За чарівною квіткою

Страница 11 из 23

Бердник Олесь

— Моя улюблена пісня, — заявив Вася. — От там і є село. За мною!

— Куди за тобою? — незадоволено запитав Сеня.

— Вперед!

Юльку і Сеню, очевидно, задовольнила така відповідь. Всі мовчки рушили за Васею. Настрій був препоганий. Пекли подряпані місця, нили руки і ноги. А Вася, сердито закусивши губу, продирався першим через лісові хащі. Поміж гілками дерев заблимали зірки, заіскрився серп місяця, хмари розійшлися, вітер стихав.

Продираючись через густий терник, Вася забубонів:

— Ну, хлопці, перепаде нам сьогодні на горіхи! Баба Оришка загризе нас зовсім!..

— Знову "хлопці", — обурилась Юлька, на ходу чухаючи вжалену кропивою ногу. — Ти все забуваєш, що між вами є дівчина…

— Ну яка ти дівчина? — похмуро бовкнув Сеня, що йшов ззаду. — Б’єшся і лазиш по деревах, як хлопець.

І він раптом засміявся, пригадавши, як Вася боровся з Юлькою. Вася зупинився, похмуро подивився на нього.

— Нічого сміятися. Вижене нас дід — тоді засміємось на кутні!..

Далі йшли лісовою стежиною мовчки. Звуки радіо посилювались, ліс рідшав. Нарешті почувся лінивий гавкіт Героя і в світлі місяця забіліла стіна сторожки.

Вася чомусь став навшпиньки, ледве чутно зашепотів:

— Не шуміть, щоб баба не проснулась!

— А може, вона вартує? — боязко запитав Сеня.

— Побачимо. Пішли… А ти, Юлько, катай додому, завтра поговоримо про все…

Але раптом біля воріт спалахнув вогник цигарки і чиясь постать ступила назустріч дітям.

— Невже баба? — злякалась Юлька.

— Добрий вечір, мандрівники! — почувся насмішкуватий голос Колі і в світлі вогника цигарки блиснули веселі очі. — Ану йдіть сюди…

Діти полегшено зітхнули. Вася радісно підскочив до Колі.

— Коля! Баба спить?

— Спить, — засміявся Коля. — Так де ж це ви були?

— Скарби шукали, — похнюпився Вася. — Тільки не вийшло…

— Як не вийшло? Які скарби?

— А так… — Вася витягнув коробочку з кишені і відкрив її. — Ось дивись, ми піймали, думали, що це квітка папороті, а це…

— Жук-світляк, — підморгнув Коля. — Он воно що! Так у вас нічого не вийшло?

— Угу!..

— Угу! — перекривив Коля. — Не порадились зі мною, от і осоромились, вчені-мандрівники!..

— А хіба можна знайти? — здивовано запитав Сеня.

— Можна, — таємниче сказав Коля.

— Як? — радісно писнула Юлька, підсовуючись ближче. Діти вже забули про пережиту невдачу, надія знову загорілась в їх серцях.

— А справа в тому, дурненькі, що квітка папороті цвіте тільки на Івана Купала. Це свято таке. Ви ж чули, як баба розповідала?

— Ну? — нетерпляче сказав Вася. — Ми і ходили на Івана Купала!

Коля замислився, ніби підраховуючи, потім відповів:

— Сьогодні у нас що? Понеділок? А Івана Купала — через два дні, в четвер. Вам баба неправильно сказала, помилилась. Опівночі в папоротнику біля лисячих нір буде цвісти квітка. Справжня, я не така, як оце ви спіймали…

Вася з торжеством стусонув Сеню під бік.

— Чуєш? А ти говорив…

— Не перебивай! — обірвав його Коля. — Якщо вам вдасться побачити квіточку, разом кричіть: "Кара, марати́! Квіточко, лети! Кара, марати́! Квіточко, лети!"

— Кара, марати́! Квіточко, лети! Кара, марати́! Квіточко, лети, — задихаючись від хвилювання, повторили діти. Коля схвально кивнув головою.

— Правильно! Потім вони повинна полетіти. Ідіть за нею. Я чув од старих людей: той, хто піде за квіткою, зустріне різні чуда і страхи. Треба не боятися!

— Ми не будемо боятися! — тріпнув своїм вихром Вася.

— Глядіть же! — погрозив Коля пальцем. — Візьміть з собою лопату… Якщо знайдете скарби, бережіть їх.

— А ти хіба не підеш з нами? — запитала Юлька.

— Ні! В мене роботи багато, ніколи. Але сподіваюсь, що ви й мені скажете, де скарб і який він…

— Аякже! — вигукнув Вася. Він затанцював навколо Юльки, потім схопив Сеню за поперек і підняв його.

— Тихо, баба проснеться! — попередив Коля. — Марш всі додому і запам’ятайте: в ніч з четверга на п’ятницю, рівно о дванадцятій годині ночі. Тільки нікому ні слова. Ясно?

— Ясно, — прошепотіли діти. Юлька, потиснувши руку Васі побігла до села, а Вася і Сеня почали навшпиньки підкрадатися до відчиненого вікна. Коля, загадкою посміхаючись, дивився їм вслід. На сході рожевіла зірниця…

ЗА ЧАРІВНОЮ КВІТКОЮ

Нестерпуче довго тягнулися два дні. Баба Оришка не взнала про нічні пригоди своїх онуків і була задоволена їх поведінкою. Вона навіть попросила діда Левка, щоб той узяв їх у ліс. Дід згодився.

В середу ранком він повів їх на поруб, де бригада лісорубів чухрала гілля і здирала кору з повалених сосен. А потім Вася попросив діда, щоб той показав їм лисячі нори. Це було зовсім недалеко від сторожки, серед глиняних урвищ. Все узгір’я там заросло густими кущами терну і суцільним морем темно-зеленої папороті. Вася з Сенею перезирнулися. Саме тут, як говорив Коля, і треба шукати квітку…

Останню ніч хлопці майже не спали. Вранці вони хотіли добитися в комору до Колі, але він зачинив двері перед самим їх носом, незадоволено буркнувши:

— Ви що — забули, що я вам говорив?.. Анічичирк! Сидіть тихо і готуйтесь!..

Повільно минав день. Васі просто хотілося підштовхнути сонце, щоб воно скоріше заходило. Він розшукав у повітці стару саперну лопатку, потім збігав до річки, де побачився з Юлькою і домовився, що зустрінуться вони знову біля трьох сосен.

День згасав. На дніпровські луки впала блакитна імла, над лісом покотив ніжно-прозорий туман. На небі спалахнули перші зорі…

Хлопці лягли спати рано, щоб притупити пильність баби. Але сон не йшов. Сеня для більшого враження почав хропіти. Скоро баба Оришка полізла на піч. Пройшло з півгодини. Вася підвів голову, прислухався. Десь у запічку співав цвіркун, на стіні міцно цокав годинник. Баба мирно сопіла, закутавшись рядном.

— Пора! — прошепотів Вася…

Обидва хлопці одягнули на себе теплі куртки, бо ніч могла бути холодною. Вася хотів спочатку йти босим, але Сеня умовив його взутися: поночі можна було наколоти ноги… За хвилину хлопці вже вискочили за ворота, взявши з собою лопатку.

Незабаром вони підкралися до трьох сосен, спустилися в бурчак. Юлька ждала там.

— Батько мене попередив, що буде прив’язувати до ліжка, коли я ще раз піду вночі у ліс, — засміялась дівчинка. — А я, знаєте, що зробила?.. Поклала під ковдру велику таку ляльку з кожуха, а сама сюди!