— Ліснеризувати? — насупився я. — А що це таке?
— Ти напевно знаєш. Це проста повсякденна людська дія.
— Певно, я знаю її під іншою назвою. Поясни.
— Добре. Ліснеризувати — це... — Він раптом замовк. — Що?
— Він тут! Транг!
Я притулився до стіни. Мені здалося, що в кутку злегка заворушився пил, але, можливо, це лише гра уяви та перенапруження нервів.
— Дерг! — заволав я. — Ти де? Що треба робити?
І раптом я почув лемент і звук, який ні з чим не можна переплутати — звук щелеп, що зімкнулися.
— Я загинув! — скрикнув дерг.
— Що треба робити? — знову вигукнув я.
Почувся жахливий хрускіт працюючих зубів. І дуже слабкий голос дерга:
— Не ліснеризувати!
Потім запала тиша.
Тому я зараз сиджу вдома і нікуди не виходжу. Наступного тижня в Бірмі розіб'ється літак, але це ніяк не вплине на мене тут, у Нью-Йорку. І фиги теж не зможуть заподіяти мені шкоди — адже дверцята моїх шаф щільно зачинені.
Найбільшою проблемою є ліснеризування. Мені не можна ліснеризувати. У жодному разі не можна. Якщо я зможу уникнути ліснеризування, усе минеться і об'єктом полювання стане хтось інший. Так має бути! Треба лише перечекати.
Проблема в тому, що я не маю анінайменшого уявлення, чим може виявитися це ліснеризування. Дерг казав, що це звичайна людська дія. Отож увесь цей час я уникаю майже всіх дій, яких тільки можу.
Я трохи задрімав, і нічого не трапилося. Отже, це не ліснеризування. Я вийшов на вулицю, купив їжі, заплатив за неї, приготував і поїв. Це теж не ліснеризування. Я пишу цю розповідь. І це теж не ліснеризування.
Коли-небудь усе минеться.
Треба трохи поспати. Здається, застуда посилюється. Свербить у носі, хочеться чхну