Семюел Еліот Морісон у своїй книжці "Війна на двох океанах" на дев'яти сторінках написав про. це більше й докладніше, ніж Паркінс на двохстах п'ятдесяти семи.
Засинаючи, Мартін Бек думав про макарони з м'ясною підливою. І усвідомив, що чекає завтрашнього дня з якоюсь приємною надією.
А оскільки ця надія не мала під собою підстав, субота й неділя здалися йому нестерпно нудними. Впершеза багато років він не знаходив собі місця, йому здавалося, ніби його замкнуто в кімнаті. Він не зміг усидіти вдома і в неділю навіть прогулявся на катері до Марієфреда, але йому не полегшало. І надворі він мав таке почуття, ніби сидить замкнений. Щось у його житті грунтовно зіпсувалося, і він не хотів більше з цим миритися. Дивлячись на інших людей, Мартін Бек здогадувався, що багато з них опинилися в такому самому становищі, як він, але не усвідомлюють цього чи бояться усвідомити.
Під ранок у понеділок Мартін Бек знов їхав верхи. Гіто був схожий на .Карадіна й тримав у руках автоматичний пістолет сорок п'ятого калібру, а коли Мартін Бек виконав свій жертовний ритуал, до нього підійшла Рея Нільсен і спитала: "На якого біса ти це зробив?"
Прийшовши на роботу, він знов узявся до телефону.
І почав з онкологічної клініки. Йому довго довелося дзвонити, поки він отримав відповідь, яка не багато йому допомогла.
Сверд ліг до лікарні в понеділок шостого березня. Але другого ж таки дня його направили в інфекційний відділ седерської лікарні.
— Чому?
— На це тепер не. так легко відповісти,-— мовила секретарка, що нарешті знайшла в реєстраційних журналах прізвище Сверда.— Мабуть, був не наш хворий. Історії хвороби немає, тільки примітка, що він має направлення від приватного лікаря.
— Від якого саме?
— Якогось доктора Берглунда, терапевта. Ось я знайшла направлення, але нічого не можна прочитати, ви знаєте, як лікарі пишуть. І ксерокопія погана.
— Адреса також нерозбірлива?
— Адреса лікаря? Оденгатан, тридцять. [357]
— От бачите, щось таки прочитали,— сказав Мартіні Бек.
— Прочитала штамп,— коротко мовила секретарка. Автоматичний голос у апараті відповів, що доктор Берґлунд не приймає до п'ятнадцятого серпня.
Ну певне, зробив собі відпустку.
Але Мартін Бек не мав бажання чекати понад місяць, щоб довідатися, на що хворів Сверд.
Він подзвонив у Седер. У величезній седерській лікарні телефони були завжди зайняті, і він згаяв майже дві години, поки з'ясував, що Карл Едвін Сверд справді лежав в інфекційному відділенні у березні, а саме: з вівторка сьомого до суботи, вісімнадцятого, після чого, мабуть, його виписали додому.
Але з яким висновком: що він здоровий чи смертельно хворий?
На це запитання йому ніяк не щастило отримати від-йовідь: завідувач відділу був зайнятий і не міг підійти до телефону. Доведеться відкласти роботу й самому поїхати туди.
Мартін Бек узяв таксі і, поблукавши трохи по лікарні, знайшов потрібний коридор.
Ще через десять хвилин він опинився в кабінеті ліка-ряг, який повинен був знати все про стан здоров'я Карла Едвіна Сверда.
Це був чоловік років сорока, невисокий, волосся темне, очі непевного кольору — сіро-блакитні із зеленими і ясно-брунатними цяточками. Поки Мартін Бек шукав по кишенях сигарет, яких там не було, лікар надів окуляри в роговій оправі й заглибився в історію хвороби. Хвилин десять він читав мовчки, тоді зсунув окуляри на лоба, глянув на відвідувача й спитав:
— Ну, то що ви хотіли знати?
— Яка хвороба була в Сверда.
— Ніякої не було.
Хвилину Мартін Бек обмірковував цю трохи несподівану відповідь. Потім спитав:
— То чого він пролежав тут' майже два тижні?
— Одинадцять діб, якщо точно. Він пройшов усі обстеження. Були певні симптоми, а крім того, направлення від приватного лікаря.
— Від доктора Бергунда?
— Правильно. Пацієнт вважав, що він тяжко хворий. По-перше, тому, що мав на шиї дві гулі, а по-друге — що в животі в нього була пухлина. її можна було промацати пальцями, і, як часто буває в таких випадках, пацієнт вирішив, [358] що в нього рак. Він звернувся до приватного лікаря, а тому здалося, що це тривожні ознаки. Але приватні лікарі не мають відповідної апаратури, щоб у таких випадках поставити діагноз. Та й не завжди мають відповідну кваліфікацію. В цьому разі також поставлено хибний діагноз і послано пацієнта в онкологічну клініку. А там побачили, що він не пройшов ніяких обстежень, і перевели його до нас. Ну, й нам довелося грунтовно обстежити його, зробити багато аналізів.
— І висновок був який — що Сверд здоровий?
— Практично здоровий. Щодо ґуль на шиї, то ми його відразу заспокоїли. Бо то були звичайні, цілком £езпеч— . ні жировики. "Пухлина в животі вимагала докладнішої перевірки. Ми, між іншим, зробили загальну аортографію,ч рентген усіх органів травлення, біопсію печінки і...
— А що це таке?
— Біопсія печінки? Як просто сказати, то в бік пацієнта вводять трубочку і відділяють клаптик печінки. До речі, цей аналіз я сам робив. Потім той клаптик печінки посилають у лабораторію і там перевіряють на раков| клітини. Ну от, і в нього нічого не знайшли. Пухлина виявилась ізольованою кістою на колоні...
— Вибачте, на чому?
— На кишці. Одне слово, кіста. Нічого небезпечного, її можна було видалити хірургічним, способом, але ми вирішили, що немає потреби. Пацієнтові вона не заважала. Правда, він запевняв нас, що раніше йому часом дуже боліло, але ті болі мали явно психоматичний характер.
Лікар замовк, глянув на Мартіна Бека, як дивляться на дітей чи на безнадійно темних людей, і пояснив:
— Просто навіяні болі.
— Ви особисто спілкувалися з ним?
— Так. Кожного дня зустрічався, а коли він виписувався, в нас відбулася довга розмова.
— Як він поводився?
— Спершу на його поведінку впливала думка про тяжку хворобу. Він був переконаний, що в нього невилікований рак і що він скоро помре. Вважав, що проживе не більше як місяць.
— Власне, він не помилився,— сказав Мартін Бек.
— Справді? Потрапив під машину?
— Застрелений. А може, наклав на себе руки. Лікар скинув окуляри й задумливо протер їх полою халата.
— Друге припущення здається мені зовсім неймовірним,— сказав він. [359]
— Чому?
— Перед тим, як він виписався, я вже сказав, ми мали довгу розмову. У нього наче камінь з душі спав, коли він переконався, що здоровий. До того часу він ходив дуже пригнічений, а тоді зовсім змінився, повеселішав. Ми ще до кінця аналізів з'ясували, що біль його минає від легких ліків. Від таблеток, які, між нами кажучи, зовсім не заспокоюють болю.