Вони пішли. У них не було вибору. Із дивним порожнистим стогоном, усі створіння швидко піднялися у повітря у три димчасті завихрення. Тітанія була із ними та Мейбл Браун та, останній з усіх, із презирливим криком чистого роздратування, містер Браун. Як упавше листя на вітру, вони закручувалися у спіраль геть та геть, із печальними криками та протестами, коли неслися. Ендрю думав, що бачив, як всі три їх завихрення занурилися у боці Мел Тампу та зникли.
"Оттепер це дивно", подумав він. "Звідси я навіть не можу бачити Мел Тамп!"
Це змусило його усвідомити, що закінчилось його перебування великим дубом. Дуб залишив його зарядженим та збільшеним. Він знав, що більше ніколи не буде повністю таким як був раніше.
Для всіх інших це виглядало, як величезна блакитно-фіолетова блискавка вдарила біля Ейдана та Рольфа, послідкувавши за якою майже миттєво заревів гром. Тоді пішов дощ, тяжкими білими стержнями, перемішаний із чимось, схожим на град. Майже всі побігли уритися під наметами. Місіс Сток підняла свою велику парасольку. Поле звільнилося від усіх крім тих, хто був у місці, відгородженому мотузкою та на платформі.
Тоді дощ зупинився. Жовте сонячне світло палало у траві та на вологих, паруючих поні та забруднених вигадливих сукнях. Капелюхи на платформі капали. На полі, Ейдан струсив своє співуче та намокле волосся та намагався прочистити окуляри. Він стояв на колінах у колі випаленої, із запахом копчення, трави. Не було жодних ознак Гроіла. Ейдан був нещасний через це. Було зрозуміло, що коли Ендрю відіслав усіх істот геть, він мав відіслати і Гроіла, і Ейдан втратив друга. Але Рольф все ще був тут, із випаленим низом, з однієї сторони, та намагався кульгати на всіх чотирьох лапах. Рольф, дуже обережно, кульгаючи винюхував розтоплену срібну грудку поруч.
— Залиш це, Рольф, — сумно сказав Ейдан. – Це лише мій талісман. Блискавка вдарила у нього, але я гадаю він мені не знадобиться.
На платформі, Ендрю ввічливо віддав мікрофон вікарію та нахилився допомогти Ронні Стоку стати на ноги. Крім того, що Ронні промок до нитки, здається інших пошкоджень не було.
— Яка була буря! – сказав він Ендрю. – Дякую. Ви той хлопець Хоуп, з Мелстоун Хаузу, так? Радий познайомитися.
Коли Ронні встав, вони вдвох із Ендрю спотикалися об речі, що хрустіли. Платформа була вкрита впавшими жолудями. Ендрю знову нахилився та зібрав жменю, але здавалося, більше ніхто жолудів не помітив. Вікарій роздратовано стукав по мікрофону і не отримував жодного звуку. Той, здавалося, зламався.
"Як мій комп'ютер, коли отримує заряд магії", подумав Ендрю, ховаючи жолуді у кишеню.
— Нічого, — бадьоро сказав Ронні Сток. – Я звик кричати на вершників на моєму кінному заводі. – Він із зарозумілим виглядом пройшов до центу платформи та прокричав, — Пані та панове! – Коли достатня кількість людей виринула з наметів, він прокричав знову, — Пані та панове, я збирався виступити із промовою, але у зв'язку із погодою, я думаю буде доречним просто об'явити, що цей Фестиваль повністю відкритий. Дякую.
Група, дещо тремтячи, з'явилася з пивного намету та почала грати. Ронні подивився повз них через поле, туди, де Сніжок, який котився по землі, заплутавшись у вологій блакитній тканині.
— Хто-небудь, врятуйте мого коня! – проревів він.
Сташ намагалася. Проблема була у тому, що Сніжок зовсім не сприяв їй. Сташ ніколи б не поставила коня на ноги, якби дехто не підійшов та не допоміг їй підняти коня.
— Дякую, тато, — видихнула вона, думаючи, що це був Тарквін. Але коли вона пригледілась, це був хтось дуже схожий на Тарквіна, але без бороди. – О, — сказала вона. – Вибачте. У будь-якому випадку дякую.
— Немає за що, — сказав Пак та зник поруч із каруселлю.
Ендрю спокійно зістрибнув униз, із платформи та пішов до Тарквіна, якій був білий як простирадло.
— Давайте повернемося до мене додому, — сказав Ендрю. — Я зараз уходжу. Ви виглядаєте так, ніби Вам треба випити.
— Я би випив чашку чаю, — визнав Тарквін. – У мене жахливий головний біль, тож мені треба. Що то була за штуковина?
— Краще не питати, — сказав Ендрю. Коли вони удвох пішли до Ейдана. – Хочеш залишитися? – запитав Ендрю.
— Ні, — сказав Ейдан. – Гроіл зник. Але гадаю, я вимушений залишитися. Рольф не може ходити.
На щастя, у той момент підійшов містер Сток, який котив тачку, у якій відпочивав овочевий дирижабль.
— Я підвезу пса, — сказав він. – А ви тримайте це. – Він підняв великого кабачка та здавалося хотів передати Ендрю. Потім до нього дійшло, що Ендрю зараз був занадто важливо могутнім, щоб нести продукти. Натомість він обернувся та кинув могутній овоч до Ейданових рук. Той був дуже важкий та, все ще, цілком неушкоджений.
Рольф із найбільшим полегшенням заліз у тачку, де він лежав та лизав лапи, і вони відправилися додому. Вони пройшли повз місіс Сток, яка витрушувала парасольку.
— Тріксі та Шон порвали обидві її подушки, — сказала вона їм. – Також хороша річ! Побачимося у понеділок, Професор.
Вони підійшли до Сташ, яка люто розривала блакитну попону зі Сніжка.
— Уходите? – сказала вона. – Я також, коли відведу Сніжка назад у стайні. Думаю, він потягнув мускул. Ронні може просто піти назад пішки, і так йому і треба! Серйозно, що за дурня він з себе клеїв! — Вона зупинилася, із блакитним козирком із шипом у руках. – Думаєте, тут ще хто-небудь знає, що трапилося насправді?
— Сумніваюся, — сказав Тарквін. – Я не бачу, нікого, хто б вірив, що бачив велетня, не кажучи вже про всіх інших істот. Гадаю, вони лише пам'ятають, що Фестиваль перервався батьком та матір'ю грози. Або я сподіваюся. Не хочу провести наступні десять років, пояснюючи усе таким людям як місіс Бланчард-Сток. А ти?
У що б люди не вірили, Фестиваль був у самому розпалі, коли вони пішли. Карусель крутилася, а надувний замок був повний. З тиру лунав тріск, а з-під пивного намету – співи. Вдалечині було видно яскраво-червону фігуру Ронні Стока, урочисто вибравшого тюбик зубної пасти переможницею Вигадливої сукні, перед тим як піти судити собак та поні. І Сонце сяяло.
Глава 17.
Ейдан все ще був нещасним щодо Гроіла, хоча Ендрю і продовжував казати, що він був певний, що не відіслав Гроіла із іншими.