Далi театр-атракцiон А. Мянковського анонсує гастролi знаменитої Бархатної маски (вiдомої в Росiї оперної спiвачки, виконавицi побутових пiсень). Зверх програми — гастроль улюбленця глядачiв вiдомого комiка Живого Дурашкiна.
Про рiзнi магазини мануфактури, ковбас, ювелiрних виробiв, дамських причандалiв рiзних я вже й не кажу, їх було понатикано на Хрещатику на кожному кроцi. До того ж деякi з них були з порожнiми вiтринами — мабуть, прогорiли вже.
Про те, що комерсанти прогорали на Хрещатику часто, я особливо зрозумiв, коли ми повернули на вулицю Карла Маркса (Миколаївську по-тодiшньому).
Тут майже на кожному будинку були вивiски страхових контор.
"Страхове товариство "Волга".
"Страхове товариство "Якiр".
"Височайше затверджене генеральне страхове товариство".
"Росiйський Лойд. Страхове товариство, засноване в 1870 р."
"Страхове товариство "Саламандра" i т. д. i т. п.
I от за готелем "Континенталь", там, де тепер кiнотеатр "Україна", побачив я нарештi цирк, або "Гiппо-палас", як назвав його вiдомий київський дресирувальник коней II. С. Крутиков, який побудував його (гiппос по-грецькому кiнь).
Пiвколом здиблювався угорi фасад з шiстьма величезними вiкнами i кiлькома дверима.
Ще йдучи Хрещатиком, коли минали вулицю Фундуклеївську, Стороженко зiтхнув i, вказавши на будинок по Фундуклеївськiй метрiв за сто вiд рогу, промовив:
— Отут я починав своє циркове життя. Акробатом. У цирку Соббота. Тепер тут театр Бергоньє.
Я з цiкавiстю глянув на непоказний будинок i згадав, що нинi на цьому мiсцi — Київський театр росiйської драми iменi Лесi Українки.
— Скiльки я пережив тут щасливих хвилин,— вiв далi Стороженко.— Першi успiхи, першi оплески, перше визнання публiки... I першi цирковi пригоди. Пам'ятаю, у фокусника Маргареттi зiпсувався реквiзит,— у шафi, де мала зникати асистентка, задня стiнка одвалилася, i всi побачили, як там сидить, зiгнувшися, бiдна дiвчина... А втiм, у "Гiппо-паласi" теж нещодавно, тижнiв три тому, сталася пригода пiд час гастролей Володимира Дурова, коли вiн показував велику циркову виставу "Вiйна гусей, качок, пiвнiв i мавп зi свиньми", у якiй брали участь понад чотириста тварин. Там був штурм i бомбардування фортецi, вибух поїзда та iнше. Так от, пiд час репетицiї о п'ятiй годинi дня мавпи вибiгли з арени в коридор, сходами спустилися на перший поверх, де було кондитерське вiддiлення Ферахзаде. Прикажчик, перелякавшись, утiк, а мавпи почали таке виробляти у кондитерськiй, що й переказати не можна; геть порозкидали тiстечка, печиво, а тодi заходилися бити й трощити пляшки з лимонадом. Дуров ледве-ледве їх угамував.
Все це Стороженко весело розповiдав Чаковi по дорозi, а тепер, пiдiйшовши до "Гiппо-паласу", враз чогось спохмурнiв, знiтився, нерiшуче затупцяв на мiсцi.
Менi здалося, що вiн чогось не наважувався зайти в цирк, чогось вагався.
— О! — раптом сказав вiн, наче йому несподiвано спала на думку генiальна iдея.— Ви знаєте, друже мiй дорогий, ми з вами зараз зайдемо ще до одного майстра. Потрясаючого майстра. На хвилину. Якщо вже показувати номер, то треба, щоб було ефектно. Правда?
— Правда,— охоче погодився Чак. Вiн розумiв хвилювання колишнього клоуна i спiвчував йому.
— Це зовсiм близько. На Лютеранськiй, унизу. Пройдемо трохи Мерингiвеькою i все,— Стороженко наче вибачився перед Чаком.
Вони звернули на вулицю проти цирку.
Я її одразу впiзнав. Це ж вулиця iменi Заньковецької! Майже всi будинки тi ж самi, що були й тодi. Хiба що крiм одного, у глибинi, проти вулички, котра веде до театру Соловцова (тобто iменi Iвана Франка).
Саме на цей будинок i вказав Стороженко Чаковi, коли вони минали його.
— Отут я теж трохи працював. В естрадному театрi "Аполло". У трупi Марморiнi. "Живi скульптури". Зевсом був, Громовержцем,— гiрко усмiхнувся вiн. — А потiм хазяїн вигнав мене. За те, що я заступився за бiдну дiвчинку з кордебалету, яку вiн переслiдував. "I полетiв божественний Зевес в брудну калюжу з голубих небес..."
Вони вийшли на Лютеранську (тепер це вулиця Енгельса) i, перетнувши її, наблизились до шостого номера. Це вiдомий тепер у Києвi будинок. На ньому прикрiплена меморiальна дошка, бо тут жив у 1914 роцi великий пролетарський письменник Максим Горький.
А тодi у розцяцькованiй вiтринi першого поверху привертав увагу яскравий рекламний щит:
"Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова.
Кращi в Росiї фейєрверки.
Перше в Росiї виробництво витончених паперових виробiв для котильйону.
Ордени, тури, шапочки, вiяла, паперовi квiти, конфеттi, серпантин, гiрлянди для прикрашання залiв i т. д. i т. п.
Моделi всiх новинок, що з'являються за кордоном, негайно одержуються мною, тому моє виробництво нiколи не вiдстає вiд закордонних фабрик.
Цiни поза всякою конкуренцiєю, оскiльки все робиться на мiсцi".
Поки я читав цю рекламу, Стороженко i Чак уже вiдчинили дверi i зайшли в лабораторiю. Я ледве встиг ускочити, щоб дверi не зачинилися зовсiм.
Пiротехнiчна лабораторiя Ф. I. Смирнова мала надзвичайний химерно-святковий вигляд. Зi стелi звисали барвистi рiзноколiрнi паперовi гiрлянди, всi стiни були завiшанi найрiзноманiтнiшими паперовими квiтами й дуже схожими на живi, i якимись казковими, яких, мабуть, i в природi нема.
За величезним столом, на якому височiли купи кольорового паперу, спiралi дроту i безлiч якогось причандалля, сидiв дуже гарний сивий чоловiк з несподiвано чорними бровами i чорними, по-молодецькому закрученими догори вусиками, у бiлiй накрохмаленiй сорочцi, з краваткою-метеликом. Вiн був зовсiм не схожий на майстра.
Побачивши Стороженка, Смирнов пiдхопився, радiсно усмiхаючись.
— О! Кого я бачу! Салют на честь дорогого гостя! — Вiн схопив зi столу величезну картонну "цукерку", за щось смикнув, i "цукерка" оглушливо вибухнула, викидаючи в повiтря хмару конфеттi, яке барвистим снiгом посипалося на голови Стороженка i Чака.
Потiм Смирнов швидко пiдiйшов до Стороженка i поривчасто обняв його:
— Здрастуй, дорогий П'єр!
— Здрастуй, Федоре Iвановичу, здрастуй!
— Де ж це ти пропадав? Чого зник? Чого не з'являвся?.. Ну, як справи? Як...— Смирнов швидким поглядом окинув благенький латаний костюм Стороженка i враз спохмурнiв. — Ех! Ну що ж ти... Ну хiба ж так можна? Ну...