Останній урок Агафона четвертокласникам не забудеться повік.
Ще й не всівшись на стілець, Самти кинув:
— Любинський!
Грицько лінькувато підвівся.
— Чийого собаку знаєш?
— Найкраще знаю нашого домашнього Кудланя. Ну ще...
— Сам ти Кудлань. Як звали собаку Одіссея?
Грицько м'яв шаньки.
— Бровко, — тихенько пожартував хтось.
— Бровко, — повторив голосніше Любинський.
— Сам ти Бровко! — озлився Агафон. — Сідай. Нуль з двома мінусами. А після уроків стоятимеш на колінах, тримаючи над головою в руках двадцятифунтовий камінь. Обіду сьогодні позбавляєшся. Килавчук! Як звати Одіссеєвого собаку?
— Аргус.
— Вірно. Куди він подівся?
— Здох.
— Сам ти здох.
Гаврик знизав плечима, обвів здивованим поглядом клас і помітив ствердний кивок Грабовського.
— Таки здох, саме тоді, коли Одіссей після довгих блукань нарешті повертається...
Агафон посинів.
— Брешеш, скотино! Нуль з трьома мінусами. Без обіду й вечері залишаєшся. Приходько! Як я вчив говорити про смерть Аргуса?
Михайло шпарко підхопився, наче йому припекло, мученицьки звів очі д'горі, хапливо осінив хрестом груди і врочисто промовив:
— Про смерть Аргуса ви, преподобний отче, вчили говорити так: вірний собака богорівного Одіссея Аргус знизойшов у царство мрачного Аїда.
— Вірно. А кому той богопротивний Аїд доводився кревним братом?
— Богопротивний Аїд кревним братом доводився Зевсу-громовержцю.
— А ще яких одноутробних братів Зевса знаєш?
— А ще одноутробних братів Зевса-громовержця знаю... — повторив Михайло і затнувся
— Ну, ну?
— Ну, ну... А ще одноутробних братів Зевса знаю — богів Гермеса, Гефеста, того, що покрав корів Аполлонових... А ще... — і знову затнувсь.
— Персея, Агамемнона, Артеміду, Геракла, — підказав Грабовський.
— О-о, — підхопив Михайло. — Згадав. Значить, Персея, Агам... Гам... Артем... Герас... Гер...
— Балда! — рубнув Агафон. — Ізиді з очей! Два з п'ятьма мінусами. Проценко!
— Я! — гримнув партою Кифір.
— Хто такий Крон?
— Живоріз, вампір безсердечний, людоїд. П'ятеро власних дітей злопав. Такого б на шибеницю варто, тхора смердючого.
— Сам ти вампір! Що верзеш, христопродавцю?
— Людоїд, хіба неправда? Але тут щось кінці з кінцями не сходяться. В одному місці сказано, ніби Крон зжер свого сина Посейдона, а далі мовиться, що Посейдон — бог моря. І дідько не розбере.
— Сам ти дідько! — схопився вчитель за груди, потім замахав безладно руками, упав зі стільця і віддав богу душу.
— Кінець, — підвів підсумок Любинський. — Знизойшов у мрачне царство богопротивного Аїда, навіть не гавкнувши. Оце тобі за Кудланя, сучий сину. Не витерпів такого, як і він, кровожерного Крона. Хай іде, а ми з тобою, Гаврюшо, сьогодні таки пообідаємо.
У п'ятницю Самти поховали, а в суботу інспектор сповістив: замість злісно убієнного раба божого Агафонія грецьку мову в четвертому класі вестиме отець Мирослав, званий серед бурсаків Козаком,
16
Отець Мирослав справді скидався на слобожанського козака-поселенця: чорні кучері підстригав "кружком", ходив у кунтуші, високій баранячій шапці, хромових, до блиску начищених чоботях, шароварах навипуск, а по святкових днях на його могутніх грудях яріла різнобарв'ям широка маніжка з голубими кутасиками. Походжав завжди неквапно, статечно і полюбляв розгладжувати пишні вуса, ніби видобував з них усмішку, що так пасувала до його вродливого лиця.
Служив Козак у гімназії, а в духовному училищі вів грецьку мову тільки в двох класах. Бурсаки поважали його. Це було відомо всім, і, може, тому на нього косо поглядав отець Агафон, чекаючи, коли той позбудеться тих двох класів... Але що Козак робитиме з четвертим класом? Як-не-як, а покійний Самти — родич йому...
Двері тихо відхилилися, і поріг переступила знайома постать. Хлопці, наче по команді, стали прямцем, а цензор гаркнув на все горло передурочну молитву:
— Преблагий господи, ниспошли нам благодать!..
Усміхнені Козакові очі пробігли по скам'янілих бурсацьких обличчях.
— Сідайте, — кивнув він головою. — А ви чого аж на Савур-могилу забралися? — спитав Любинського. — Ось же вільні місця. Ідіть ближче, не одривайтесь від товаришів. У гурті й пісна каша смачна, а одному і серед ковбас невесело.
Почекав, доки Грицько пересів до Грабовського.
— Отак. Далебі, знаєте, чого я прийшов до вас?
— Спектор казав, — відповів за всіх цензор. — Грецьку ніби...
— Так, вивчатимемо грецьку мову. Що ви робили на попередньому уроці?
Попередній урок хлопцям не хотілося згадувати... От і маєш, бабцю, Юр'їв день. Бач, як підходить... Усі мовчали.
Козак загадково усміхнувся.
— Не пам'ятаєте? Виходить, як у тій побрехеньці — не знав, не знав та й ледве забув.
Відчувши жартівливий настрій учителя, бурсаки полегшено зітхнули.
— Богів штурмували, — промимрив Гаврик.
— Голосніше, — заохотив Козак. — Якщо й гукнете, то Олімп від того не розвалиться.
— І героїв, — докинув Кифір.
— І героїв?! — радісно підхопив Козак. — Штурмувати героїв — то гарна справа, а богів, тим паче грецьких...
Класом гайнув стриманий пересміх. Підвелася Приходькова рука.
— Прошу.
Михайло, як і завжди, розмашисте перехрестив груди.
— А то ж нащо? — здивувався Козак.
— Про святих інакше не можна...
Козак розгладив вуса, примружився.
— Не робіть цього ніколи. Ми не в церкві за молитвою, а вивчаємо древньогрецькі міфи та легенди, а в них багато казкового, поетичних вигадок, часами й небилиць.
— Отець Агафон... — хотів виправдатися Приходько, але нараз згадав, що зробив страшну помилку, і занімів.
А Любинський не стримався:
— Той юродивий навіть перед Одіссеєвим псом бив поклони і нас мордував на уроках, хай йому... Козак на мить спохмурнів.
— Усопших не подобає поминати докірливим словом. De mortuis aut bene aut nihil , мовить латинська мудрість. Усі колись помремо, може, й помилок немало наробимо в житті... Erare humanum est , говорили давні італійці. Однак раджу вам — викиньте з голови всілякі забобони. Давно сказано: Credo guia absurdum, тобто вірую тому, що нісенітниця. Не ростіть бездумними й полохливими ідолопоклонниками. Таких, на жаль, не бракує, а світлих, допитливих голів малувато, і в цьому наша біда... Грецькі боги... Пригадайте: один — п'яниця, другий — злодіяка непоправний, третій — гвалтівник проклятий, четвертий — людожер, п'ятий — лицемір-дурисвіт...