Повертатися до нього не довелося.
Ще один зачинений люк виявили під тонким шаром криги в кілометрі від корабля. Затим знайшли третій. Далі товщина льоду збільшувалася, і тому пошуки люків довелося припинити. Але люки були і там.
Вони стояли біля третього люка. Бауер підготував бур. Бурити треба було дуже обережно. Перш за все, слід було дізнатися, чи є в тунелі тиск. Якщо в них повітря, можна згубити... ну, якщо не істот, яких там могло і не бути, то те, що від них залишилося. Крайтон, між тим, відлетів убік, щоб обстежити останню ділянку базальту.
Там він і знайшов відчинений люк.
Чомусь базальтова кришка провалилася всередину тунелю, що виходив на поверхню, і застрягла під кутом у вертикальній шахті. У шпару набився лід. Крайтону стало сумно. Десь у глибині душі він хотів вірити, що в ядрі комети ховаються живі істоти. Тепер стало ясно, що там давно вже нікого немає.
Вони швидко розплавили кригу і базальтову кришку. Потім зістрибнули, вірніше, злетіли вниз, у тунель.
Тунель був прямий, круглий, його чорні стіни були ретельно відшліфовані і похмуро відбивали світло ліхтарів. Ледь завертаючи праворуч, тунель вів углиб ядра.
— Вони були трохи нижчі за нас зростом, — сказав неголосно Крайтон, немов боявся потривожити господарів.
— Еге ж, — погодився Бауер, вмикаючи кінокамеру.
Через декілька метрів вони зупинилися. Бауер вирішив узяти зразок облицювання тунелю. Облицювання було таким твердим, що тричі довелося змінити свердло бура. Нарешті в стіні утворилася невелика западина.
— Базальт проаналізуємо на кораблі, — сказав Бауер. — Але гадаю, що вони працювали відносно просто. Спресовували базальт під великим тиском.
Крайтон кивнув. Він увімкнув ракетний ранець і полетів далі. Тунель одноманітно і нескінченно розгортався назустріч. На перетині з іншим, точнісінько таким самим тунелем він зупинився і почекав Бауера.
— Навіщо? — запитав він. — Навіщо вони це робили?
Бауер знизав плечима, наскільки це можливо в скафандрі.
— Ми пролетіли метрів двісті — тут ні дверей, ні кімнати. Один тунель, другий тунель.
— Під нами теж тунель... — сказав Бауер.
Через двадцять хвилин, декількома рівнями нижче, вони знов зупинилися.
— Цього не може бути, — сказав Крайтон. — У всьому має бути сенс. А який може бути сенс у тому, щоб порізати цю брилу базальту тунелями і більше нічого не залишити нам.
— Сенс є, — буркнув Бауер. — Біда в тому, що ми не можемо його втямити.
— Не втямимо?
— Закинь нас зараз до стародавніх майя або ацтеків. Ти гадаєш, нам були б зрозумілі всі їхні дії, логіка їх учинків? Тут же інша цивілізація, що зникла невідомо скільки мільйонів років тому, зародилася невідомо в скількох парсеках від нашої Землі...
— А якщо це шахти? — запитав Крайтон.
— Навіщо? Щоб добувати базальт з базальтового шматка?
— А якщо тут були алмази?
— У базальтах не буває алмазів.
Тунель попереду розширився. Це було вже різноманітністю. Бауер знову ввімкнув кінокамеру. Від широкого тунелю відходили в різні боки декілька вузьких ходів. Передчуття чогось нового, розгадки або хоч б натяку на розгадку охопило Крайтона. Він обігнав Гліба, і... тунель обірвався. Просто перед ними була стіна льоду.
— Ну от, — сказав Бауер. — Вихід закритий.
— Він колись продовжувався далі?
— Без сумніву. Можливо, катаклізм, що погубив планету, відірвав від неї цей шматок, а все решта лишилося невідомо де...
І саме тут, під крижаною стіною, Крайтон побачив перший предмет, що стосувався мешканців чи будівельників тунелів, — увігнутий шматок металу сантиметрів шістдесят завдовжки, завширшки — двадцять.
— Схоже на сегмент труби, — сказав Бауер. Він трохи зачекав. — Ну, а зараз нам час повертатися. Боюся, що, коли вони йшли звідси, все ретельно підчистили, щоб ми ні про що не здогадалися.
— Хитруни, — зітхнув Крайтон і кинув погляд на екран гравітометра.
Невідомо, що змусило його зробити це — можливо, слова Бауера: "Ну, а зараз нам час повертатися".
У мережі жовтих смужок-тунелів на екрані світилося коло. Близько, метрах у двадцяти від них, була якась куляста порожнина.
Тунель, що підводив до неї, закінчувався базальтовим люком. Вони розкрили його і опинилися всередині дивної сфери, вся поверхня якої складалася з гігантських стільників, закритих кришками. Втім, ні, деякі соти були відкриті. У них не було нічого.
— Як сонячні батареї, — сказав Крайтон. — Можливо, це енергоцентр?
— Та ні, все простіше, — утомлено відгукнувся Бауер. — Ми з тобою опинилися в полоні омани. Антропоморфної.
— Не зрозумів.
— Ми втовкмачили собі в голови, що зіткнулися з чужою цивілізацією. Високою...
Бауер підійшов до закритої комірки, підчепив кришку буром.
У комірці вони побачили метрову личинку. Бауер доторкнувся до її покриву, і личинка розсипалася на порох.
— От і все, — зітхнув Гліб.
Крайтон пригадав шматок "металу" в тунелі. Тепер було ясно, що це уламок покриву дорослої істоти — інопланетного хробака, мурахи? — що пробивала нескінченні ходи в своєму мурашнику...
— Ну що ж, — сказав Крайтон. — найнесподіваніший результат завжди кращий, аніж загадка. Аніж відсутність результату. Хай тепер учені розбираються в тому, що ми знайшли на Химері.
© ЮНЫЙ ТЕХНИК.— 1979.— № 9.
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.