1 О Боже, скажи мені, що це неправда (англ.).
— Девіде?
— ...Кх-кх! (кашляє). Мамо, а Джеррі не дає мені фотоапарат!
— Добре, Мері, це знову Картью. Спробуй дізнатись, чи відправили вже рятувальників, бо у нас тут немає зв'язку з адміністрацією. Блядь, тут взагалі немає плану евакуації! Передзвони мені, бувай.
Ми все ще на сходовому майданчику, освітленому неоном, у натовпі, що покірно спускається, наче стадо баранів, яких ведуть на бойню. Солженіцин порівнював в'язнів ГУЛАГу з ягнятами. М-е-е-е. Що за дурість була привести сюди хлопців, на біса воно здалося — і їм, і мені. Ці одвічні обов'язки, якими ми самі себе обтяжуємо, думаючи, що робимо добро... Це нам усім покарання за те, що не лишились повалятися довше в ліжку. Подивіться-но на них: попрокидалися — ще й на світ не займалося, поначіпляли краватки, поголилися, working girls повиливали на себе літри парфумів, теж мені, старанні читачі Wall Street Journal... Ліпше валялись би собі в ліжках.
— Діти, все гаразд? Добре затуляйте серветкою носа та рота. І не торкайтесь поруччя, воно гаряче.
Наше стадо поволі більшає, на кожному поверсі до нас приєднується нова партія приголомшених сірих чоловічих та рожевих дамських костюмів. Ми перестрибуємо через уламки підвісної стелі, що затуляють прохід. Задушлива спека. Іноді хтось підтримує сусіда або плаче, але більшість мовчить, кашляє, сподівається.
Мої батьки познайомились на баскському узбережжі, але невдовзі поїхали на навчання до Америки. Сьогодні ми вже не пам'ятаємо, наскільки університети Сполучених Штатів, зокрема business schools, вабили блискучих французьких випускників. Отже, мій батько вирушив до Гарварда отримувати диплом з МВА (як пізніше Джордж В. Буш), моя мати поїхала з ним і, користуючись нагодою, отримала диплом магістра з історії в Маунт-Холіок. Америка 50-х — така ж, як на чорно-білих кінохроніках. Заразила своєю мрією решту західного світу. Довжелезні "кадилаки" з плавниками, величезні порції морозива, відерця поп-корну в кінотеатрах, повторне обрання Ейзенхауе-ра: магічні символи ідеального щастя. То була Америка, яка справджувала сподівання, земля обітована, описана засмаглим красунчиком Філіппом Лабро. У ті часи невдоволення було ще маргінальним явищем. Ніхто не вважав гамбургери з "Макдональдса" фашистськими. Батько сміявся із жартів Боба Хоупа по ящику. Вони ходили грати в боулінг. Буржуазна молодь вигадувала глобалізацію. Вона вірила в Америку, як у реальне втілення сучасності, ефективності, свободи. Десять років по тому це покоління проголосувало за Жіскара, бо він був молодий, як Дж. Ф. К. та ЖЖСШ.1 Блискучі стрибунці,
1 Жіскар — Валері-Жіскар д'Естен, Президент Франції (1974—1981); Дж. Ф. К. — Джон Фіцджеральд Кеннеді, президент США (1961—1963); ЖЖСШ — Жан-Жак Серван-Шребер, французький політичний діяч, журналіст та есеїст, з 1971 по 1979 — президент Французької радикальної партії.
яким нема на що нарікати. Нарешті, можна було позбавитись від тягаря європейського виховання. Йти навпростець. Бути відвертим. Прямувати до мети. Перше запитання, яке ви почуєте у Сполучених Штатах: "Where are you from?"1, тому що всі там звідкись приїхали. Потім вам скажуть "Nice to meet уои!"2,тому що в Америці люблять знайомитись з новими людьми. Якщо у Штатах вас запросили в гості, ви маєте право, не питаючи дозволу господині, залізти в холодильник і взяти собі чогось смачненького. З тих часів лишилися деякі вислови, які мені часто доводилося чути вдома: "put your money where you mouth is", "big is beautiful", "back-seat driver" (мій улюблений, з яким мама відправляла нас на заднє сидіння машини, коли ми її діставали), "take it easy", "relax", "give me a break", "youre overreacting", "for God's sake"3. Капіталістична утопія так само безглузда, як і комуністична, тільки насилля в ній ретельно приховується. Капіталізм виграв "холодну" війну завдяки своєму іміджу: звісно, в Америці теж деякі люди пухли з голоду, так само як і в Росії, але в американців це був вільний вибір.
Це було задовго до 68-го: "Бітли" ще носили короткі зачіски. Пам'ятаю, батьки весь час повторювали, що Америка принаймні на десять років випереджає Францію. Навіть Французька революція відбулася років за десять після їхньої! Якщо бажаєш знати, що на нас чекає в майбутньому, стрижи очима цю ідилічну країну. Мій батько читав Herald Tribune, Time, Newsweek, а в шухлядці приховував Playboy. Ще не було CNN, але Time Magazine зі своєю фірмовою обкладинкою в червоній рамці був наче CNN, надрукований у чотирьох кольорах. Моя мати отримала ґрант на подорож Сполученими Штатами
1 Ви звідки? (Англ.).
2 Радий познайомитися! (Англ.)
3 "Сказав — плати", "хорошої людини має бути багато", "водій без керма", "не переймайся", "перепочинь", "дай-но мені спокій", "не бери до серця", "заради Бога" (англ.).
на автобусі Greyhound. Вона розповідала мені про морський вітер, про пригоди на хай-веї, про мотелі, "б'юїки", кінотеатри просто неба для автомобілістів, драґстори, кабаки із купе, як у поїзді, радіостанції, всі назви яких починались на W. Увесь світ споглядав за Америкою із заздрістю, бо майбутньому завжди заздриш. У травні 68-го вітер повіяв не зі Сходу: ми багато просторікували про Троцького та Енгельса, але найбільший вплив на нас мав якраз Захід. Я переконаний, що Травень 68-го відбувся не стільки через СРСР, скільки через США. Найбільшим бажанням було рознести вщент застарілі буржуазні умовності. Травень 68-го не був заколотом проти капіталізму, він, навпаки, заклав підвалини суспільства споживання. Головна відмінність між нами та нашими батьками полягає в тому, що вони виступали за глобалізацію! Протягом наступного десятиріччя я зростав у прихильному затінку зоряного прапора, що майорів на Місяці, та афіш "Snoopy" Чарлза Шульца. Фільми за океаном виходили раніше, ніж у нас, батько завжди привозив із відряджень трофеї: іграшки з Muppefs Show, сувенірних персонажів "Зоряних війн", мазню Слай-ма, ляльку "І-Ті, Інопланетянин"... Саме тоді, в роки мого забутого дитинства, Американське Видовище спокусило решту світу.
Сподіваюсь, що Америка все ще на десять років випереджає нас: це означає, що вежа "Монпарнас" має ще десять років життя.