– О, справді. Мій власний небіж, пам'ятаю…
Але місіс Фейн проігнорувала небожа міс Марпл та його проблеми. Вона вела перед у розмові й тішилася можливістю поділитися своїми спогадами з цією симпатичною подругою Дороті.
– Та дівчина зовсім йому не підходила – як то найчастіше буває. О, я зовсім не хочу сказати, що вона була актрисою абощо. Сестра місцевого лікаря, якому вона більше годилася в дочки, бо була на багато років молодша, і бідолаха не мав найменшого уявлення, як її виховувати. Чоловіки, вони завжди такі безпорадні, ви згодні зі мною, правда ж? Вона зовсім відбилася від його рук, сплуталася з якимсь молодиком, що працював простим клерком у фірмі мого чоловіка, та ще й мав дуже погану вдачу. Його потім звільнили зі служби, бо він повідомляв конфіденційну інформацію стороннім особам. Хай там як, а ту дівчину, Гелену Кеннеді, думаю, вважали дуже гарною. Хоч я так не думала. Її волосся здавалося мені якимсь штучним. Але мій бідолашний Волтер закохався в неї по вуха. Як я вже сказала, вона зовсім йому не підходила, без грошей і без перспектив, вона не була дівчиною, яку я хотіла б мати за невістку. Але що може вдіяти мати? Волтер освідчився їй, проте вона відмовила йому, і тоді йому спала в голову та дурна думка поїхати до Індії і стати там чайним плантатором. Мій чоловік сказав: "Нехай їде", хоч, звичайно, був дуже розчарований. Він мав плани взяти Волтера до себе у фірму, і Волтер уже склав іспити й усе, що треба. Й ось така несподіванка. Ці молоді дівчата – справжнє лихо!
– О, я знаю. Мій небіж…
Але місіс Фейн знову знехтувала небожа міс Марпл.
– Тож мій любий хлопчик подався до Ассама чи то був Бангалор – я вже не пам'ятаю, як називалося те місто, адже стільки років минуло! І я була дуже засмучена, бо знала, що його здоров'я тамтешнього клімату не витримає. І він ще не прожив там навіть року (причому його справи складалися чудово, у мого Волтера все завжди складається чудово), коли – ви можете в це повірити? – те нахабне дівчисько раптом змінює свою думку й пише йому, що вона зрештою погоджується одружитися з ним.
– Таке буває, – сказала міс Марпл, хитаючи головою.
– Пакує речі, купує квиток – і що, ви думаєте, вона робити потім?
– Не можу собі уявити.
Міс Марпл нахилилася вперед у позі щонайпильнішої уваги.
– Заводить роман з одруженим чоловіком. На кораблі, на якому пливла до Індії. З одруженим чоловіком, у якого було троє дітей, якщо я не помиляюся. А тепер уявіть собі, як Волтер зустрічає її в порту, а вона йому відразу каже, що все ж таки не може вийти за нього заміж. Хіба ви не згодні, що вона вчинила підло?
– Звичайно, згодна. Вона могла цілком зруйнувати віру вашого сина в людську природу.
– Він тоді, либонь, зрозумів, чого вона насправді варта. Але такі жінки вміють виплутатися з будь-якої халепи.
– А він тоді не обурився? – запитала міс Марпл із відтінком сумніву в голосі. – Будь-який чоловік міг би на його місці страшенно розгніватися.
– Волтер завжди вмів себе стримувати. Хоч би який він був роздратований чи обурений з якоїсь причини, він ніколи цього не показує.
Міс Марпл подивилася на неї оцінливим поглядом. Не зовсім упевненим тоном вона поставила пробне запитання:
– Мабуть, він так поводиться тому, що переживає все дуже глибоко. Діти іноді можуть дуже нас здивувати. Буває, дитина, від якої цього ніхто не чекав, зненацька вибухає шаленим гнівом. Вразлива вдача, яка виявляє себе лише тоді, коли її доводять до крайньої межі…
– Цікаво, що ви так думаєте, міс Марпл. Я дуже добре пам'ятаю один випадок із життя своїх дітей. Джералд і Роберт, знаєте, були дуже запальними й завжди готовими побитися. Цілком природна риса для здорових хлопців…
– О, звичайно, цілком природна..
– А мій любий Волтер завжди такий тихий і терплячий. І ось одного дня Роберт схопив його модель аероплана – Волтер збудував її власними руками, своїми вправними й терплячими пальцями, віддавши цьому багато днів праці, – а Роберт, який був хлопцем розумним, але несерйозним і недбалим, зламав її. І коли я увійшла до їхньої кімнати для занять, то Роберт лежав на підлозі, а Волтер лупцював його кочергою, він мало його не вбив, і мені довелося докласти неабияких зусиль, щоб відтягти його від нього. Він знай повторював: "Він це зробив умисне, він це зробив умисне, я його вб'ю". Ви знаєте, я була дуже налякана. Діти переживають образу дуже гостро, чи не так?
– Атож, – сказала міс Марпл. Погляд у неї був замислений.
Вона повернулася до попередньої теми.
– Отже, заручини були розірвані. А що сталося з дівчиною?
– Вона повернулася до Англії. На кораблі в неї виник новий роман, і цього разу вона одружилася з тим чоловіком. То був удівець із малою дитиною. Чоловік, який щойно втратив дружину, – завжди легка мішень, безпорадний нещасливець. Вона вийшла за нього заміж, вони оселилися тут, у будинку на протилежному кінці міста, що мав назву Сент-Кетрін, поруч із Лікарнею. Той шлюб, звичайно, не тривав довго – вона покинула його через рік. Утекла з одним зі своїх коханців.
– Боже, Боже! – похитала головою міс Марпл. – Як пощастило вашому синові, що він так легко її позбувся!
– Це я завжди йому кажу!
– А чому він відмовився від свого наміру стати чайним плантатором? Його підвело здоров'я?
Обличчя місіс Фейн злегка спохмурніло.
– Те життя було не для нього. Він повернувся додому через півроку по тому, як повернулася дівчина.
– У цьому, схоже, була певна незручність, – наважилася припустити міс Марпл. – Якщо молода жінка жила тут. У тому самому місті…
– Поведінка Волтера була бездоганною, – сказала місіс Фейн. – Він поводився так, ніби нічого й не сталося. Я вважала (я тоді так і сказала), що йому слід порвати будь-які стосунки з нею, адже їхні зустрічі могли поставити обох у незручне становище, але Волтер хотів зберегти з нею дружні взаємини. Він нерідко приходив до них додому й грався з дівчинкою. Дуже цікаво, до речі, що дівчинка сюди повернулася. Вона виросла й уже вийшла заміж. І якось днями прийшла в контору Волтера, щоб оформити заповіт. Тепер її прізвище Рід.
– Містер і місіс Рід! Я їх знаю. Таке приємне молоде подружжя! Які дивні збіги подій бувають у світі – то вона та сама мала дівчинка!