ХVІ
Чому тоті наші пани, —
Сам себе питаю, —
Хтозна-куди гримаються
Та людей шукають:
То в Парижі, то в Лондоні,
То у святім Ромі?..
Ліпше, брате, не рипаться
Та сидіти дома;
Бо і тут їх достобіса,
Ще більше, як треба, —
І пузатих, і тузатих,
І таких, що небо
На грейцарі розпродують!..
ХVІІ
У науці, у розраді
України доля,
А в залізні да у крові
України воля;
А у пісні голоснії
України слава!
Благословіть Україну,
А я заспіваю.
ХVІІІ
Без милого нема в світі
Ніякого діла;
Без милого світ, як гарешт,
А хата, як трунва;
Без милого життя — гробом.
Пурпури, коруни
Нащо здались без милого?
Носіть їх здорові!..
Одна вночі розмовонька
З милим на розмові,
Одна нічка-петрівочка, —
Беріть собі злато!
А кохання і без него
Щасливе, багате!
ХІХ
Як та доля невірная
Топче наші квіти
Свойов ногов залізною!..
Що ж мусим робити? —
Ту доленьку ні всилувать,
Ані умолити!
ХХ
Хто це летить із-за моря
Комонем крилатим,
Як біль, білим? — Вона! Вона!
О, моє ти свято!
Де ж то горе поділося
З широкого світа?
Де ж ті зими студенії? —
Лиш квіти та квіти!.
ХХІ
О боже мій, боже мій!
Рожевого світа
Лиш на хвильку, а потемку —
Навіки, навіки!..
ХХІІ
Довго — кажеш? О єдине,
Ти лихо гадаєш!
Ненадовго! І я знаю,
І я, мила, знаю
Ту дорогу, куди ти йдеш! —
Ти йдеш у могилу!
ХХІІІ
Оперед вікна я гадав
Покласти два — лиш два, о боже! —
Лиш два рядочки стократь-рожі;
А по двору щоб парка пав
І пишна-горда, бач, ходила
Та срібне пір'ячко ронила.
ХХІV
У кождого своя пара
Та й своя порада.
Зійшло сонце зо дна моря,
Чорногора рада;
Чорногорі — буйний вітер,
А вітрові — луги!
Посумують, поворкують,
Як знані два други.
А тим часом срібнорогий
Квапить понад море
До зіроньки вечірньої
На любу розмову.
Відморгнулись, обгорнулись,
Пропали у гаю.
А там явір черемшину
На ніч підмовляє;
Прихилилась, притулилась —
Ніхто їх не чує...
Лиш я сам-самісінький
Сю нічку ночую.