Моє дитинство минало у квітучому раю розкішного передмістя Остіна, що в Техасі. Будинок, схожий на всі сусідні будинки, сад, де ми поливали одне одного струменем води, "шевроле"-кабріолет, що прямує в пустелю. Канапа, крізь вікно можна побачити, як на обличчях дітей миготять відблиски від телевізора — у той час це була типова картина для всього міста, втім, і для всієї країни теж. Мої батьки докладають усіх зусиль, щоб життя нагадувало кольорове кіно: вони влаштовують коктейлі, на яких мамці обговорюють новинки хатнього начиння. Щороку ми споживаємо в середньому чотири тонни керосину. Коледж? Там самі лише білі — прищаві, у бейсболках, слухають Grateful Dead, трощать пивні баночки об голови. Нічого особливо злого. Сонце, кафешки, футбольна команда, цицькаста група підтримки (представниці якої кожне речення починають із "І теап" та "Ііке"), негритосів ніде не видно, за винятком церкви по неділях. Упс, даруйте, звичайно, треба казати "афроамериканці". У моєму хлоп'яцтві все ще було clean1: барів із "лепденсінгом"2 ще не існує, а підліткам заборонено знімати номери в мотелях. Я снідаю на траві, граю в теніс, читаю комікси, зручно влаштувавшись у гамаку. Кубики льоду дзинчать у батькових склянках зі скотчем. Щотижня в моєму штаті відбувається одна
1 Чисто, безневинно, непорочно (англ.).
2 Ьарсіапси^ (англ.) — танці, які стриптизерки виконують, сидячи на колінах у клієнтів.
дві страти. Моя юність минає на галявині. Але увага: це вам не Хатинка у Прерії, а радше Особняк у Передмісті. У мене брекети на зубах; врубавши радіо на повну силу, я перед дзеркалом удаю гітариста, граючи на своїй дерев'яній тенісній ракетці Danlop. Канікули я проводжу у "summer camps"1: сплавляюся річкою в надувному човні, відпрацьовую подачі, виграю матчі з водного поло, дізнаюся про мастурбацію завдяки журналові Hustler. Усі лоліти закохані у Кета Стівенса, але оскільки він десь далеко, цноти їх позбавляє тренер із тенісу. Найбільшої травми мені завдав фільм "Кінґ-Конґ" (версія 1933 року): батьки кудись пішли на весь вечір, і ми з сестрою, незважаючи на заборону няні, тишком-нишком переглянули його в батьківській спальні. Чорно-білий образ цієї гігантської мавпи, що вилазить на Empire State Building та ловить військові літаки, — ось мій найгірший дитячий спогад. У 70-х зняли кольоровий римейк, у якому дія розгорталась у Всесвітньому торговельному центрі. Я все чекав, що з хвилини на хвилину на вежу полізе гігантська горила, аж мурахи по спині бігали; вірите чи ні, але у мене це не йшло з думки.
Сторінки моєї юності можна перегорнути у фотоальбомах учнів ліцею. Колись моя юність здавалася мені щасливою, проте, коли я згадую її зараз, мене нудить. Мабуть, мені просто болить, що із нею було покінчено, коли я покинув свою стареньку родину і вирушив шукати щастя на ниві нерухомості. Я почав процвітати в цій галузі, коли второпав одну нехитру штуку: грошики треба робити не на великих квартирах, а на маленьких (такі частіше продаються). Утім, середній клас читає ті ж самі видання, що й багатії: вони всі хочуть халупчину із журналу Wallpaper та лофт, як у Ленні Кравіца! Отож я уклав угоду з однією кредитною конторою, яка готова була давати нашим клієнтам по лимону-два баксів у кредит на тридцять років. Потім у старих ковбойських кварталах Остіна я познаходив колишні сараї для скоту і за безцінь перетво
1 Літні табори (англ.) .
рив їх на мистецькі майстерні для крутеликів. Увесь свій хист я пускав на те, щоб переконати мої милі сімейні парочки в тому, що ця майстерня унікальна і єдина в своєму роді, тоді як за рік я продавав таких не менше тридцяти. Так я піднявся службовими щаблями агентства, потім підсидів місце кекса, який мене наймав на цю роботу, а згодом відкрив і власну агенцію: "Austin Maxi Real Estate". Три з половиною мільйони доларів, незабаром й усі чотири. Це, звісно, не Дональд Трамп, але на хліб із кав'яром вистачає. Як казав мій батько: "Найважче — заробити перший мільйон, далі підуть як по маслу!". Тож грішми Джеррі та Девід забезпечені, хоча вони про це ще не знають, бо я завжди граю перед Мері роль аристократа без копійки за душею, щоб вона не вимагала підвищення аліментів. Утім, саме через свій статок я й пішов від неї: ну не міг я більше повертатися додому, коли в кишені бряжчить. Навіщо ж тоді заробляти такі шалені гроші, якщо щовечора змушений пхати в одну й ту саму жінку? Не хотів би я бути Джорджем Бебітом1, цим бідолашним дурнем, який не в змозі втекти від своєї сім'ї і поїхати зі свого міста...
— Дай-но сюди фотік, — каже Девід.
— Дзуськи, він мій, — каже Джеррі.
— Ти не вмієш фотографувати, — каже Девід.
— Ти теж, — каже Джеррі.
— Ти навіть спалах не вмикнув, — каже Девід.
— Навіщо спалах удень? — каже Джеррі.
— Ти не встановив відстань, — каже Девід.
— Ну то й що? Це ж "мильниця", — каже Джеррі.
— Зніми статую Свободи, — каже Девід.
— Уже зняв,— каже Джеррі.
— Минулого разу всі фотки були змазані, — каже Девід.
1 Агент із торгівлі нерухомістю із Огайо, персонаж, створений Сінклером Льюїсом у 1922 році. (Авт.)
Заткни пельку, — каже Джеррі. Калічна потворо, — каже Девід. Сам потвора, — каже Джеррі.
Образився-образився-образився-образився, — каже Девід. Сам такий-сам такий-сам такий-сам такий, — каже Джеррі. Ну ж бо, дай фотік, — каже Девід.
Якби Джеррі та Девід уважно вдивилися у свої знімки (котрим не судилося бути проявленими), вони помітили б на обрії, позаду Empire State Building, рухому білу цятку На кшталт великої сяючої чайки на синьому небосхилі. Але ж птахи не літають ані так високо, ані так швидко. Сонячні промені відбивалися від цієї сріблястої плями, як у фільмі "Місія неможлива", де секретний агент, аби попередити колегу про небезпеку й не здійняти галасу, пускав йому в обличчя сонячного зайчика дзеркальцем.
У Ciel de Paris усе нагадує про те, що ви височієте над повсякденністю. Навіть у туалеті на стінках пісуарів відтворені дахи Мі-ста-Світоча1, щоб клієнти чоловічої статі могли помочитись на нього.
Треба буде завітати сюди на обід: надто вже спокусливе меню. "Осінь у Ciel de Paris очима Жана-Франсуа Ойона та його команди": почати нам настійливо рекомендують з ескалопа з гусячої печінки на духмяному хлібці у грибному соусі (24,50 євро); з рибних страв маємо філе барабульки, що подається з рибним бульйоном та пюре з баклажанів (26 євро); з м'ясних страв Жан-Фран-суа Ойон радить голуба з прянощами, тушкованого в меді, прикрашеного листям капусти (33 євро). На десерт я, певно, схиляюся