— Де, у цій ганчірці, вони помістили результати скачок? О, тут, у самому кінці. Подивимось. Кемптон, Ворік, Лінгфілд, Лестер [14] — багатий вибір. Хто переміг у Кемптоні? Я завжди починаю з того, про кого вони першим надрукують.
Обидва — Ейдан та Ендрю, витріщилися на неї.
— Чому ви хочете це знати? – сказали вони, майже дуетом.
— Порада, — сказала Сташ. – Віщування. Я завжди використовую результати скачок, як оракула. Я дивлюся перший забіг та останній, перших змагань, за списком, а потім останній забіг в останньому за списком.
— Ви ж це не серйозно! – сказав Ейдан.
— Щодо неї – це працює, — цілком серйозно сказав Тарквін. – Ніколи не бачив, щоб вона помилилась.
— О, погляньте сюди! – сказав Ендрю. – Кінь, що виграв вчора, тренувався далеко звідси, та не може мати нічого спільного з…
Він замовк, оскільки Сташ прочитала:
— Два до п'яти у Кемптоні: перша – Темна загроза, другий – Втікач, третій – Притулок. Здається, це описує ситуацію доволі добре, чи не так? Останній забіг. Перша – Надія Ейдана [15], друга — Схованка, третій – Професор. Я думаю, питання вирішене. Професор Хоуп, він залишається тут, з Вами.
Ендрю був певен, що Сташ просто вигадує імена коней.
— Я не вірю в це! – сказав він та забрав у неї часопис. Але вони були там, надруковані, саме так, як вона і читала.
— А зараз прочитайте останній забіг у Лестері, — сказав йому Тарквін. – Вона використовує це як вирішальний аргумент.
Ендрю пробіг часопис очима, які широко розкрилися. Він прочитав замираючим, здивованим голосом:
— Перша – Реальна Небезпека, другий – Політ до Надії, третій – Шлях Евстасії. Гляньте сюди, — сказав він, — більшість коней мають імена на кшталт: Король Бахаян, чи Лорд Ганібал, чи щось арабське. Що б Ви робили, коли хтось із них прийшов першим?
— О, це дуже просто, — сонячно сказала Сташ. – В залежності від того, хто з тих – чиє ім'я беззмістовне, приходить першим, другим чи третім, вони або ставлять знак питання до пророцтва чи пораду. Вони кажуть: "Це може спрацювати", чи: "Це найбільше, що я можу тобі сказати" – щось таке.
"Ця дівчина божевільна", подумав Ендрю. "Навіжена. Але мені потрібна її допомога з комп'ютером".
— Вона цілком нормальна, — послужливо сказав Тарквін.
Ендрю розкрив рота, щоб заперечити. Але у цей момент, місіс Сток просунула своє обличчя у двері.
— Ось і наш Шон, — оголосила вона. – І ви візьмете його як майстра, сюди. Якщо ви цього не зробите, а натомість візьмете цю Сташ, я покину вас і можете шукати собі нову економку!
Всі витріщилися на неї. Намагаючись не розсміятися, Ендрю зняв окуляри та повільно витер їх своїм носовичком.
— Не спокушайте мене, місіс Сток, — сказав він. — Не спокушайте мене.
Місіс Сток образилась.
— Це такий жа…? – почала вона. Тоді її осінило, що це, можливо, не жарт. Вона косо глянула на Ендрю. – У будь-якому випадку, — сказала вона, — це наш Шон. – Вона підштовхнула кремезного юнака у кімнату.
Шону, вірогідно, було близько вісімнадцяти років. Це забрало в Ендрю – і в Ейдана також, — лише мить, щоб зрозуміти, що Шон був тим, що люди в Мелстоуні називають "стукнутий", або, подумав Ейдан, те що б Аркрайти назвали "розумово відсталий". Його обличчя та тіло були товстими, ніби показуючи, що тіло намагається компенсувати недостатність мозку. Його очі були близько посаджені. Він стояв спантеличений та збентежений тим, як всі дивилися на нього, та, засоромлено, скрутив свої великі пальці у футболку.
— Він може зробити майже все, — стверджувала місіс Сток, заходячи за Шоном. – Звичайно, якщо ви спершу поясните йому, що треба робити.
Містер Сток завбачливо ховався назовні біля вікна кабінету, щоб знати, як ідуть справи у Сташ. Зараз він засунув своє обличчя, та свою шляпу, крізь найближче відчинене вікно.
— Я не збираюся, — сказав він, — терпіти цього незграбного насупленого троля у цьому місці! Він наступив та подавив всі мої томати, того року.
І раптом, всі почали кричати один на одного.
Шон дав волю своєму тенору, у довгому ревінні:
— Була не моя вина, ось!
Сташ кричала своєму дядькові, щоб не сував свого носа в чужі справи, а потім повернулася та закричала на місіс Сток. Місіс Сток кричала у відповідь, різкіше та різкіше, захищаючи Шона та наказуючи Сташ не сувати її владного, керуючого обличчя у справи професора Хоупа. Тарквін стрибав на своєму стільці та кричав, що не збирається сидіти тут та слухати як ображають його дочку, в той час, як містер Сток продовжував розкручувати гам, як великій барабан, ображаючи, здається, кожного.
Ейдан ніколи не чув нічого подібного. Він притиснувся до свого жорсткого стільця та тримав рота на замку. Ендрю закотив очі. Нарешті, він надів окуляри та попрямував до свого столу, де знайшов довгу, круглу, старомодну лінійку, розмахнувся та люто вдарив по комп'ютеру. КЛАНГ!
Крики припинилися. Ендрю знову зняв окуляри, щоб не знати, як недовірливо всі подивилися на нього.
— Дякую, — сказав Ендрю. – Якщо всі закінчили влаштовувати мої справи, то я зараз скажу, що я вирішив. Шон, ви можете працювати тут, протягом випробувального тижня. – Йому було шкода Шона та він подумав, що тиждень нікого не образить. – Це вам підходить? – запитав він. Шон енергійно кивнув, із полегшенням. – А Ви, Сташ, — продовжував Ендрю, — оскільки добре розбираєтеся у комп'ютерах, можете приходити, протягом місячного випробувального терміну. Мені потрібно створити базу даних та ввести багато документів, а з цим комп'ютером щось не в порядку. — "Можливо набагато більше не в порядку", подумав він, після того як він вдарив прилад. – Добре?
Місіс Сток дивилась сердито. Сташ, яка виглядала бадьоро та тріумфуючи, сказала:
— Я можу приходити по вівторках, п'ятницях та понеділках. Коли починати?
— Вона працює у Стайнях в інші дні, — пояснив Тарквін.
— Тоді починайте завтра, — сказав Ендрю. – В дев'ять тридцять.
Ейдан відчув велике полегшення. Досі він думав, що Ендрю належить до тих, ким усі керують.
— Містер Сток, — продовжував Ендрю, — я певен у вас є чим зайнятися. І, місіс Сток, чи не могли б ви приготувати ліжко у передній вільній кімнаті, будь-ласка? Ейдан залишиться тут, поки ми не розберемося, що йому слід робити.