— О Господи, я егоїстична свиня, на колінах прошу я у Вас пробачення...
А найкраще — бути глухою мухою.
У Нью-Йорку я вільний, можу йти куди завгодно, представлятися ким завгодно. Неважливо, хто я насправді: громадянин світу. Ніякі корені мене не стримують, тут я розкутий навіть від своєї маленької телепопулярності — моєї європейської в'язниці. Слава, як і сімейне життя, і старість, робить нас передбачуваними. Свобода — це бути самотнім, молодим та невідомим. Ніколи в житті я не був настільки вільним: одинак із набитими грішми кишенями в чужому місті. І що з цього? Моя свобода порожня. Я можу зробити все, і тому не роблю нічого. Я напиваюся в готельному номері і дивлюся порнуху, приглушивши звук, бо в номері поруч спить Мілен Фармер. Помираю від нудьги в дизайн-барах. Я дійшов до того, що коли у мене питають, як справи, я змінюю тему і відводжу очі, щоб не заплакати. "How are you?" — жахливе питання. "Everything ОК?" —здається пасткою на дізнанні.
Останнього разу, коли від мене пішла наречена, я не сприйняв це всерйоз: вона часто йде від мене. Утім, відчуваю, що цей раз був дійсно останнім. Вона не повернеться, і мені доведеться навчитися жити без неї, а я планував якраз навпаки: померти разом із нею.
Я погано кохав її, і тепер вона не кохає більше мене; жінки часто передбачають події; страждати мовчки у мене не виходить.
— Ти був моєю найкращою історією кохання.
— Ненавиджу зізнання в минулому часі.
Я жив із жінками з того дня, коли пішов від матері. Тепер же я маю навчитися жити на самоті, як мій батько. Хотів би я, щоб моє життя здавалося складнішим. Але, на жаль, життя принизливо просте: спочатку ми робимо все, щоб утекти від батьків, а потім стаємо такими ж, як вони.
На біржі обвал. Індекс Dow Jones уже 7000? 6500? Ще менше? Росте безробіття. У бюджеті Нью-Йорка діра (дефіцит 3,6 млрд доларів) — хутко треба війну, щоб виправити стан економіки! Усі телеканали повідомляють про бомбардування Іраку. Усі ньюйоркці чекають на вибух ядерної бомби у відповідь. У школах дітям роздають підручники, в яких роз'яснюється, як у разі хімічної атаки обклеювати ізоляційною стрічкою двері. Багато сімей придбало рятувальні набори: кишенькові ліхтарики зі змінними батарейками, мотузка, вода та пігулки іосату (ліки, що мають захистити від радіації). Жовтий рівень тривоги став помаранчевим. А я блукаю, розглядаючи власний пуп, вуличками небезпечного міста.
Щодесятиліття з'являється нова хвороба. У 80-х — СНІД, у 90-х — шизофренія, у 2000-х — параноя. Досить з'явитися одному смертнику в метро на "Таймс-сквер", і почнеться загальна паніка. Утім, після Одинадцятого вересня у Сполучених Штатах не було жодної спроби теракту. Цей факт мав би їх заспокоїти. Але ж ні. Кожен день без атаки збільшує ймовірність атаки. Як часто повторював Альфред Хічкок: терор — це математика. Сьогодні вранці американці заарештували Халіфа Шейха Мохаммеда, одну з ключових фігур "Аль-Каїди". Це мало б заспокоїти їх. Але ж ні: уряд чекає на помсту.
Якесь божевілля: в найнебезпечнішому місті світу я почуваюся наче вдома. Тероризм — постійний дамоклів меч, що розсікає будівлі. Тут я у своїй стихії. Усе одно без тебе немає місць, де можна жити. Тож краще вже знаходитись на місці катастрофи, коли за тобою тягнеться власний апокаліпсис.
Що я тут шукаю? Себе.
Чи знайду я?
Тероризм не знищує символів, він роздирає на шматки людей із плоті та крові. Наші сльози змішалися. Сльози Джеффрі, Джеррі, мої... На щастя, Девід замкнувся у вигаданому світі. І він має рацію — він тікає від непривітної реальності. Лурдес невідомо звідки приносить пляшки з Eviariy God bless her1. Ми кидаємося на них. Задихаючись від прокопченого повітря та запаху паленого, ми на межі між ядухою та зневодненням. У Ентоні починається напад астми. Бідолаха коцюрбиться на підлозі, а ми не знаємо, як йому допомогти. Я зовсім безпорадний. Лурдес заливає йому в рота мінеральної води, але він усе випльовує. Джеффрі киває мені, й ми разом відносимо його до туалету на поверсі. Я тримаю Ентоні за ноги, а Джеффрі—під пахвами (одна його рука серйозно обпалена). Я знову доручаю Лурдес нагляд за Девідом та Джеррі. Ентоні бореться, аби зробити вдих чи видих. Я тремчу як на ножі, Джеффрі краще вдається зберігати спокій. Він підставляє його голову під кран. Ентоні блює чимось чорним. Я беру в автоматі паперові серветки, щоб витерти його. Коли я повертаюсь, Джеффрі притискає голову Ентоні до своїх грудей. Той не рухається.
— Він... помер?
— Не знаю, чорт забирай, я не лікар, він не дихає, мабуть, просто знепритомнів.
Він починає трясти Ентоні, бити його по щоках. Він гидує робити штучне дихання рот-в-рот (через блювоту), тож це доводиться ро
1 Благослови її Господь (англ.).
бити мені. Марно. Тиша. Кажу Джеффрі, що треба залишити Ентоні тут, що, мабуть, пізніше він отямиться, а мені треба повернутися до дітей. Він хитає головою.
— Хіба ти не розумієш, що цей тип був нашою єдиною надією вийти звідси. Усьому кінець. Ми дали йому сконати, і невдовзі самі підемо за ним.
Я відкрив двері туалету. І подумав: треба ж таке, тришаровий туалетний папір підібраний у тон до стін із рожевого мармуру. Я іще встигаю помітити це. Мій мозок продовжує завантажувати купу зайвих дрібниць, тоді як мене насправді хвилює зовсім інше.
— Мені треба повертатись.
Більше я Джеффрі не бачив. Останній образ, що зберегла моя пам'ять: він сидить на підлозі з сірого кахлю і гладить по голові охоронця Ентоні. Рожеві двері зачиняються. Я кидаюся до дітей. Я натрапляю на людей, які, як і я, тиняються туди-сюди в пошуках безпечного місця, пожежного виходу, зони smoke free, виходу з лабіринту. Але цього ранку в Першій вежі немає "No smoking zone". Це ж не Лос-Анджелес!
Хотів би я жартувати, плюнути на все й кинути життя напризволяще; але я не міг. Я не мав на це права. Я був зобов'язаний врятувати хлопців; насправді ж, це вони рятували мене, бо не давали скласти руки. Мої туфлі клеїлися до підлоги, наче я наступив на жуйку: думаю, вони просто почали плавитися.
Для мене Нью-Йорк — постійне УААА-УААА сирен, що різко відрізняється від французького П-І-Б-І-І-П. Ця мигаюча дрібниця — ще одна штука, що примушує звернути на себе увагу, примушує боятися. Нью-Йорк — місто, в якому говорять вісімдесятьма мовами. Жертвами трагедії стали представники 62 національностей.