— Готово, патроне…
— Зажди хвилинку…
І в сизому від тютюнового диму повітрі знову залунав "коток".
— Цілком можливо, що, повернувшись якось додому трохи раніше, ніж звичайно, він застав дочку у ваших обіймах. Певна річ, старий розгнівався, а в гніві він був страшний… Можливо, він показав вам на двері: "Іди, хлопче, куди бачиш…" Можливо, вдарив доньку…
— Це все ваші вигадки, — глузливо кинув Йєф.
— На вашому місці саме цієї вигадки я й дотримувався б… Бо тоді смерть Віллемса — майже нещасливий випадок…
— Це й був нещасливий випадок!
— Я сказав "майже"… Я навіть не кажу, що ви допомогли йому звалитися у воду… Адже він був п'яний, він хитався… Тієї ночі дощило? От бачите!.. Виходить, трап був до того ж слизький… Ваша провина в тому, що ви одразу ж не кинулися йому на поміч… Вона була б більша, коли б ви самі його штовхнули. Але це сталося два роки тому, і в поліцейському протоколі говориться не про вбивство, а про нещасний випадок…
— Чого ж тоді ви так силкуєтеся накинути це на мій карк?
— Я лише силкуюся розібратися… Уявімо тепер, що хтось був у цей час на березі і бачив, як ви штовхнули Віллемса в воду… Адже він міг посвідчити, що ви не одразу вскочили в шлюпку, а довгенько стояли на палубі, чекаючи, поки хазяїн захлинеться… І справді, чого ви мали перешкоджати його смерті?
— А Аннеке? Що ж, по-вашому, вона спокійно дивилася, як гине її батько?
— В такий пізній час вона могла вже спати… В усякому разі, чоловік, який вас бачив, бо ночував тоді під мостом Берсі, нічого не сказав поліції… Бродяги не люблять втручатися в чужі справи. Вони інакше дивляться на світ і в них свої уявлення про справедливість… Таким чином, невдовзі ви могли одружитися з Аннеке, і, оскільки на баржі одному впоратися важко, ви викликали брата… Нарешті ви були щасливі… Ваша мрія збулася — ви теж стали хазяїном, "босом", як ви кажете… У вас тепер була власна баржа, власний капітал… Відтоді ви ще не раз зупинялися в Парижі, але, я певен, ви більш ніколи не ошвартувалися біля мосту Берсі…
— Неправда, мосю… Я стояв там відтоді принаймні тричі.
— Авжеж! Після того, як переконалися, що бродяга там більш не ночує… Бродяги не люблять засиджуватися на одному місці. І от під мостом Марі ви впізнаєте свого старого знайомого… А він вас… І от я думаю…
Він удав, буцімто його осяйнула нова ідея.
— Що ви думаєте?
— Я думаю, чи не помітили ви його часом на набережній Рапе, коли Віллемса витягли з води… Авжеж! Ви не могли його не помітити… Він підійшов, але нічого не сказав… І от минулого понеділка, коли ви угледіли його на березі, вам здалося, що він міг пробовкатися про вашу справу… Не виключено, що він погрожував це зробити…
Комісар не йняв у це віри — це було так несхоже на Професора! Але в цю мить така версія була йому конче необхідна.
— І вам стало страшно… Що, як він і справді заговорить? І тоді ви подумали, що цього небажаного свідка можна легко позбутися… Майже у той самий спосіб, що й старого Віллемса…
— Виходить, це я кинув його у воду, чи як?
— Скажімо, штовхнули…
Йєф знову звівся на ноги, але зараз вигляд у нього спокійний, навіть рішучий.
— Ні, мосю, ви ніколи не присилуєте мене в цьому признатися. Все це брехня!
— Можливо, я в чомусь помилився. Скажіть…
— Я вже сказав.
— Що?
— Це записано чорним по білому у вашому протоколі.
— Ви сказали, що десь опівночі почули шум?
— Якщо сказав, значить, так воно й було.
— Ви також сказали, що двоє чоловіків — один із них у світлому плащі — вибігли в цей час з-під мосту в напрямку до червоної машини…
— Саме так, червоної…
— Отже, вони пробігли повз вашу баржу?
Ван Хутте навіть оком не повів. Мегре підвівся й відчинив двері.
— Заходьте, панове!
На порозі з'явилися страховий агент та його заїкуватий друг, що їх привіз Ляпуент, одірвавши від партії в белот. На Гійо був той самий плащ, що й у понеділок.
— Це вони приїздили в червоній машині?
— Не знаю… Одна річ бачити людей на темній набережній, інша — в кабінеті…
— Вони цілком відповідають тому, як ви їх змалювали.
Йєф невиразно мотнув головою.
— Вони справді були того вечора в порту Селестен. Месьє Гійо, скажіть, що ви там робили?
— Ми з'їхали по спуску до самого берега…
— А далеко цей спуск від мосту?
— Метрів за сто з гаком…
— Внизу ви зупинили машину?
— Еге ж, месьє.
— А далі?
— Далі ми вийшли з машини, підійшли до багажника й дістали собаку.
— Він був важкий?
— Ого! Важчий за мене — сімдесят два кіло! Місяців зо два тому я зважував його у м'ясника.
— Біля набережної стояла на причалі баржа?
— Так.
— Отже, ви взяли свій лантух і понесли його до мосту Марі?
Ардуен роззявив був рота, щоб заперечити, але тут, на щастя, його випередив страховий агент.
— Чого б це ми йшли до мосту Марі?
— Спитайте ось у цього добродія.
— Він бачив, як ми йшли до мосту?
— Ні, але він бачив, як ви поверталися звідти повз його баржу.
Друзі перезирнулися.
— Як же ми могли повертатися повз його баржу, якщо ми кинули лантух у воду, не доходячи до баржі?
— Ви чуєте, Йєф?
— Я вже чув ваші вигадки, тепер послухаю їхні вигадки… Прийде ще хтось — почуємо нові вигадки… Тільки не знаю, при чому тут я?
— Котра була година, месьє Гійо?
Тут Ардуен вирішив узяти реванш за тривалу мовчанку.
— Пі… пі…
— Пів на дванадцяту, — договорив Гійо. — За двадцять до дванадцятої ми вже сиділи в кафе на вулиці Тюрен.
— Зараз ви приїхали машиною? Червоний "Пежо"?
— Так, у мене машина червоного кольору, "Пежо чотириста три".
— І в номерному знаку є дві дев'ятки?
— Сім тисяч дев'ятсот сорок дев'ять, Л-Ф сімдесят п'ять. Якщо вам потрібні права…
— Пане ван Хутте, ви не бажаєте спуститися до двору й опізнати машину?
— Я бажаю, щоб мене одвезли до моєї родини.
— Як ви можете пояснити ці розбіжності в свідченнях?
— Пояснювати — ваша справа. Не моя.
— Ви знаєте, в чому ваша помилка?
— Моя помилка в тому, що я витяг із води цього голодранця.
— Ви робили це не з власної волі.
— Як це не з власної? Виходить, я лунатик! Як же інакше я міг би…
— Ви просто були змушені це зробити!.. Адже він кричав! Віллемс — той був спокійніший: од холодної води його, видно, схопили корчі… А тут вам не пощастило, хоча із обережності ви спочатку оглушили Професора… Ви були впевнені, що він мертвий і, в кожному разі, вже не вибереться з води… Уявляю, як вас засмутили його зойки! Тим більше, що їх почув ваш сусіда з "Пуату". Він бачив вас на палубу баржі, і ви знали, що він вас бачив… То ви й заходилися рятувати свою жертву…