Ендрю знизав плечима та пересунув все назад. Так як він використовував спосіб, який він застосував до своєї застрявшої у канаві машини, а місіс Сток використовувала грубу силу, то він сподівався, що вона скоро втомиться від цього. Між тим, він отримував чудову практику з використання магії. Того вечора піаніно насправді слухняно покотилося на світло, коли Ендрю поманив його.
Потім був містер Сток.
Форма тиранії містера Стока проявлялась у тому, як він з'являвся через задні двері, які відчинялися прямо у кухню, поки Ендрю снідав.
— Нічого особливого ви від мене сьогодні не хочете, тож я буду трудитися, як завжди, — анонсував він. Потім він уходив, залишаючи двері відчиненими для вітрів.
Тоді Ендрю мав підхоплюватися та зачиняти двері, поки вітер не грюкнув їх. Грюкіт, як чітко дав зрозуміти дідусь, міг легко розтрощити тендітне кольорове скло у верхній частині дверей. Ендрю любив це кольорове скло. Хлопчиком, він проводив захоплюючі години, дивлячись на сад крізь кожну, різнокольорову панель. В залежності від панелі, ви б могли побачити: темно рожевий сад у заході сонця, тихому та безвітряному; бурхливий оранжевий сад, куди несподівано приходила осінь; тропічний зелений сад, де, здавалося папуги та мавпи могли вискочити будь-якої миті. Тощо. Зараз, вже будучи дорослим, Ендрю цінував це скло навіть більше. Крім магії, воно було старе, старе, старе. Скло мало усі види внутрішніх складок та поглинутих бульбашок, а його давно померлий творець, якимось чином зумів зробити кольори одночасно яскравими та туманними, так, що при певному освітленні, фіолетова панель, наприклад, одночасно була пурпурною та слабко бузково-сірою. Якби хоч частина цього скла розбилася, чи навіть тріснула, серце Ендрю розкололося б із ним.
Містер Сток знав про це. Це був його спосіб, як у місіс Сток — свій, утримувати Ендрю від будь-яких змін.
На лихо містера Стока, Ендрю оглядав землі так само ретельно, як і Мелстоун Хауз. Город, обнесений стіною був гарним. Великою амбіцією містера Стока було виграти перший приз у всіх класах овочів на Мелстоунському Літньому Фестивалі, не важливо з свого власного городу, униз по дорозі, чи з городу Ендрю. Тож, овочі були феноменальні. Щодо іншого, то містер Сток задовольнявся просто косінням газонів. Ендрю похитав головою у квітнику та здригнувся у фруктовому саду.
Через пару місяців, поки він чекав що місіс Сток звикне до його світогляду, а містер Сток все ще продовжував у своєму дусі, Ендрю взяв звичку підводитися одразу ж як з'явиться містер Сток. Тримаючи дорогоцінні двері відчиненими, готовий одразу ж їх закрити, як тільки містер Сток піде, він казав, щось на кшталт:
— Я думаю, сьогодні було б добре позбутися усієї тієї кропиви з головної клумби. – Та, — Дайте мені список всіх кущів, які загинули, ми маємо їх замінити, я замовлю для вас нові, — та, — не буде шкоди, якщо сьогодні ви обріжете яблуневі дерева: жодне з них не плодоносить. — Тощо. Зрештою, містер Сток виявив, що змушений залишати свої овочі, часто на декілька днів.
Містер Сток помстився у своїй традиційній манері. Наступного понеділка, він вдарив ногою задні двері. Ендрю ледь встиг притримати двері від удару об внутрішню стіну, хоча він відкинув тост та вскочив до дверної ручки одразу як помітив контури капелюха містера Стока, крізь кольорове скло.
— Вам знадобляться обидві руки, — сказав містер Сток. – Ось. – І він сунув величезну картонну коробку, завантажену овочами, в руки Ендрю. – Ці ви маєте з'їсти самі, знаєте. Не дозволяйте цій старій командирші відщипувати ваші овочі. А вона буде. Я знаю її жадібність. Покладе їх у свою сумку та швиденько втече до хати із ними, якщо випаде нагода. Тож з'їжте їх. І не викидайте їх. Я дізнаюся. Я спорожнив контейнери для сміття. Тож. У вас немає особливих завдань для мене, сьогодні. Я буду трудитися як завжди, так?
— Узагалі, є, — сказав Ендрю. – Треба підв'язати та мульчувати [7] троянди.
Містер Сток недовірливо глянув на нього. Це було повстання.
— Будь-ласка, — додав Ендрю, як завжди ввічливо.
— Я буду….! – сказав містер Сток. Повернувся та поплентався геть.
Ендрю дуже обережно, ледь штовхнув двері, зачинивши їх ногою, та кинув картонну коробку біля тосту. Чи може вона впала – настільки була важка. В процесі розвантаження, виявилося, що в ній були: шість величезних цибулин, в'язка дванадцяти дюймових [8] морквин, капуста, більша за голову Ендрю, десять перців розміром з диню, бруква, схожа на брилу середнього розміру та кабачок — як тіло невеликого крокодила. Пустоти були дбайливо упаковані перестиглими стручками гороху та двома ступнями квасолі. Ендрю посміхнувся. Це були овочі, що не дотягували до стандартів Мелстоунського Фестивалю. Він залишив декілька найбільш їстівних на столі, а решту запакував назад до коробки, яку заховав у кутку комори.
Звичайно ж, місіс Сток їх знайшла.
— Більше він ніколи не підсуне нам свої дефекти! – оголосила вона. — Їх розмір! Всі здоровенні та без смаку. І що мені зробити, щоб отримати картоплю? Посвистіти? Цей чоловік!, – вона зняла своє пальто та пересунула меблі, знову. Вони продовжували займатися цим.
Наступного дня, містер Сток відчинив ногою двері, представляючи інтереси коробки із чотирнадцятю салатами-латуками. У середу, для різноманітності, він підійшов до Ендрю, коли той вийшов перевірити стан садових стін, та презентував чергову коробку, в якій було десять кілограмів томатів та гарбуз, схожий на деформовану голову немовля. В четвер у коробці було шістнадцять кольорових капуст.
Ендрю мило посміхнувся та прийняв ці дарунки, трохи похитуючись під їх вагою. Таке траплялося і коли дідусь роздратовував містера Стока. Вони часто дивувалися, Ендрю та його дідусь, чи містер Сток збирає картонні коробки та зберігає їх, підготовлений для часів, коли його роздратують. Ендрю дав томати місіс Сток.
— Мені здається, ви могли б зробити чатні [9], — сказав він.
— І ви очікуєте, що я знайду час для цього, коли я так зайнята… — вона замовкла, трохи зніяковівши.
— Пересуваючи меблі у вітальні? – підказав Ендрю. – Можливо, ви б могли змусити себе один раз утриматися.