— Я не певен, — сказав Ендрю. – Щойно Тарквін О'Коннор сказав мені, що вона має радіус у десять миль, але я не певен чи вона справді така велика і чи постійна. З цього боку містечка, кордон сягає лише біля двох миль. Кордон по дорозі до Університету, мабуть, біля п'яти миль, але боюся, це все, що я знаю.
— Хіба Ви не знаєте, де знаходиться решта тієї частини, поза дорогою? – запитав Ейдан.
— Не зовсім, — зізнався Ендрю. Він згадав довгі піші прогулянки із дідусем, але він вважав, що всі вони були всередині кордону. Ареал дивини – якщо він і був Джоселіновим полем-піклування – має бути дійсно, доволі великим.
— Вам потрібна мапа, — сказав Ейдан. – Це буде справді дуже цікаво – бродити кругом, не по дорозі, та побачити, куди вона йде.
Ендрю замислився. Здається, Тарквін казав, що це робота Ендрю – наглядати, якимось чином, за цим ареалом дивини.
— Не лише цікаво, — сказав він. – Я думаю, це необхідно. Обходити кордони це те, що я маю зробити.
— Я можу допомогти, — сказав Ейдан. – Я можу взяти мапу та зробити, свого роду проект для Вас, якщо хочете.
Він звучав так само завзято, як і Шон. Ендрю посміхнувся.
— Можемо почати у ці вихідні, — сказав він. – Тобі безумовно потрібен дощовик. – Він включив склоочисники, оскільки знову почався дощ.
Ейдан сидів тихо, розмірковуючи. Ендрю був дивовижно добрим. Одяг багато коштував. Бабця завжди скаржилась на те, як багато коштує одяг і як швидко Ейдан з нього виростав. Іншим, про що постійно казала Бабця, було те, що жоден не повинен залазити у борги до іншого. "Борги затягують", казала вона. Проте зараз, Ейдан розраховував, що Ендрю придбає йому дощовика та інші речі. Він почувався винним. Ендрю володів великим будинком та машиною – які Бабця ніколи не могла собі дозволити – і у нього було, щонайменше, четверо працівників, але Ейдан дивився на стару, на блискавці, куртку Ендрю та на його старі джинси, та не міг перестати розмірковувати, чи справді Ендрю був таким багатим. Зробити мапу поля-піклування, було єдине, чим міг розплатитися Ейдан із Ендрю. Це здавалося доволі мізерним.
Все ще дощило, коли вони добралися до Мелтону та Ендрю поставив авто на стоянку найбільшого супермаркету. У Ейдана знову був напад провини. Ендрю купив для нього їжу, також. Бабця завжди хвилювалася, наскільки дорогою була їжа. Він почував себе настільки винним, що у дивній суміші надії та розпачу, він витяг свого старого плаского пустого гаманця та зазирнув усередину.
Він задихнувся. Він став сірим та в нього запаморочилося у голові, від цілковитого подиву.
Ендрю, вже виходячи із машини, зупинився та запитав:
— Що трапилося?
Ейдан зірвав окуляри, щоб переконатися, що це було насправді. Він тримав окуляри зубами, поки витягував великі двадцяти-фунтові банкноти з гаманця. Там було скупчення їх. А гроші все ще були там, перед його неозброєними очима.
— Гроші! – пробурмотів він з-за окулярів. – Щойно це гаманець був порожнім, клянуся!
Ендрю знову сів та закрив двері машини.
— Можна, я гляну? – сказав він, простягаючи руку.
Ейдан передав гаманця.
— Хтось мав його наповнити, якимось чином, — сказав він та знову надягнув окуляри.
Ендрю відчув м'яку стару шкіру, що слабо шипіла під його пальцями. Він згадав, що казав дідусь про таке шипіння.
— Досить сильні чари, — сказав він, — працюють з тих часів, як зробили гаманець. Як ти його отримав?
— Його мені дала Бабця, — сказав Ейдан. – Минулого тижня, за кілька днів до того як вона…вона померла. Вона сказала, що я маю його взяти, оскільки це єдина річ, яку мій тато дав моїй мамі, — окрім мене, звичайно.
— А коли померла твоя мати? – запитав Ендрю, повільно повертаючи дивовижний гаманець.
— Коли мені було два – десять років тому, — сказав Ейдан. – Бабця казала, що мій тато зник з лиця Землі перш ніж я народився. – Він забрав гаманця та знову зняв окуляри, щоб перерахувати гроші.
— Так ти кажеш, — запитав Ендрю, розмірковуючи над цим, — що гаманець наповнюється грошима, коли ти їх потребуєш?
— Гм, — Ейдан здивовано підняв голову. – Так. Я вважаю. Я знаю, що він був порожній, коли Бабця дала його мені. Але там були гроші на потяг, в ніч, перед тим як я приїхав сюди. А потім — гроші на таксі. Тьху. Я збився з обрахунку. – Він повернувся для перерахунку двадцяти-фунтових банкнот.
— Тоді, виглядає на те, що ти сам можеш купити собі одяг, — сказав Ендрю із деяким полегшенням. – Скажи, ти завжди знімаєш окуляри, перед тим як порахувати гроші?
Ейдан знову збився з обрахунку.
— Ні, — сказав він з роздратуванням. Невже Ендрю повинен заважати рахувати гроші? – Лише, щоб побачити, чи щось реальне – чи магічне – чи реальне та магічне. Або утримувати його, якщо воно лише магічне. Ви маєте знати як це працює. Я бачив, Ви також це робите.
— Я не думаю, що я…Що ти маєш на увазі? – запитав Ендрю, вражений.
— Коли Ви застосовуєте магію, — пояснив Ейдан. – Ви знімаєте окуляри та протираєте їх, коли хочете, щоб люди робили те, що Ви говорите.
— О. – Ендрю відкинувся на спинку сидіння та залишив Ейдана спокійно перераховувати гроші. Хлопчик правий. Він згадав, що вже дуже давно протирав окуляри, в той час, як намагався змусити цю Наукову співробітницю робити, те що їй було сказано. Так само він отримував те, що хотів, від батьків. І – він не міг не посміхнутися – одного разу здав усний іспит з французької, протираючи окуляри, у особливо страшного екзаменатора. Мабуть, подумав він, це був дійсно обман. Але той викладач налякав його так, що він крім французької ще забув і англійську. Насправді, питання було у тому, як воно працювало?
Розмірковуючи над цим, Ендрю взяв візок та пішов до супермаркету, із списком місіс Сток, у такому стані розуму, що місіс Сток неодмінно б сказала: "Професори! У своєму власному світі!". Ейдан також узяв візка та пішов у інший бік крамниці – туди де був одяг.
Ейдан очікував, що отримає дуже приємний досвід. Він ніколи в житті не купляв одяг сам. У нього ніколи в житті не було стільки грошей. Він був готовий накинутися на все. Але, до свого подиву, він виявив, що майже пристрасно витрачає гроші настільки економно, наскільки може. Він ганявся за цінниками та речами, що казали: "Два по ціні одного". Він відчайдушно сумував у голові, коли оглядав стелажі та полиці (те, що більшість речей були Так Багато Фунтів та дев'яносто дев'ять пенсів, не допомагало). Він побачив ідеальну пару кросівок і, із почуттям болю, відмовився від них, тому що вони коштували забагато його грошей. Він вибирав дуже довго. Він клав речі у візок, а потім знову витягав їх, коли знаходив щось дешевше. Він майже забув про піжами. Він повернувся за декількома, тому що знав, що вони йому знадобляться, коли сьогодні вночі він прокрадеться надвір, щоб побачити хто поїдає ті овочі. Він придбав шерстяну куртку, щоб одягти поверх піжами та водонепроникну куртку на блискавці, задля тепла. Він мало не забув шкарпетки. Він закінчив покупки із великою купою у візку та лише двома пенсами у гаманці. Полегшення! Він правильно підрахував. Все ж таки шкода тих ідеальних кросівок.