Осьде церква, от сад, онде будинок… Я з будинку їду…
Маруся
Ньо!
Пан
Чи я живий, чи вже вмер? Де се я? Що я таке єсть?
Маруся
Ньо!
Пан
Се Маруся. Гвалт! Ти… куди ти мене везеш, чи в пекло, чи що?
Маруся
Додому.
Пан
Як додому? Ой-ой-ой! (Скочив). Як се я тут опинився? Ти мене вкрала, чи що?
Маруся
Ти мені сам оддав себе.
Пан
Як?
Маруся
Чи ти тямиш, що ти мені казав?
Пан
Я тобі велів з мого двору убиратись!
Маруся
А з якою умовою? З тим, щоб я узяла з твого дому, що мені найкраще.
Пан
Ну?
Маруся
А мені кращого нічого нема у твоїм домі над тебе: я тебе полюбила. Ти мені казав, щоб я узяла, що мені є кращого й милішого; отже я узяла тебе та й везу.
Пан
Ах, біси твоєму батькові! Що се таке? Хіба ж оце ти від мене й не відв’яжешся?
Маруся
І, цього вже й не думай! Хоч що хоч роби, а я таки від тебе не одчеплюсь! Се вже й гадки не покладай! Бач, вигнав мене, так я тебе самого з господи повезла.
Пан
Ну нічого робить! Мабуть, така моя доля! Та правда: казав же купець, що десь пан оженивсь на простій, се, мабуть, трапляється!
Маруся
Іще б то!
Пан
Так поїдем же, коли так, додому, і от тобі хрест святий перед церквою… не буду вже ні кричать, ні виганяти тебе… Таки так заплющу очі та й на світ не дивитимусь. Роби, що знаєш. Во всім твоя воля!
Маруся
Ну! от бачиш? Отак би й давно! Отепер і розумний став!
Пан сів на віз. Маруся повернула кобилу, і поїхали назад у будинок.
***** Подається за виданням: Костомаров М.І. Твори в двох томах. – К.: Дніпро, 1990 р., т. 1, с. 330 – 350.