З журбою радість обнялась (збірка)

Страница 10 из 11

Олесь Александр

1906

ТРИ МЕНТИ

Тихше, тихше: ходять звірі,
П’ють народну кров вампіри...
Нахиляйтесь,
Пригинайтесь:
Може, мимо пройдуть звірі...
Тихше, тихше —
Хто це дише?..
Тихше... тихше...

Тихше, тихше: сплять вампіри,
Упилися кров’ю звірі...
Нахиляйтесь,
Підкрадайтесь,
Як убиті сплять вампіри...
Тихше, тихше —
Хто це дише?..
Тихше... тихше...

Гей, до зброї! Бийте в дзвони!
Будьте смілі, як дракони!
Всіх гукайте,
Всіх скликайте —
Хай гудуть, як громи, дзвони...
Хто там ззаду? —
Кулю гаду!
Хто там ззаду?..

1906

"МИ НЕ КИНЕМО ЗБРОЇ СВОЄЇ…"

Ми не кинемо зброї своєї:
Наше військо сміється б’ючись,
Наше військо в боях бенкетує,
Наше військо вмира сміючись.

Ми не зложим червоного стяга...
Кров червона із нас пролилась...
Власну кров ми ворожою змиєм...
Гострі коси залізні у нас!

Ми не підем з кривавого бою!
Наші друзі по тюрмах гниють,
Наші друзі в Сибіру конають,-
Ми назад їм проложимо путь.

Ми не кинем боротись за волю:
Наші браття упали в борні,
Їхня кров ще гаряча на ранах,
Їхні рани горять ще в огні.

Ми не зложимо зброї своєї...
Дужі в нас і бажання, і гнів,
Ми здобудемо землю і волю
І загоїмо рани віків.

Ми не підем з кривавого бою:
Наше військо сміється б’ючись,
Наше військо в боях бенкетує
І в боях умира сміючись!..

1906

"З ВІЙСЬКОМ ЗА ВОЛЮ БОРОЛИСЯ МИ…"

З військом за волю боролися ми:
Гинули сили народні,
В світі без волі жили, як в тюрмі,
Пухли і мерли голодні.

Рівність, братерство і воля усім —
Наші були ідеали —
Теплою кров’ю на стягу своїм
Ми їх в борні написали.

Бігли під прапор наш бідні раби,
Руки до нас простягали,
Наші дзвеніли мечі в боротьбі,
Їхні кайдани бряжчали...

Ворог... подужав нас... в полоні ми...
...Нищуться сили народні,
В світі без волі живуть, як в тюрмі,
Пухнуть і гинуть голодні...

1906

НАД ТРУПАМИ

Ви мужа убили... лежить він в крові...
Я тайни не знаю, за що ви убили...
За що в його чорний гвіздок в голові...
...Він лікар був добрий... його ви любили…
Я тайни не знаю, за що ви убили...
Хаїме! ти, може... що зле їм зробив?..
Скажи мені, любий, за що тебе вбили?
Ввесь вік ти боровся за волю рабів,
За їх не боявся ні мук, ні могили...
Хаїме! мій милий!! за що тебе вбили?..
...Мовчить... і обличчя у його
За гріх не говоре нічого...

Ви сина убили... лежить він в крові...
Я тайни не знаю, за що ви убили...
За що в його чорний гвіздок в голові...
Він втішний був хлопчик... його ви любили...
Я тайни не знаю, за що ви убили...
Нухіме! ти, може, що зле їм зробив?..
Скажи мені, милий, ти ж маму кохаєш...
Ти ж так її дуже і завжди любив...
Скажи мені, пташко!.. Ах, слів ти не знаєш,
Ах, ти тільки "мама" одно вимовляєш...
...Хто ж скаже мені, немовлятко?..
Холодний, як крига, твій батько...

1906

"АХ, МИНАЛИ Б БЕНКЕТИ КРИВАВІ…"

Ах, минали б бенкети криваві...
Брязкіт зброї скоріш би утих...
Досить бою, і крові, і слави,
І довчасиих могил дорогих.

Дужі! волю прекрасну віддайте...
Ситі! землю Господню верніть...
Хижі! чулими, добрими станьте
І в покуті гріхи замоліть...

1906

В ГОДИНИ РОЗПАЧУ

Візьміть мене, хмари, на крила свої:
Ті ж тюрми, і ярма, і гніт на землі...
В сльозах мої сестри, і браття в кайданах,-
Півкраю в курганах.

Ми бились шалено, як гірські орли,
Але вороги нас в полон узяли,
І кинули бранців за мури, за грати
Кати і пілати.

І знову народ наш у владі катів,
І знову народ наш в сітках павуків,
Що кров його теплу віки випивають,
Тіла розпинають.

Візьміть мене, хмари, в безкраю блакить —
Я з скаргами хочу до Бога летіть...
Коли ж Він не вислуха скарги народні,
Я кинусь в безодні...

1906

"ХА-ХА! ХА-ХА! КРАСА ЯКА!.."

Ха-ха! ха-ха! краса яка!
Усюди трупи... ха-ха-ха!
І хтось дурний розсипав скрізь
Рубіни крові, перли сліз.

Ха-ха! ха-ха! дивись: кати
Несуть драбини і хрести...
Ха-ха! ха-ха! голгофи скрізь,
Рубіни крові, перли сліз.

Ха-ха! ха-ха! коли б мій брат,-
Пішли б рубіни ми збирать,
Та брата в мене відняли
І на Голгофі розп’яли.

Ха-ха! ха-ха! заплакав хтось...
Ти хто такий? ах, сам Христос!
Дивись... ха-ха... висить мара,
І кров тече з його ребра.

Ха-ха! ха-ха! не плач, мовчи...
Сміються сови і сичі,
Вовки, чорти плигають скрізь
В рубінах крові, в перлах сліз.

Не плач! ха-ха... добру не вчи:
Кругом гієни і сичі...
Нащо їм твій прекрасний рай?
Їм трупів дай, їм крові дай...

Ха-ха! ха-ха! ти зрозумів
Бажання сов, гієн, сичів...
Ха-ха! ха-ха! смієшся ти?
Сміються трупи і хрести...

Ха-ха! ха-ха! у тебе ніж?!
Христос, Христос, себе не ріж...
Зарізав?! Кров ясна яка...
Ха-ха! ха-ха! ха-ха, ха-ха!

1906

"В ПРОВАЛЛЯ РОЗПАЧУ, ДЕ ПЛИВ Я БЕЗ ВЕСЛА…"

В провалля розпачу, де плив я без весла,
Знов ти прийшла, що вже не раз мене дурила,
І знов взяла мене на крила,
І в синє небо понесла...

Повірив я і знов понісся в царство див,
Хоч падав я не раз з блакитної пустелі,
І груди розбивав об скелі,
І роки з ранами ходив...

Надіє, зраднице! Окрасо днів моїх,
Ти чуєш в поклику моїм палке благання?!
Не одури мене востаннє,
Не дай мене другим на сміх!

А схочеш знов мене віддать на глум людський,
То підніми мене в краї ясні й таємні,
І звідти кинь в безодні темні,
І об граніти їх розбий.

ПРИМІТКИ

Уперше збірка вийшла в Санкт-Петербурзі в друкарні "Работник" на початку 1907 р. Як писав Олександр Олесь в "Автобіографіії", 300 крб. на друкування книжки йому позичив український письменник і громадський діяч П. Я. Стебницький. Із спогадів українського письменника й культурного діяча Олександра Лотоцького довідуємось про обставини, що сприяли виходу першої збірки. Для видавців "відкрила" Олеся відомий український історик Олександра Єфименко, яка одного разу запросила О. Лотоцького та П. Стебницького послухати вірші не відомого ще поета. За спогадами О. Лотоцького, "тим поетом був Олесь, тоді ще зовсім не знаний. Почав він читати і протягом цілого вечора, майже без перерви, прочитав нам увесь перший том своїх поезій "З журбою радість обнялась". З перших рядків відчулося, що се — поет милістю Божою. Трудно переказати те, що ми переживали, слухаючи тих поетичних перлів після довгої посухи на ниві української поезії. Кожний новий вірш давав такі сильні й несподівані переживання, що дійсність здавалася сном, од якого було б боляче прокидатися. Господиня наша променіла від радості, бачивши, що ми поділяємо ті враження, які переживала вона сама. І то була така чиста й глибока радість з приводу того, що об’явився новий, справжній, долею благословенний український поет! Вечір той не пройшов без наслідків і для сього останнього. П. Я. Стебницький видав перший том поезії О. Олеся і те видання подарував авторові. О. Я. Єфименкова перша оцінила нашого талановитого поета, та внаслідок її заходів і громадянство українське читало Олеся раніше, ніж би се могло бути, коли б вона не виявила такого гарячого співчуття молодому талантові". (О. Лотоцький. Сторінки мннулого.— Варшава, 1933.— Т. 2.— С. 459).
До книжки ввійшли вірші, написані в 1903-1906 рр. Більшість поезій має чорнові й чистові автографи. У фондах зберігся й набірннй примірник збірки (ЦНБ, рукописний відділ, ф. XV, № 6, 7, 9 та ін.).
На титульному аркуші зошита (ф. XV, № 6) зазначено, що це "Альбом I "Згуки і акорди" з присвятою: "Пам’яті своєї тітки Наталі". Тут же, на першій сторінці, розкривається композиція цієї книги. Вона мала складатися з 10 поезій в прозі, 10 оповідань (малюнків) і 100 поезій. Більшість ліричних віршів у чорновому рукописному зошиті присвячено майбутній дружині Вірі Антонівні Свадковській та її сестрі Ользі Антонівні, які допомагали Олесеві передрукувати в Криму текст збірки й були натхненницями появи окремих віршів. Біля поезії "Лебединій зграї" (1904) в рукописі зазначено: "Присвячую всім борцям за волю і долю" (ф. XV, № 7, с. 21).
За життя автора збірка "З журбою радість обнялась" двічі перевидавалась (К., вид-во "Час", 1917; Відень, вид-во "Дніпросоюз", 1919)
Подається за виданням: О. Олесь. З журбою радість обнялась.— Кн. І.— Вид. 3.— Відень, вид-во "Дніпросоюз", [1919] Вірші "Втіха", "Підтримуй дух, розбуркуй думу...", "Всю стуму розпачу, душі моєї…", "Ти на ніч не дивись...", "Того, що любе він, ти рада...", "В долинах десь хатки біліють...", "Райдуга з неба злетіла..." подаються за першим виданням: О. Олесь. 3 журбою радість обнялась.— С.-Петербург, тип. "Работник", 1907.
Порівняно з першим виданням, наступні два зазнали редагування, заміни окремих слів і рядків, опускались окремі строфи. У другому й третьому виданнях у вірші "Пташко! Будь рада теплу і весні!" пропущено третю і шосту строфи: