дим стовпами. Дехто з арештантів, що трапилися мені устріч, самі охоче й ласкаво поздоровили мене з святом. Я дякував і відповідав тим самим. Серед них були й такі, що досі ще й слова зо мною не мовили за весь цей місяць.
Біля самої кухні наздогнав мене арештант з військової казарми, в кожусі наопашки. Він іще з півдвору розглядів мене і кричав мені: "Олександре Петровичу! Олександре Петровичу!" Він біг на кухню й поспішав. Я спинився й почекав його. Це був молодий хлопець, з круглим обличчям, з тихим виразом очей, дуже неговіркий з усіма, а зо мною він ще не мовив жодного слова і не звертав на мене досі ніякої уваги, відколи я вступив до острогу; я навіть не знав, як його й звати. Він підбіг до мене засапавшись і став передо мною в упор, дивлячись на мене з якоюсь тупою, але водночас і блаженною усмішкою.
— Чого вам? — не без подиву спитав я його, бачачи, що він стоїть перед мене, усміхається, пильно дивиться на мене, а розмови не починає.
— Та як же, свято,— промимрив він і, сам догадав-
шись, що нема про що більше говорити, покинув мене і квапливо подався до кухні.
Зауважу тут до речі, що й;по цьому ми з ним ніколи не сходились і майже не мовили слова один одному до самого виходу мого з острогу, і
На кухні біля жарко пала'ючих печей ішла метушня й штовханина, цілий тиск. Кожен наглядав за своїм добром; кухарі заходжувалися готувати казенну їжу, бо цього дня обід призначалося раніше. Втім, ніхто не починав іще їсти, хоч декому й хотілося, та додержували перед іншими звичаю. Ждали священика, і вже після нього належало розговлятися. Тим часом не встигло ще добре розвиднітися, як уже почали лунати за брамою острогу виклики єфрейтора: "Куховарів!" Ці виклики лунали мало не щохвилини і тривали майже дві години. Вимагали куховарів із кухні, щоб приймати приношене з усіх кінців міста в острог подаяния. Приносили силу всього, калачів, хліба, ватрушок, пряжеників, перепічок, блинів та іншого здобного печива. Я думаю, не лишилося у всьому місті жодної хазяйки з купецьких та з міщанських домів, котра не прислала б свого хліба, щоб поздоровити з великим святом "нещасних" і ув'язнених. Були подаяния багаті — здобні хліби з найчистішого борошна, прислані у великій кількості. Були подаяния й дуже бідні — такий який-небудь копійчаний калачик та дві які-небудь чорні перепічки, ледь-ледь обмазані сметаною: це вже дарував бідняк біднякові, з останнього. Все приймалося з однаковою подякою, не розрізняючи дарів і дарителів. Арештанти, що приймали дари, скидали шапки, кланялись, поздоровляли з святом і відносили подаяния на кухню. Коли вже набралися цілі купи подаянного хліба, викликали старших із кожної казарми, і вони вже розподілили все нарівно поміж казармами. Не було ні сперечань, ні лайки; поділ провадили чесно, нарівно. Те, що припало на нашу казарму, поділили вже у нас; ділив Яким Якимович та ще один арештант; ділили своєю рукою й своєю рукою віддавали кожному. Не було найменших заперечень, не було найменших заздрощів чиїх-небудь; всі лишилися вдоволені; навіть підозри не могло бути, щоб подаяния утаїли чи роздали не нарівно. Влаштувавши свої справи в кухні, Яким Якимович заходився вбиратися, убрався з усією пристойністю й урочистістю, не лишивши жодного крючечка незастебнутим, і, вбравшись, зараз же почав молитися. Молився він довгенько. На молитві
стояло вже багато арештантів, здебільшого літніх. Молодь побагато не молилась: так хіба перехреститься хто, встаючи, навіть і в свято. Помолившись, Яким Якимович підійшов до мене і з деякою урочистістю поздоровив мене із святом. Я тут же покликав його на чай, а він мене на своє порося. Трохи згодом прибіг до мене и Петров поздоровити мене. Він, здається, вже випив, і хоч прибіг засапавшись, але багато не сказав, а тільки^ постояв недовго перед мене, чогось чекаючи, і незабаром пішов від. мене на кухню. Тим часом у військовій казармі готувалися приймати священика. Ця казарма була упоряджена не так, як інші: в ній нари тяглися попід стінами, а не посередині кімнати, як в усіх інших казармах, отже, була єдина в острозі кімната, не захаращена посередині. Мабуть, на те й упоряджено її так, щоб при потребі можна було збирати в ній арештантів. Серед кімнати поставили столик, накрили його чистим рушником, поставили на ньому образ і запалили лампадку. Нарешті, прийшов священик з хрестом і свяченою водою. Помолившись та проспівавши перед образом, він став перед арештантами, і всі з щирою побожністю почали підходити прикладатися до хреста. Потім священик обійшов усі казарми й покропив їх свяченою водою. На кухні він похвалив наш острожний хліб, що славився своїм смаком у місті, і арештанти зараз же побажали послати йому дві свіжі, щойно випечені хлібини; з хлібинами негайно послали одного інваліда. Хрест провели з тією ж побожністю, з якою й зустріли, і потім майже зараз же приїхали плац-майор та комендант. Коменданта в нас любили і навіть шанували. Він обійшов усі казарми в супроводі плац-майора, всіх поздоровив із святом, зайшов до кухні й покуштував острожних щів. Щі вийшли славні; відпущено було ради такого дня мало не по фунту м'яса на кожного арештанта. Поверх того зварили пшоняну кашу й масла видали досхочу. Провівши коменданта, плац-майор звелів починати обідати Арештанти пильнували, щоб не потрапляти йому на очі. Не любили в нас його злісного погляду з-під окулярів, яким він і тепер видивлявся праворуч і ліворуч, чи не знайде безладу, чи не трапиться якийсь винний.