Хома та Ярема, попихаючи один одного, відчиняють двері на ганок. Пан з Марусею вийшли та й сіли.
Пан
Ну гляди ж: один раз, та й тільки; а то як станеш мене перебивать, так вижену геть.
Маруся
(на Хому та Ярему)
Ви чого тут стоїте, шолопаї? Гетьте! Вам тут не місце…
Хома та Ярема пішли.
Пан
Навіщо ти їх прогнала? Не хочу, єй-Богу, не хочу! Що се таке? Ти командуєш у мене?
(Скочив).
Маруся.
Сідай, сідай! Люди сміються.
Пан сідає.
1-й мужик
Ізнов ми до вашої милості. Розсудіть, пожайлуста.
2-й мужик
Зробіть панську ласку, розсудіть.
Пан
Ну, люди добрі… От цілий тиждень все думаю, як би вас розсудить… Просіть лишень тепер молоду пані.
1-й мужик
Буде ваша ласка, Мар’я Ивановна!
2-й мужик
Пожалуста, судариня.
Маруся
А що там у вас таке?
1-й мужик
Знайшли ми, судариня, сокиру удвох та ніяк не поділимось. Я кажу, що я знайшов, а він каже, що він. Я іменно знаю, що я! Так що ж будеш робить! Лізе та й лізе: моя, каже, сокира; я, каже, уперед угледів. Розсудіть нас, пані.
2-й мужик
Єй-Богу, неправда! Отже, нехай мене злидні поб’ють, коли се правда! Йдемо ми по луці – лежить сокира. Я й кажу: "Дивись, Іване, сокира". А він каже: "Де, Пархоме?" А я кажу: "Ондечки". Та й пішов за нею, а він попереду забіг та й ухопив. Оце й та сокира – у Олексія була вона – ось подивіться: от вона та сама.
Маруся
А що тобі робить сокирою?
2-й мужик
Обіддя набивати.
Маруся
А тобі?
1-й мужик
Я хотів був попрохати в пана поїхать у ліс коляк нарубати: тин розвалився.
Маруся
Зніміть з топорища сокиру. Тобі (2-му мужикові) на сокиру, а тобі ( 1-му мужикові) на топорище.
1-й мужик
Як же се так, пані?
Маруся
Ні півслова! Розсудила? Ідіть же собі геть!
Іще два мужики прийшли.
1-й мужик
Розсудіть же й нас, паніматко.
Маруся
А об чім?
Пан
Я вас розсуджу. Марусю, тобі казав: не смій уступатись, як я стану судить та рядить; я на те пан.
Маруся
А я на те пані! Ну та яке мені діло! Судіть, коли хочете, й самі. Ваші люди – ваша й воля.
Пан
Чого ви?
1-й мужик
Ночували ми, пане, оту ніч у полі, та знаєте, поїхали так не знать як: моя кобила, його віз та віжки. От лягли ми й поснули. Коли прокинулись уранці, дивимось, аж біля кобили лошатко стоїть. Я й кажу: "Моя кобила привела лоша!" А він каже: "Ні, мій віз привів".
Пан
Трудне ваше діло! Не знаю, як і розсудить. Знаєте що? От що! Приходьте ви завтра увечері; я подумаю і розсуджу вас.
Маруся
А чого тут іще до завтрього тягнути? Ви, пане, їх розсудіть.
Пан
(подумавши трохи)
От що! Ти кажеш, твоя кобила привела лоша?
1-й мужик
Кобила, пане, єй-Богу, кобила.
Пан.
А ти кажеш, твій віз?
2-й мужик
Віз, пане, звісно, що віз: аже ж ми на возі їхали.
Пан
От що: пустіть лоша, куди воно побіжить; коли до воза, так твій віз привів лоша, а коли до кобили, так кобила.
Мужики пускають лоша. Воно, сліпе, побігло до воза.
2-й мужик
А що? Не моя правда вийшла? От бач, я ж казав, що мій віз привів лоша!
Маруся
От же й не так треба! Де таки видано, щоб віз привів лоша! Ви, пане, от як їх розсудіте. Ти, чоловіче, кажеш, що кобила твоя привела лоша?
1-й мужик
Кобила, пані.
Маруся
А ти кажеш – віз?
2-й мужик
Звісно, що віз: аже ж лоша до воза побігло!
Маруся
Добре. Озьміть же ви лоша да поставте його посередині: коли кобила до нього прибіжить, так кобила привела, а коли віз побіжить, так віз. Та тільки от що: хто збрехав, того бить.
2-й мужик
Бог з їм зовсім, пані, нехай уже його кобила привела.
Мужики пішли.
Пан
Як? Що се таке? Га? Мене пересуджувать та переряджувать? Пана? От як!
(Б’є вікно).
От як!
(Хита двері).
Матері твоїй сто болотяних.
(Зустрів Василька і почав його скубти, приговорюючи).
От як! От як!
Василько побіг, пан за ним.
Маруся
Зовсім розум загубив! Тільки хвоста не має, а то б сам собі боки повідбивав!
Пан
(вертається)
Марусенько, любочко, кришечко! Прости мене, що я на тебе покричав.
Маруся
Що-бо ти робиш се, пане? Ну, на віщо воно схоже? Люди сміються, скажуть: "Скрутився пан". Далебі, аж мені через тебе сором!
Пан
Далебі, не буду! Нехай мені сей та той, коли буду! Прости мене (цілує). Отже я поїду на лови, Марусю, а ти останешся у мене господарювати, та вже що хочеш, те й роби. У всім даю тобі волю.
Маруся
Щоб опісля кричав?
Пан
Ні, ні, не буду ніколи кричать, не буду.
(Іде, потім вертається).
Я не хочу з тобою жити! Бери од мене, що є в мене кращого тобі й ліпшого, та йди собі геть! І не хочу, і не хочу! Іди зараз!
Маруся
І піду, єй-Богу, піду і не плакатиму!
Пан
(радий)
Підеш?
Маруся
Піду, аби дав мені узяти що найкращого.
Пан
Бери, бери, тільки одв’яжись! За тобою і мені життя нема.
Маруся
(пішла і принесла пляшку горілки)
Так прощайте ж, Іване Миколайовичу! Нічого з вами робить! Тепер я вже не ваша пані. Попрощаємось та розлучимось на вічні віки.
Пан
А се що? Для чого?
Маруся
Аякже? Як чесно та любо ми побрались, так треба нам і розійтись. Погуляємо наостанку та й розлучимось навіки.
Пан
І то добре.
Маруся
Пийте, Іване Миколайович, призволяйтеся.
Пан
(п’є)
Іди собі, іди, а пересуджувать та переряджувать я себе не дам!
(Ще п’є).
Ох-ох-ох-ох!
Маруся
Чи оце ж тобі, паночку, і не жалко буде мене?
Пан.
Ох-ох-ох-ох!
(П’є і плаче).
Маруся
Прощай, мій паночку, мій милесенький, прощай!
Пан
Прощай, моє серденяточко, моя ластівко. Ох Боже мій, Боже мій! Прощай!
Маруся.
Вип’ємо ще.
Пан
(п’є)
Ох-ох-ох-ох!
(Підскочив).
Хто сміє протав мене грубити? Ніхто, єй-Богу, ніхто!
(Хоче йти, та захитався. Б’є себе по кишені).
Гроші є!
(Б’є себе по голові).
Розуму багато! Чого мені? Пан! На всю губу пан! Ох-ох-ох-ох!
(Упав на стул головою).
Маруся
Нехай лиш засне.
Пан стогне.
Гей, хлопці!
Увійшли два чоловіки.
Запряжіть мені шолудиву кобилу у той віз, що гній возять.
Чоловіки пішли.
VII
Вулиця біля панського двору. На шолудивій кобилі Маруся везе п’яного пана у возі.
Маруся
Ньо, ньо! урагова! Ньо, ньо, диманова! Ньо!
Діти
(біжать за нею)
Тю-тю! кир-кир!
Маруся
Геть, жевжики! а то як свисну, так аж під греблю закотитесь.
Хлопчик
Се пан твій, Марусю?
Маруся
Ну, ну, убирайся!
(Хвиська хлопця, він одбіга).
Пан
(прокинувсь)
Гей!
Маруся.
Ньо!
Пан
Що се таке? Ой! Що се таке? Господи Іісусе, де се я?
Маруся
Ньо!
Пан