Внаслідок нижчої стадії суспільно-політичного розвитку, цей на-ціоналізм народжений поза західним світом, знайшов свій вияв перед-усім у сфері культури. Спочатку це була мрія та надія вчених і по-етів, що не мала підтримки з боку громадської думки — така думка ще й не існувала, її вчені й поети намагалися створити; це було ризикова-не починання скоріше в освіті та пропаганді, ніж у політиці та вряду-ванні. Разом з тим як новонароджений націоналізм, так і весь модер-ний суспільний та інтелектуальний розвиток поза межами Західної Європи перебував під впливом Заходу, який тривалий час залишався і вчителем, і взірцем. І все ж, сама ця залежність від Заходу часто уражала гордість національної освіченої верстви, як тільки ця вер-ства починала розвивати свій власний націоналізм; вона, зрештою, опинялася в опозиції до "чужої" моделі та її ліберально-раціоналістич-ного світогляду.
Будь-який новий націоналізм, отримавши свій початковий по-штовх з культурного контакту з якимось давнішим націоналізмом, шукав свого виправдання та своєї особливості у спадщині свого влас-ного минулого й підносив первісні, давні витоки та своєрідність своїх традицій — на противагу західному раціоналізму та універсальним стандартам. Націоналізм на Заході поставав у зусиллях побудувати націю з огляду на політичну реальність та боротьбу сучасності без занадто емоційного ставлення до минулого; націоналісти Централь-ної та Східної Європи часто створювали ідеальну батьківщину з міфів минулого та мрій майбутнього — пов'язану тісно з минулим і позбав-лену будь-яких прямих зв'язків з сучасністю — зі сподіванням, що вона колись стане політичною реальністю. Отож, їм було вільно прикра-шати її ознаками, за здійснення яких вони не несли безпосередньої відпо-відальності, але які впливали на появу в нації, що виникала, свого власного бажаного образу та своєї "місії". Якщо західний націоналізм був у своїх витоках пов'язаний з концепцією індивідуальної свободи та раціонального космополітизму XVIII століття, пізніший націоналізм Центральної та Східної Європи і Азії легко набував протилежного розвитку. Цьому новому націоналізму, залежному від зовнішніх впливів і водночас опозиційному їм та невкоріненому у політичній та суспільній реальності, бракувало впевненості у собі; свій комплекс неповноцінності він часто компенсував самозвеличуванням та над-мірною самовпевненістю; власний націоналізм видавався націоналі-стам Німеччини, Росії або Індії чимось незмірно глибшим, ніж націо-налізм Заходу, а тому багатшим у своїх проблемах та можливостях. Постійний пошук значення німецького, російського, індійського на-ціоналізму, роздуми щодо "душі" або "місії" нації, нескінченні обго-ворення відношення власного націоналізму до західного — все це ста-ло характерною особливістю цієї нової форми націоналізму.
Націоналізм на Заході ґрунтувався на нації, яка була витвором суспільних та політичних чинників; націоналізм у Німеччині ґрунту-вався не на раціональній суспільній концепції, а на "природній" ре-альності спільноти, яка тримається разом не з волі її членів чи обов'яз-ком, впровадженим контрактом, а традиційними родинними зв'язка-ми та статусом членів. Німецький націоналізм замінив раціональну правову концепцію "громадянства" на незрівнянно менш визначену концепцію "folk", яка була спершу відкрита німецькими гуманіста-ми, а пізніше розвинена Гердером і німецькими романтиками. Цей [німецький націоналізм] набагато легше підкорявся волі уяви та емоцій. Він, здавалося, був закорінений у темних глибинах первісних часів та проростав крізь тисячі прихованих каналів підсвідомого розвитку, не пронизаний світлом раціональних політичних ідей, а захований в містичному лоні народу, що робило його близьким до первинних сил природи. Ця різниця у концепції нації та націоналізму була історичним наслідком різниці впливу, який мали Відродження та Реформація в Німеччині та в інших країнах Західної Європи.
На Заході Відродження та Реформація створили нове суспільство, в якому середній клас і світська освіта отримали значну перевагу, а універсалістське та імперське римське поняття середньовічного світу було відкинуто не лише на практиці, а й у теорії. Однак у Центральній та Східній Європі ця середньовічна ідея світової імперії зали-шилася і, спираючись на дослідження давнини, здобула навіть нову силу — нереальну, але захоплюючу силу примарного світу. Відродження та Реформація не змінили політичний і суспільний лад у Німеччині так глибоко, як це вони зробили в інших країнах Заходу; вони відбулися як суто науково-теологічні явища. А далі на схід вони не проникли зовсім — на Росію та Близький Схід вони не вплинули. Таким чином, старі розбіжності між Західною та Східною імперіями ще поглибилися.
Примітки
1. Zangwill I. The Principle of Nationalities. — Watts: London, 1917. — C. 39. Макс Вебер визначає (loc. cit.) націю як "спільні зв'язки почуттів, адекватне ви-раження яких — це власна держава, і які через цю обставину намагаються таку державу створити". Див. також: Zimmern A. E. Nationality and Government, and Other Wartime Essays. — Chatto & Windus: London, 1918. — C. 52.