Олексій
Так, ваше благородіє, достолно так.
Пан
Де ж гроші?
Олексій
Ось подозвольте поглядіть, що я тут купив.
Пан
У, багато! Скільки всього? Ітого сорок п’ять рублів. Так се, стало буть, ти на свої ще гроші купував?
Олексій
На свої, судир Іван Миколайович!
Пан
Так скільки оце ще тобі грошей слідує?
Олексій
Ізвольте полічить, судир.
Пан
Три… ні! Два цілкових; так, чи що?
Олексій
Істинно так, судир Іван Миколайович!
Пан
(дає йому гроші)
На ж тобі.
Олексій
Покорніше благодару, судир.
(Бере написаний лік і ховає у кишеню).
Пан
Ну послухай, Олексію: зроби мені, будь ласкав, що я в тебе попрохаю.
Олексій
Що прикажете, судир?
Пан
От бачиш, Степановичу, загадав я людям загадку.
Олексій
Знаю, судир, і обіщались з тої сім’ї панію собі взяти, де відгадають, а Иванова Поклоненкова дівчина й відгадала.
Пан
Отож-то й є! Що ж тут мені робити? Брати її не приходиться: пани сміятимуться, що я, такий стовповий дворянин, та взяв таку просту крепачку. Ти сам знаєш, що батюшка мій поручиком був, а дідушка мій у малоросійській козацькій службі хорунжим служив. А я оженюсь на простій! Як се можна?
Олексій
Справедливо говорите, судир!
Пан
То-то ж і є! Як же з нею мені розв’язатись? Я вже думав і так, і інак. Хотів їй ще загадку загадати, так хлопці мої, Хома та Ярема, таки ніяк не втихомирються: що пошлю їх, то вони задеруться і діла до пуття не доведуть.
Олексій
Та, по-моєму, просто послать та й сказать їй, що не буде сього ніколи; а то і овсі не посилать, так воно й минеться.
Пан
Не можна, Степановичу, погана слава піде. Скажуть: що се за пан, що раз скаже так, а вдруге інак.
Олексій
Ну так от як: послать її батька що-небудь продавать, а опісля сказати, що, мов, обманив, та й не брать дочки і його ще випарить.
Пан
Еге! І так не годиться. Чоловік добрий – батько, слухняний, та й вп’ять-таки поганої слави не минеш. А я видумав от як: загадаю їй таку загадку, щоб вона до віку до суду не розгадала. От видумав.
(Підскакує).
Звелю їй приїхать до мене, та тільки так, щоб ні санями, ні возом, сама щоб була ні боса, ні обута, ні гола, ні вдягнута, ні волом, ні конем, ні війком, ні голоблею, ні з гостинцем, ні без гостинця.
(Регочеться).
От як! Оце так! Нехай розгада! Як думаєш, Олексію?
Олексій
Хто його знає, пане. Здається, трудно що-небудь видумать.
Пан
Так от я тебе пошлю переказать їй оце. Чуєш?
Олексій
Хм. Мені, ваше благородіє, якось не пристало. Ви звольте послать кого-небудь молодшого, а то я вже старий, та вп’ять мені якось неподобно.
Пан
От іще! Хіба старі та і не ходять сватати? Хто ж і сватом буває, як не старі? Ні, вже зділай милость, Степановичу, ти мені – от як мені услужиш!
(Дає йому асигнацію).
Ось на тобі! Будь ласкав, зроби те, що я прошу.
Олексій
(дума, потім кланяється)
Для вашої милості піду; а то, далебі, нізащо б не пішов, якби не ви прохали. Треба послухати свого пана, та ще такого доброго… Коли ж мені йти?
Пан
Зараз іди.
Олексій
Піду, судир.
(Виходить).
Пан.
Васильку! Поклич мені хлопців, Хому та Ярему. Розкажу їм, що я придумав: тож-то сміятимуться!
V
На дворі у пана. Пан, Хома, Ярема, Олексій.
Олексій
Се, пане, хто його зна, що й таке! Сказала, що "приїду до пана так, як його милость приказує".
Хома.
Ого!
Ярема
Лиха матері приїде! Бреше!
Пан
Нехай собі їде. Уже ж вона, бісова дочка, сьогодні взна, як з паном водиться. Іди собі, Олексію. А ви, хлопці, приведіть сюди хортів, та усіх, таки усіх… Та як стане до двора доїздити, то ми її зацькуємо отут: вони її, бісову, розшматують. Біжіть, хлопці, та швидше.
Хома та Ярема біжать, попереджуючи один другого.
Олексій
Пане! Пане! Іде наша краля, та ще яка! Як казала, так і є!
Пан
(вбіг на рундук)
Де, де? Гей, хлопці, сюди! Оту її, оту її!
В’їжджає Маруся без сорочки, ув’язана неводом, на одній нозі дірявий черевик, друга нога боса та личком перев’язана; сидить на якихось гренджалах, що з одного боку колесо, а з другого полоз. До гренджалів прив’язана палиця, а до палиці ликом козел. Під пахвою у неї заєць.
Пан
Оту її! Оту її!
Маруся кида зайця. Собаки вшкварили за зайцем. Маруся скочила на рундук.
VI
У пана у хоромах. Пан, Маруся, одіта панею, Олексій.
Олексій
(увійшов, поклонивсь панові, а на Марусю позирнув)
Прийшли, пане, вп’ять ті мужики, що судяться об сокирі. Чим-небудь зволте кончить. Уже й то щодня сюди вештаються, нічого не роблять, на панщину не ходять, тільки все основу снують од дому до двору. Пожалуста, розсудіть їх зовсім.
Пан
А, кати їх батька! От огидли! Скажи, нехай завтра прийдуть.
Олексій
Та що з сього буде? Усе завтра та завтра. По мойому совіту, ваше благородіє, узять та й перепороть обох, щоб не позивались за чортзна-що.
Маруся
Ну-ну-ну! Ти чого тут кричиш? Ігумену діло, а братії зась. Ач які! Зазнались ви, хлопці. Хіба сам пан не зна, що й сказати? Твоє діло знать – прийшов, сказав, та й годі, а то ще з совітами тиськаєшся! Геть відсіль! Гляди, щоб торби не злякавсь.
Олексій
Та що ж мені, пане, сказати?
Маруся
Іван Миколайович! Нащо ви справді водите людей? Розсудіть їх, та й годі. Скажи, нехай підождуть біля крильця.
Олексій вийшов.
Пан
Послухай, Марусю, знаєш, що я тобі сказав? Я тобі приказував не мішатись у мої суди. А? Що се? Я тут пан, а не ти!
Маруся
От уже й розсердились. Бачите, які ви, пане. Хіба я вам що погане кажу? Я ваша жона, та не смію нікуди вступатись? Олексієві – так можна, а мені так ні? Хіба за те, що Олексій вас обдурює?
Пан
О!
Маруся
А то ж що? Не уступайся, кажете, у мої суди… а багато ви насудили самі? З не знать чого люди у двір цілий тиждень вештаються, і ніяк і досі їм суду не дадуть!
Пан
Та бач, Марусю, діло, кат його матір, заплуталось. Скоро-то його розшолопаєш? Уже я й сам і так і інак, думаю-думаю, ночі не засплю, а все думаю, разів з десять подушку переверну та все думаю.
Маруся
Є чого думать? Два дурні сокиру знайшли та й не ладять, кому її брати. Ходімо лишень; я їх зараз розсуджу.
Пан
Так будуть люди сміятись.
Маруся
Чого?
Пан
Скажуть, ач який пан! Не розсудить людей своїх сам.
Маруся
От тобі на! А я хіба не пані? Вони не сміятимуться. Ходім.
Пан
Ну ходім. Та тільки се так один раз; у другий – щоб ти ніже-ні не сміла мішатись у суд мій. Хлопці, винесіть стули на рундук; підем судить-рядить.