Розділ V
ФІЛОМАТИ[24]
Ернест часто бував у нас. І принаджували його не лише товариство мого батька та дискусії з нашими гостями. Вже тоді я тішила себе думкою, що приходить він почасти й задля мене. Незабаром я переконалася, що здогади мої слушні. Ернест не був схожий на звичайного закоханця; його погляд і потиск руки стали ще твердіші, якщо це лишень було можливо, а німий запит, що засвітився в його очах, іще як ми побачились уперше, ставав щодалі владніший.
Перше моє враження від Ернеста було не дуже сприятливе. А потім я відчула, що мене тягне до цієї людини. Далі різкість його наскоків на мій клас відштовхнула мене. Але переконавшися, що в словах Ернестових не було наклепу і що його жорстокі й гіркі звинувачення правдиві, я знову потяглась до нього. Незабаром я вже слухала його мов оракула. Зірвавши переді мною машкару з лиця суспільства, Ернест показав мені правду життя, — таку ж непривабливу, як і незаперечну.
Я вже сказала, що Ернест не був схожий на звичайного закоханця. Чи можливо, щоб дівчина, доживши до двадцяти чотирьох років в університетському місті, не мала ніякого досвіду в сердечних справах? І до мене залицялися безвусі студенти й сиві професори, спортсмени, зірки футбола. Але ніхто з них не виявляв свого кохання так, як Ернест. Я й незчулася, як опинялась у його обіймах, уста його припали до моїх, і я не могла ні протестувати, ні опиратись. Перед його щирістю звичайна дівоча соромливість здавалася б смішна. Він скорив мене своїм-чудовно-непереможним поривом. Ернест не освідчувався словами. Він схопив мене в обійми і поцілував, і це означало, що ми повинні одружитися й годі про те сперечатись. Засперечалися ми — та й то лише згодом — тільки за те, коли ж саме нам одружитися.
Це була така нечувана річ, що мені віри не йнялося. І все ж, за Ернестовим критерієм істини, "з того вийшло діло". Я звірила на нього своє життя, і мій вибір був щасливий. Але в перші дні нашого кохання я часто боялася за своє майбутнє. Так шалено, бурхливо виявлялось Ернестове почуття, що я мимохіть думала, чи не буде воно таке яг скороминуще. Та це даремно. Жодна жінка в світі не мала чоловіка відданішого й ніжнішого. Шаленство й ніжність поєднувались в Ернесті так само дивно, як невимушеність і смішна вайлуватість у його рухах. О, та чарівна вайлуватість! Він ніколи не міг позбутися її. Щоразу, бачивши його в нашій вітальні, мені набігала думка про обережного буйвола в крамниці посуду{35}.
Скоро розвіялися й останні мої сумніви, чи справді я його кохаю, — сумніви радше підсвідомі. Розвіялись вони того вечора, коли в Клубі філоматів Ернест учинив справжній погром хазяям міста в їхньому власному лігві. Клуб філоматів був найаристократичніший на всьому тихоокеанському узбережжі. Заснувала його міс Брентвуд, неймовірно багата стара панна, якій клуб заступав і чоловіка, і дітей, і хатнього песика. Члени клубу могли бути лише найбагатші городяни і найтвердолобіші з найбагатших. Ну, і звісно, дехто з учених, аби надати клубові інтелігентного тону.
Постійного приміщення Клуб філоматів не мав. То був клуб не такого типу. Раз на місяць його члени збиралися в домі котрогось із них, щоб прослухати чергову доповідь. Лекторам здебільшого — хоч і не завжди — платили. Скажімо, коли якийсь нью-йоркський хімік робив нове відкриття в царині, пов'язаній з радієм, йому не лише оплачували дорогу через весь континент, а по-царському винагороджували й за саму лекцію. Іноді запрошували мандрівників, дослідників полярних країн, видатних письменників та митців. Сторонніх людей на збори клубу не допускалося, бо філомати не бажали, щоб їхні дискусії потрапляли до газет. Тому визначні діячі мали тут змогу висловлюватися цілком відверто — і часом із тієї змоги користалися.
Переді мною лежить зім'ятий лист, що його Ернест написав мені двадцять років тому; я списую з нього ось ці рядки:
"Твій батько — член Клубу філоматів, отже, ти маєш право входу на їхні збори. Приходь у вівторок увечері. Обіцяю, що не пошкодуєш. Твої недавні спроби розворушити наших володарів не вдалися. Приходь, побачиш, як розторсаю їх я. Вони в мене по-вовчому загарчать. Тобі вдалося лише зачепити їхнє сумління. Від такого вони завше відбуваються зверхньою позою. Але я зачеплю їхні гаманці. Це збурить їхні примітивні натури до дна. Приходь, побачиш печерних людей у фраках, що гарчатимуть і гризтимуться за кістку. Обіцяю тобі величезний котячий концерт і повчальну демонстрацію справжньої натури цих хижих звірів.
Вони запросили мене, щоб розірвати на шматки. Це ідея міс Брентвуд. Вона ненароком прохопилася, коли запрошувала мене виступити в них на зборах. Вона й раніше вже влаштовувала їм такі розваги, і тепер вони заздалегідь тішаться, сподіваючись побачити якогось довірливого й наївного реформіста. Міс Брентвуд гадає, що я м'який, хоч коники ліпи, і тупий та лагідний, як теля. Не відмагаюся, що я сам допоміг їй скласти таке враження про мене. Спершу вона всіляко випитувала мене і нарешті впевнилася, що я зовсім плохута. За виступ я одержу солідну суму двісті п'ятдесят доларів — як і слід людині, що, попри свій радикалізм, все ж як-не-як виставлялася колись кандидатом на губернатора штату. Мені доведеться навіть надягти фрак. Це — обов'язково. До речі, я ніколи зроду ще не надягав його. Треба буде десь позичити. Але я ще й не на таке згоден задля нагоди добратися до цих філоматів".
Того вечора клуб обрав для зборів дім Пертонвейтів. У великій залі поставили додаткові стільці, бо послухати Ернеста зібралося чоловік двісті. То був справжній цвіт нашого товариства. Я розважалась, вираховуючи, які багатства вони репрезентують; виходило кількасот мільйонів. Але власники тих мільйонів були не багатії-ледарі, а люди діла, що брали якнайактивнішу участь у промисловому та політичному житті.
Всі вже сиділи на своїх місцях, коли міс Брентвуд увела Ернеста. Всі зразу пооберталися до нього. Широкоплечий, з величною поставою голови, Ернест був прекрасний. І все я бачила ту ледве помітну незграбність у його рухах! Мені здається, що й за саме те можна було в нього закохатися. Велика радість пойняла мене.