Залізна п'ята

Страница 65 из 73

Джек Лондон

Голова перестала боліти, але я була зовсім знесилена тілом і душею. В автомобілі я горнулася до Ернеста і апатично стежила за солдатами, що намагалися вивести машину з міста. Бої точилися вже тільки де-не-де. Окремі райони ще були в руках наших товаришів, але їх оточили великі загони найманців. Революціонери опинилися в сотнях окремих пасток, і солдати штурмували їх одну по одній. Милосердя нікому не дарувалося, тому наші героїчно билися до останку{113}.

Коли ми наближалися до районів, де ще тривали бої, нас зупиняли і посилали в об'їзд. Одного разу нам довелося їхати дорогою, що пролягала по спалених кварталах. З обох боків наші товариші ще боролися, займаючи сильні позиції. Машина йшла серед страшенного гуркоту вибухів, насилу пробиваючись між руйновищ. Багато будинків ще горіло, воші надали, загороджуючи нам шлях цілими горами грузу. В тому лабіринті руїн ми просувалися дуже повільно.

Весь район славнозвісних чікагських різниць, разом з робітничим гетто, вигорів до решти. Далеко праворуч величезна хмара диму застилала небо. "Це горить містечко Пульмана, — сказав солдат-шофер, — чи те, що було колись містечком Пульмана, бо тепер воно геть зруйноване". На третій день повстання він ледве вибрався звідти із своєю машиною. "Це район найбільших боїв, — казав він, — на багатьох вулицях лежать такі гори трупів, що й не проїхати".

Об'їжджаючи повалену стіну якогось будинку в районі різниць, автомобіль спинився перед горою мертвих тіл. Вона нагадувала застиглу морську хвилю. Нам ясно стало, що тут відбулося. Коли юрба вийшла на перехрестя, її зблизька обстріляли кулемети з обох флангів. Але й солдати дістали своє. Видно, серед них вибухнула бомба, і тоді потік юрби, спинений, було, горою-хвилею власних трупів, перехлюпнувся через неї, мов жива й грізна піна— Солдати й раби лежали поряд, пошматовані, серед уламків автомобілів і кулеметів.

Раптом Ернест вискочив з машини. Йому впали в око знайомі плечі у сорочці з простого полотна й вінчик сивого волосся. Я не мала сили дивитись, і тільки коли вія повернувсь і ми вже від'їхали, Ернест схилився до мене й сказав:

— Єпіскоп Моргауз.

Незабаром ми виїхали за місто, і я востаннє озирнулась на вкрите димом небо. Здалеку долинув приглушений гуркіт вибуху. Я припала обличчям до Ернестових грудей і тихо заплакала. Ернест ласкаво обняв мене рукою.

— Цього разу нас розбито, люба моя, — сказав він, — але не назавжди. Це буде нам наука. Наша Справа повстане знову, сильна своїм досвідом і дисципліною.

Автомобіль під'їхав до станції, звідки ми мали вирушати на Нью-Йорк. Поки ми чекали на пероні свого поїзда, три поїзди, гуркочучи, пролетіли повз нас, на захід, на Чікаго. Вагони були напхані обідраними чорноробами, людьми з дна прірви.

— Женуть рабів відбудовувати Чікаго, — сказав Ернест, — бо в Чікаго всіх рабів знищено.

Розділ XXV

ТЕРОРИСТИ

Але весь розмір страшної поразки ми з Ернестом зрозуміли лише через кілька тижнів після повернення до Нью-Йорка. Це була правдива катастрофа. Нашу Справу потопили в крові. Повстання рабів та різанина відбулись у багатьох містах. Список жертв не мав кінця. По всій країні прокотилися масові страти. Гори й ліси були переповнені втікачами, оголошеними поза законом. На них полювали, як на диких звірів. Наші криївки не могли вмістити всіх, хто потребував притулку. Багато сховищ було викрито шпигунами Залізної П'яти і розгромлено її солдатами.

Багато наших товаришів з розпачу та з жадоби помсти перейшли до тактики терору. Виникло безліч терористичних організацій, незалежних від нас, і вони завдали нам чималого клопоту{114}. Не знаючи, як інакше відплатити ворогові, вони тільки легковажно жертвували своїм життям, часто плутаючи наші плани і заважаючи нашій організаційній роботі.

А серед усього цього незворушно й розважливо діяла Залізна П'ята, перетрушуючи всю країну та всі суспільні кола у розшуках наших товаришів, пересіюючи військо найманців, робітничі касти й усі свої таємні служби, безжально й спокійно караючи, мовчки терплячи нашу помсту і заповнюючи прогалини у своїх лавах, щойно вони утворювались. І вряд із тим Ернест та інші робітничі вожді невтомно працювали над перебудовою сил Революції. Всю велич їхньої праці можна збагнути лише беручи до…{115}

Коментарі

20

Одна з наймоторошніших сторінок в історії людства — це визиск дітей і жінок на англійських фабриках у другій половині XVIII ст. християнської ери. В такому індустріальному пеклі створювалися найпишніші маєтності тих часів.

21

Евергард міг би навести ще яскравіші приклади відвертого захисту рабовласництва церквою в роки перед так званою "громадянською війною". Ось кілька прикладів з документів тих часів. У 1.835 році Всеамериканський собор пресвітеріанської церкви постановив, що "рабство визнається як Старим, так і Новим завітом і не засуджується волею божою". У тому ж році Чарльстонська асоціація баптистів проголосила, що "право власників володіти часом своїх рабів прямо визнав творець усього сущого, бо він своєю волею надає право на володіння, кому забажає". Преподобний Е. Д. Сімон, доктор богослов'я і професор Рендольф-Меконського методистського коледжу в штаті Вірджинії, писав: "Тексти святого письма недвозначно потверджують право на володіння рабами разом з усіма наслідками, які випливають із цього права. Право купівлі й продажу рабів установлюється цілком ясно. Всюди — чи то звернемось ми до давньоєврейського права, встановленого самим господом, чи взагалі до звичаїв та практики всіх часів і народів, чи до настанов Нового завіту і його моральних норм — ми доходимо висновку, що рабство не є неморальним. Оскільки встановлено, що перших африканських рабів, завезених до Америки, було продано в рабство згідно з законом, право утримувати у рабстві їхніх нащадків незаперечне. Таким чином, ми бачимо, що рабство в Америці засноване на праві".

Не диво, що на яке покоління пізніш церква співала ту саму пісню про капіталістичну власність. У великому книгосховищі в Асгарді є книжка під назвою "Спроби тлумачення" Генрі Ван-Дейка. Цю книжку було видано 1905 року християнської ери. Скільки можна судити, той Ван-Дейк був священик. Книжка ця — яскравий приклад того, що Евергард назвав би буржуазним мисленням. Зверніть увагу на подібність наведеного вище твердження Чарльстонської асоціації баптистів до твердження Ван-Дейка через сімдесят років: "Біблія вчить, що бог — власник світу. Він наділяє кожну людину згідно зі своєю власного волею, у відповідності з загальними законами".